Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Красуня”, художник Костянтин Маковський

Тему жіночої краси по-українськи дослідила Ірина Ігнатенко, етнологиня, фольклористка й письменниця, кандидатка історичних наук спеціально для проєкту «Гендер в деталях». Прочитали з цікавістю і навіть позаздрили деяким зовнішнім «вимогам» у часи наших прапрабабусь – скажімо, щодо фігури: жодних дієт та модної серед нас, сучасниць, худорлявості ?

Чорнії брови, карії очі

Часто згадувані в численних фольклорних текстах як ідеальні й бажані «чорні брови/карі очі/біле личко» вважалися окрасою будь-кого – і дівчини, і хлопця. Головними ж ознаками дівочої краси були біла шкіра і рум’янець на обличчі. Еталонність цих уявлень засвідчують поширені порівняння дівчини з калиною, ружею, ягідкою, яблучком тощо.

У позаминулому столітті дівчата не оминали можливості посилити, увиразнити свою зовнішню привабливість, застосовуючи все, що було під рукою: «…дівчата обтикуються цвітами, чіпляють лєнти в коси, закладають пави та гарні пташачі пера. В пазуху кладуть м’ятку, щоб від них добре пахло, натираються делікатнішим милом, а підміські скроплюються навіть парфумами. Цибулі або часнику не з’їли би перед виходом на вулицю за жодні гроші, бо бояться, щоб їх не прозвали вонючкою. Намазують лице оливою з паприкою, воно на холоді пече і лице рум’яніє».

“В чоботи накладають клоча, щоби були вистій, а під сорочку намотують шматок, щоби груди видавалися більші”

Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Оксана”, Харитон Платонов, 1888 рік

Натуральна краса

До тодішньої “косметики” ставилися негативно, особливо на селах: її вважали здебільшого розкішшю, марнотратством, викиданням грошей на вітер. Зокрема, косметичне мило сприймали як «панський» атрибут, а звичка мити руки з милом або користуватися парфумами викликала сміх і презирство серед селян.

Владислава Москалець у дослідженні «Штучна краса: використання косметики в Галичині на початку ХХ сторіччя» зазначає: «…у культурі ХІХ ст. саме вживанню декоративної косметики були притаманні негативні конотації непристойної звички”.

Макіяж був атрибутом жінок легкої поведінки, акторів чи загалом людей, пов’язаних зі сценою

Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Подруги”, художниця Тетяна Голембієвська

Які фігури цінували в давнину

Жінка мала бути не надто худою і так само не товстою. У першому випадку їй буде складно зносити важкі фізичні навантаження, а в другому вона через надмірну вагу буде незграбною в роботі. Тому перевагу віддавали дівчатам середньої повноти – «найліпше любили середніх».

Цікаво, що бажана повнота дівчини характеризується епітетом «пишна» на противагу негативно забарвленим означенням.

Негативно забарвленими вважалися характеристики «тлуста», «гладка» або «суха», «змарніла», «худуча», «тошча», «квола»

Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Українка”, художник Ілля Рєпін

Коса – дівоча краса

Неодмінним атрибутом дівочої привабливості була довга товста коса, яку дівчата намагалися ще й усіляко прикрасити: вплітали в коси різнокольорові стрічки, одягали вінок, штучний або з живих квітів тощо.

Розпускати коси дозволялося лише у виняткових випадках, наприклад, у казусних і незвичайних. Скажімо, під час пожежі жінки роздягалися та оббігали палаючу хату, вірячи, що здійснене ними символічне коло зупинить вогонь. Подекуди заміжні жінки не роздягалися повністю, а знімали з голови хустку й лишалися простоволосими.

Розпускати волосся, не розчісуватися могли й на знак великої туги, горя, смутку, печалі.

В українців дотепер побутує вислів «рвати на собі волосся», що означає крайній відчай, сердечний біль, гнів від безсилля

Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Гуси, додому”, художник Микола Пимоменко

Ще цікаве: Історія кохань Михайла Грушевського

Чому не “світили” волоссям

Цікаво, що волосся було не лише важливим елементом дівочої краси, а й маркером цноти: головний убір жінки означав її заміжній стан.

 

Після шлюбу, коли жінка починала жити статевим життям, їй заборонялося «світити волоссям», вона обов’язково мала накривати голову спеціальним головним убором – очіпком.

Відомо, що коли жінку хотіли принизити за втрату цноти, зраду або дітовбивство, їй, зокрема, обрізували, підпалювали, голили волосся. Цю традицію описували в художніх творах і українські письменники ХІХ століття, скажімо, Григорій Квітка-Основ’яненко в «Сердешній Оксані»: «Так тобі, Оксано, й треба. Згубила свою славу, ходи ж обстрижена! (…) Чесна дівка красується косою, а така, як я, завсегда обстрижена бува».

Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу й народжувала дитину поза ним, то мусила покрити голову й не ходити простоволосою – звідси й назва «покритка»

Краса по-українськи: які жінки вважалися вродливими у давнину

“Молода господиня”, художник Микола Пимоненко

Ще цікаве: Ізидора Косач: наймолодша сестра Лесі Українки

Магія волосся

Вірили також, що розпущене жіноче волосся дозволяли собі відьми та жінки, які вдавалися до магії: «Як удень, то й стара, а як сонце заходить, то вона й молодіє, в саму глуху повніч стає молоденькою дівчинкою. (…) Так вона, як помолодіє, то й надєне бєлу сорочку і коси розпустить, як дєвка, та й пойде доїти по селу коров».

Не слід забувати і про магічне значення волосся: відомо багато способів маніпуляцій з ним у лікувальній, любовній і шкідницькій магії. За принципом подібності вірили, що частина людини (її волосся) замінює всю людину і маніпуляції з волоссям вплинуть на людину взагалі. За деякими відомостями, коли парубок кілька разів сватав дівчину, а вона не хотіла за нього йти, він викрадав у неї трохи волосся і підкладав його в труну. Через це дівчина могла залишитися неодруженою або, як казали, «То и до смерти діукоу буде, и посивіє “аби яка богацька”».

Наші прапрабабці не мали не лише помад і туші, а й порошку і пральок. В них була зола і жлукто – що вони з цим робили, як прали без порошку і отримували чисту білизну, ми написали тут – почитайте, теж цікаво.

Джерело

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here