Портрет акторки Жанни Самарі (в зеленій оксамитовій сукні), 1877 рік
Яка, все-таки, несправедливість: набираєш в пошуковику ім’я Жанни Самарі, а інтернет видає… передусім П’єра Огюста Ренуара та історію написаного ним знаменитого портрета миловидної молодиці в зеленій оксамитовій сукні. Історія суто творча, і вона розтиражована мистецтвознавцями, дослідниками живопису, колекціонерами. А от історія героїні полотна, її короткого і яскравого життя, залишається маловідомою.
Акторка у третьому поколінні
Жанна Самарі, 1857 року народження, походила з достатньо відомої театральної родини. Бабуся Жанни – Огюстін Сюзанна Брохан у 1830-х роках була, як зараз би сказали, зіркою «Комеді Франсез». Мати Жанни – Мадлен теж була акторкою і також майже все життя працювала у цьому паризькому театрі.
Жанна майже виросла в ньому, часто буваючи й в іншому знаковому мистецькому місці – в Паризькій опері, де віолончелістом працював її батько Луї-Жак Самарі.
Не дивно, що з малих років Жанна й сама виходила на сцену – її залучали на ролі дітей у виставах.
У 14 років вона вже навчалася сценічному мистецтву в паризькій Національній академії
Нетипова краса
Жанну Самарі важко назвати ідеальною красунею – з документальних фото на нас дивиться досить проста дівчина. Але всі, хто її знав, підкреслювали, що Жанна підкорювала іншим: відкритістю, простотою, щирістю. Саме тому першою роллю, яку вісімнадцятирічній акторці доручили в «Комеді Франсез», стала весела служниця Доріна в мольєрівській виставі «Тартюф». Молоду дебютантку навіть згадали в газетних відгуках: мовляв, «пухка, рожевощока, веселенька» акторка повністю відповідала сценічному образу.
Втім, цей перший успіх зіграв із Жанною жарт: на якийсь час за молодою актрисою закріпилося амплуа служниць – жвавих, спритних і хитреньких, кокетливих і послужливих одночасно. Вони Жанні справді вдавалися, принесли першу популярність і любов глядачів.
Але дівчина мріяла про серйозні драматичні ролі – як у Сари Бернар, з якою виходила разом на сцену
Жанна Самарі, 1876 рік
Зі сцени у живопис
Власне, саме жага театральної слави мимоволі призвела до несподіваної слави акторки в… живописі. Молода і запальна Жанна вирішила вчинити, як Сара Бернар – як визнана акторка: замовити собі портрет і продемонструвати серйозність свого амплуа. Сара Бернар якраз хизувалася картиною Луїзи Аббема, молодої художниці-лесбійки, яку називали «офіційним художником Третьої республіки». І Жанна теж пішла до художника – молодого і ще невідомого Ренуара.
Вони щойно познайомилися в салоні мадам Шарпантьє, де збиралася паризька богема. Ренуар, за свідченням його біографа Анрі Перрюшо, був вражений Жанною.
«Яка шкіра! Яка посмішка! Вона наче все осяює навколо!», – так описував зустріч з Жанною Ренуар
Жанна Самарі (з червоним бантом), коллекція театру “Комеді Франсез”, Париж
Жанна N1
Художник сам запропонував Жанні написати її портрет. І амбітна акторка, звісно, швидко погодилася. По-перше, щоб підкреслити рівень театральної прими, портрети якої пишуть митці. По-друге, щоб втерти носа «конкурентці» Сарі Бернар – не тільки її одну увіковічнюють в живописі.
Щодня Ренуар приходив до Жанни писати портрет – вони ще й мешкали, як виявилося, по сусідству, на вулиці Фрошо.
Але найпершим зображенням акторки стала не відома всім картина в зеленій оксамитовій сукні, а портрет Жанни з червоним бантом. Зараз ця робота коштує шалених грошей і нічим не гірша за інші картини Ренуара, але тоді у 1877 році йому зовсім не сподобалася.
І він вирішив намалювати новий портрет – той самий, у зеленій сукні
Портрет Жанни Самарі в зеленій сукні
«Невдала» робота
Як тільки не називають цей шедевр сучасні критики і поціновувачі мистецтва: поема фарб, рапсодія кольорів, ода жіночності, зразок імпресіонізму. «Ренуар зумів підкреслити кращі риси своєї моделі: красу, грацію, жвавий розум, відкритий і невимушений погляд, променисту посмішку. Основні кольори картини – відтінки рожевого й зеленого. Стиль роботи художника дуже вільний, місцями до недбалості, проте це створює атмосферу надзвичайної свіжості, душевної ясності і безтурботності», – так описують картину наші сучасники.
А сучасники Ренуара його «хуліганство» спершу не зрозуміли і розкритикували вщент. За дисонанс і вульгарність тих самих кольорів – зеленого і рожевого. За дивну техніку мазків, через яку руки героїні, «немов покриті лускою».
Бідний художник після такої неприязної хвилі пожалкував, що виставив «Портрет Жанни Самарі» на виставці імпресіоністів. Та й сама Жанна була розчарована картиною і навіть відмовилася викупити. Більше того, звернулася за портретом до Луїзи Аббеми – тої самої, що написала Сару Бернар.
Жанна отримала те, що хотіла: класичний портрет респектабельної солідної дами, а не акторки з амплуа веселих служанок
Портрет Жанни Самарі художниці Луїзи Аббеми, Музей Карнавале, Париж
Третя Жанна Самарі
Тим не менше, Ренуар не образився на невдячну Жанну. Навпаки, після того написав ще три картини з нею і мав, подейкують, з акторкою дворічний роман. Правда це чи ні – досі точаться дискусії. Син Ренуара Жан у спогадах був категоричний: «Перед моїм батьком ніколи не стояло питання про одруження на Жанні». Олександр Дюма-син, який часто бував у майстерні художника, зухвало (чи від ревнощів) насміхався над тим, як Ренуар тонув в очах Жанни: «Але ж і очиці в неї! Так і хочеться їх виколоти!».
Хоч як там, але Ренуар обожнював Жанну принаймні як модель – п’ять картин присвячують не просто так!
Її третій портрет – це «розмитий» етюд. «В страву з фарб входить ваніль, червоний аґрус і фісташки. Цей портрет можна їсти ложкою», – писав про цю картину відомий в той час критик Луї Леруа. І вона справді «смачна» своєю колористикою.
“Розмитий” портрет Жанни Самарі, Національна галерея Вашингтона, США.
Четвертий портрет Жанни Самарі у сукні, Державний Ермітаж, Росія.
Портрет Жанни Самарі в пастелі, Музей Цинциннаті, США
І ще дві Жанни
Через кілька місяців Ренуар знову пише Жанну. І цього разу портрет не схожий на попередні: він спокійний, аристократичний. Такий, яким хотіла бачити себе Самарі: у вишуканій сукні, в буржуазному інтер’єрі, а не в богемному салоні. Це полотно Ренуар гордо виставив на виставці «Паризького салону» і здобув перше визнання.
А потім знову «похуліганив»: написав п’яту Жанну – пастеллю. Світла, маже невагома, ніжна, вона повна протилежність попереднім насиченим портретам і наступній картині «Сніданок гребців». На цьому полотні Ренуар зобразив чотирнадцять своїх друзів на терасі ресторану «Мезон Фурнез». В правій частині в оточенні чоловіків сидить Жанна, а в нижньому лівому куті – нова пассія Ренуара, теж акторка. Начебто нове захоплення художника й поклало кінець тривалому зв’язку з Самарі.
Потім Самарі скаже: «Ренуар не створений для шлюбу. Він вступає у зв’язок з кожною жінкою, яку пише, через дотик свого пензля»
“Сніданок гребців”, П’єр-Огюст Ренуар. Жанна Самарі в правій частині полотна між двома чоловіками
Конкурентка Сари Бернар
Страждати через Ренуара Жанна не стала, і повністю віддалася театральній кар’єрі. Їй трошки більше за 20, а вона вже грає у п’єсах Гюго, Бурсо – нарешті їй дають серйозні ролі. У 22, в 1879 році, Жанна Самарі увійшла в трупу «Комеді Франсез» – 305 членом, що прирівнювалося до нинішньої зірки на Алеї слави і було офіційним визнанням її таланту.
Втім, найбільшим успіхом була любов публіки, і на вистави за участю Самарі подекуди приходило більше глядачів, аніж на Сару Бернар. Подейкують, між двома примами завжди точилася негласна конкуренція. І заздрість Сари зросла ще дужче, коли за молоденькою «простачкою» Жанною почав впадати справжній французький аристократ, син впливового і заможного фінансиста Поль Лагард.
Він закохався у Жанну просто під час вистави. Молодик навіть розсварився з поважною родиною, яка була категорично проти зв’язку сина з якоюсь «актрисулькою». Спадкоємцю влаштували справжній бойкот, коли він все ж повів Жанну під вінець: намагалися анулювати шлюб, погрожували позбавити статків.
Але молодятам було байдуже – вони щиро кохали одне одного
Жанна Самарі на сцені “Камеді Франсез”
Коротка жіноча доля
Жанна Самарі дивовижним чином зуміла поєднати роботу в театрі з роллю дружини аристократа і мамою двох доньок. Вона народила третю, але маля померло від тифу.
Напевно, про цю цікаву жінку зараз писали б такі ж романи, знімали б біографічні фільми, як про Сару Бернар та інших видатних дам того часу – вона б точно досягла значно більшого. Але її життя обірвав тиф. У 33 роки.
Ніщо не віщувало такої біди: Жанна готувала нову роль, чоловік з доньками відпочивав у їхньому маєтку. Вона приїхала до них на вихідні, а через кілька днів померла від гострого інфікування.
На похорон акторки прийшло понад дві тисячі людей – шанувальників, друзів. Серед них був і Огюст Ренуар… «Він називав її променем світла. Радісний сміх, чарівний дитячий характер, милі жарти, все приваблювало Ренуара», – згадував у мемуарах друг художника Жак Рівьєр.
Ніколи більше Ренуар не працював над портретами з таким же задоволенням, як над портретами Жанни
Жанна Самарі
Фокус для Жанни
Поль Лагард пережив дружину на 13 років, більше не одружившись. В його кімнаті завжди висів той самий портрет Жанни Самарі в зеленій оксамитовій сукні.
Після його смерті доньки Жанни, яким тоді не було й 20, змушені були виставити картину і майно на продаж, аби мати кошти на життя. Портрет придбав російський купець Іван Морозов і відвіз до Москви, де картина досі зберігається в музеї імені Пушкіна.
Доньки згодом теж стали акторками в «Комеді Франсез», продовживши династію Жанни вже у четвертому поколінні. Обидві вдало вийшли заміж – за імпресаріо та керівника театру. За переказами, вони намагалися викупити портрет матері, але… І саме вони начебто розповіли про маленький секрет картини: якщо на неї дивитися збоку, то оксамитова сукня змінює колір – з зеленого на синій. Начебто Ренуар спеціально створив цей оптичний «фокус» для Жанни. Найяскравішої жінки його життя…