Сьогодні в світі налічується майже 500 мільйонів арабів, які перевершують за кількістю націй в 23 країнах світу. Чому араби не живуть в одній державі, які робила спроби нація для об’єднання?
Ідея про арабському єдності і про уніфікацію арабської держави бере свої коріння від Арабського Халіфату, що існував на нинішніх арабських землях ще в VII столітті. Багато послідовники панарабизма спираються на ідею відродження Халіфату, який міг би об’єднати націю воєдино. Незважаючи на свою могутність і широкі територіальні завоювання Халіфат проіснував недовго, він розпався на безліч держав, а пізніше більшість арабських земель потрапила під вплив Османської імперії.
Нова хвиля національних ідей виникла в XIX столітті разом із зростанням націоналізму в регіоні. Реальна спроба об’єднання арабів та здобуття незалежності відбулася в ході світової війни 1914-1918. Французи і англійці обіцяли арабам передати землі наступних держав: Палестина, Ірак, Сирія і практично всього Аравійського півострова, якщо вони почнуть повстання в Османській імперії. Араби на це погодилися, виступили проти османів і відвоювали багато землі. Однак по закінченню війни британці і французи знехтували угодами і захопили обіцяну територію, створивши там протекторати. Араби отримали лише невеликі частини земель на Аравійському півострові. Більш того, там, між самими арабами розпочалася боротьба за владу.
Незважаючи на це, по закінченню першої світової все ж з’являються самостійні арабські держави. Ємен здобуває незалежність у 1918 році після падіння османів. За ним, після закінчення війни, були утворені Неджд і Хіджаз. Однак внаслідок поневолення і воєн, вони були перетворені в Саудівську Аравію в 1932 році. У 1922 році Єгипет, після численних повстань стає незалежною, хоч і на умовах британців. Формальну незалежність отримує Ірак в 1921. Друга хвиля арабської сходження почалася по закінченню другої світової. Вже у другій половині XX всі землі національної території арабів отримують незалежність, а ідея про єдність витає в повітрі. Одночасно з цим в арабських країнах зароджується сильні політичні рухи. Також арабські країни об’єднує неприязнь до головному супротивникові в регіоні – Ізраїлю. Багато лідерів країн намагалися об’єднати арабські держава в єдине. Першою реальною спробою стало створення так званої Об’єднаної арабської республіки під егідою Партії арабського соціалістичного відродження. До складу республіки увійшли Єгипет і Сирія, проте із-за конфліктів у владі 1961ом році Сирія виходить з формування, хоч формально країна існувала ще 10 років, в її складі значився тільки Єгипет.
Були спроби залучити в цю державу і інші арабські країни, але ця ідея не була втілена в життя. Ще однією спробою створення спільної держави стало створення Арабської Федерації в 1958 році. До складу Федерації увійшли Ірак і Йорданія. У цьому ж році король Іраку був повалений і розстріляний, а новий республіканський уряд не хотів мати справу з монархічною Йорданією, бо федерація звалилася.
Остання спроба створити єдину арабську державу, яка називалася Федерація арабських республік, взагалі закінчилося війною між країнами учасниками. Так у 1972 році Сирія, Єгипет і Лівія вирішили створити нову арабську федерацію. Головними ініціаторами були Каддафі і Насер, але вже у рік підписання договору між Лівією та Єгиптом почалися чвари з зовнішньополітичних питань, Єгипет перейшов на бік Заходу в холодній війні і визнав Ізраїль. Тим самим, ставши ворогом всього арабського світу. У 1977 між Лівією та Єгиптом сталася 3х денна війна.
По суті – це були останні спроби об’єднання великих арабських країн в єдину державу. Після чого, панарабские рухи пішли на спад, і сьогодні не користуються популярністю. Варто зауважити, що деякі проекти з єднання арабів все-таки пройшли успішно. В першу чергу – це приклад Саудівської Аравії, коли під династією Саудитів, хоч і насильно, але були об’єднані національні утворення на Аравійському півострові. Ще одним вдалим прикладом можна назвати Об’єднані Арабські Емірати, які зберегли свою єдність навіть після здобуття незалежності. Ємен також частково можна вважати позитивним прикладом, оскільки в 90м році Північ і Південь країни об’єдналися.
Як видно, головною перешкоду об’єднання арабів в одну державу є внутрішні конфлікти і розбіжності. Араби сильно політично роз’єднані і на сьогоднішній день частина нації перебуває під заступництвом абсолютних монархій, в той час як інші живуть у демократичних республіках. Араби протягом останніх ста років постійно воюють один з одним. Війни на Близькому Сході стали ще більш кровопролитними. Досі арабський народ роз’єднаний за релігійною ознакою. Суніти і шиїти є непримиренними ворогами, а левова частка конфліктів між гарбами побудована саме на ворожнечу з релігійних мотивів.
