Історія становлення радянської держави була підсвічена не тільки політичним, а й економічним терором. У пам’яті наступних поколінь, крім «розкуркулення», залишилися продовольча диктатура і продрозкладка – дієві заходи забезпечення країни продуктами в умовах жорсткого економічного колапсу.
Зміст статті
Революційна криза, що розгорілася в повній мірі в жовтні 1917, палахкотів на вугіллі зруйнованої економіки Російської імперії; протистояння білих, червоних та інших «кольорових» армій його жорстоко посилило. Голод в новому радянському державі був не примарним, а реальним, і влада намагалася найбільш непопулярними заходами прогодувати армію, держапарат і міський пролетаріат. Сьогодні, через майже століття, ми пригадаємо, чим відрізняється продовольча диктатура від продрозкладки.
Продовольча диктатура – комплекс дій радянської влади, спрямованих на забезпечення продовольством усіх регіонів країни в умовах економічного і військового кризи. Проводилася в період з 1918 по 1921 рр.
Продрозверстка – система продовольчих заготівель, при якій кожна область повинна здавати державі зерно та іншу сільськогосподарську продукцію у відповідності з встановленими центром нормами. Входила в комплекс заходів, декларованих продовольчої диктатурою, поряд з централізацією постачання і монополією на торгівлю хлібом.
Різниця між продовольчої диктатурою і продрозкладкою
До весни 1918 року Радянське держава визнала, що прогодувати власне населення не в змозі. Країна втратила в результаті Брест-Литовського мирного угоди величезні південні території, традиційно виробляють сільськогосподарську продукцію. Переориентированная в терміновому порядку на оборону промисловість скоротила випуск необхідних товарів, село, обменивавшая на них продовольство, відмовлялася годувати місто безкоштовно. Спекуляція продуктами досягла небувалого розмаху, зростання цін нічим не стримувалося. В цих умовах було здійснено перехід від ринкових відносин до політики «воєнного комунізму», а держава взяла на себе функцію розподілу матеріальних благ, у тому числі продуктів харчування.
«Продовольча диктатура» – не термін, а фігура мови, використаний у коментарях до «Декретом ВЦВК і РНК про надзвичайні повноваження народного комісара з продовольства» від 13 травня 1918 року. Про неї говорили Ленін і Цюрупа, однак документально вона не могла бути оголошена.
Основними елементами нової аграрної політики Радянської Росії стали централізація розподілу, держмонополія на торгівлю хлібом і вилучення надлишків зерна у селянства. Варто зауважити, що заборона приватного ринку збуту зерна був введений ще Тимчасовим урядом у 1917 році, а централізована скуповування хліба за державними цінами стала реальністю в останні роки монархії.
Тверді (і вкрай низькі) закупівельні ціни дозволяли забезпечувати місто і армію продовольством, однак селяни ховали урожай і здавали його спекулянтам за ринковою вартістю. Інфляція стрімко знецінювала нові гроші, тому в селах практикувався натуробмен. Делеговані наркомпродам в травні 1918 року повноваження дозволяли силою вилучати те, що могли порахувати надлишками, а за опір – арешт. Саме з цього часу в країні піднімається хвиля селянських повстань.
Розподіл сільськогосподарської продукції тепер управлялося централізовано: виробляють губерній (яких залишилося на території Росії мало) хліб розподілявся по споживає, для чого місцеві Ради вводилися представники наркомпроду. Спочатку для Петрограда, потім для Москви і в підсумку на території всієї держави стала діяти карткова система постачання продовольством.
Інструментом проведення продовольчої диктатури в життя стали продзагони, які займалися переважно виявленням і вилученням «надлишків». Організовувалися вони з городян-робітників у супроводі комісарів, були озброєні і наділені широкими повноваженнями. Безпосередньо на селі створювалися комітети бідноти, куди входили незаможні безземельні селяни і колишні наймити. Вся ця братія займалася відбиранням продукції та здачею її державі в обмін на знижки.
У рамках продовольчої диктатури в січні 1919 року вводиться продрозкладка: встановлюються норми споживання зерна і фуражу для кожного селянського господарства, виходячи зі складу сім’ї і кількості землі. Спочатку показники розраховувалися з урахуванням наступної посівної, пізніше в багатьох губерніях залишали селянам зерно тільки на харчування. У деяких регіонах розверстку отримували ще в 1918 році, довівши її ефективність. Те, що було отримано понад норми, підлягало обов’язковій здачі протягом 10 днів за твердими державними цінами.
Винаходом радянської влади ця міра наповнення державних засіків не була: в 1916 році норми здачі зерна державі розсилалися по губерніях в ході реалізації кризової аграрної політики. Реквізицію хліба навіть в умовах голоду не здійснювали – в уряду не вистачило рішучості і ресурсів. Більшовики таких проблем не знали, того, хто не здавав надлишки, могли відправити у в’язницю як «ворога народу» – термін за цей злочин становив до 10 років. В цьому вбачається основна відмінність продовольчої диктатури від продрозкладки, випробуваної імперським режимом.
У 1920 році продрозкладка поширилася на м’ясо, овочі, картоплю та іншу сільгосппродукцію. Наркомпрод розсилав по волостях вимоги, скільки вони повинні здати надлишків: до цього часу норму стали розраховувати виходячи з потреб армії і міста, ігноруючи показники споживання самих селянських господарств. Останні, втім, самі скоротили виробництво, щоб не обтяжувати себе безрезультатним працею. Обмін на промислові товари теж майже припинився: оборонна продукція селян не цікавила, а інший практично не було.
Порівняно з 1918 роком несподівано скоротилося число селянських повстань. Можна припустити, чому: в чому різниця між продовольчої диктатурою і продрозкладкою в уявленні селян? У першому випадку загони голоти ходять по подвір’ях, шукають хліб, погрожують зброєю, а то й просто вбивають господарів, під шумок грабують, прикриваючись декретами Леніна. У другому – зерно впорядковано і організовано скуповується державою, нехай пропозицію і вкрай невигідне. Добровільно-примусовий принцип в умовах військового режиму дозволив державі спертися на середній сільський клас, тоді як спочатку влада розраховувала виключно на низи. Втім, селянська війна палахкотіла до 1922 року, хоча в 1921 році політика військового комунізму змінилася на нову економічну, а продрозверстка була замінена продподатком.
до змісту ?Порівняльна таблиця
Продовольча диктатура
Продрозкладка
Комплекс дій радянської влади щодо забезпечення населення продовольством
Один з елементів продовольчої диктатури
Декретується в травні 1918 року
Повсюдно встановлюється у січні 1919 року
Користується надзвичайними і військовими методами
Організовується в рамках впорядкованої політики держави
Здійснювалась радянською владою
Впроваджувалася і урядом Російської імперії
