Як відомо гроші підробляли ще з давніх часів. Фальшивомонетники витрачали часом дуже довгі роки, щоб підробки були не відрізняються від справжніх. Сьогодні ми розповімо про найбільш відомих підробки.
Радянські рублі: в СРСР штампували купюри за рецептом фальшивомонетника
Молодше покоління не бачило радянські рублі. А старші люди, ті, хто ці гроші заробляв і витрачав, пам’ятають: найкрасивішою і самої рідкісної купюрою була 25-рублева, фіолетова. Кожен намагався її зберегти, якщо вона потрапляла в руки.
Саме на ній зупинив свій вибір громадянин Віктор Баранов, зацікавився технологією друкування грошей. І тому взяв на приціл найскладнішу у виготовленні купюру – заради інтересу.Забігаючи наперед, скажу, що йому, ставропольському водієві, вдалося здійснити переворот у виготовленні грошових знаків. І це тим більше символічно, що його начальником був майбутній Генеральний секретар Михайло Горбачов, який теж, як відомо, перевернув підвалини, але вже з історії СРСР.
Так ось. 1963 рік. Країна «розвиненого соціалізму» хоч вже і вистрілювали в космос ракетами, але пересічному фальшивомонетникові поки ніде було взяти ксерокс або принтер. А полювання пущі неволі! І шофер Баранов кинув крутити баранку, засів за «навчання» – що там пишуть вчені про способи друку? Ага, потрібен верстат, фарби, форми…
Наполегливий зловмисник уважно вивчав літературу і длубався над власного виготовлення верстатом цілих дванадцять років. Нарешті, в 1975 році, втомлений від неправедних праць, радянський мрійник Баранов взяв у руки першу 25-рубльовку, надруковану в домашніх умовах. З цього моменту до нього наблизився комунізм (в сенсі доступності товарів по потребах) і правоохоронні органи (в якому сенсі – відомо).
Цікаво б дізнатися, що він купив на перші тисячі. Напевно, якийсь дефіцит. Може, розбагатівши, і потрапив у поле зору слідства. Це сталося після двох років роботи верстата, дав умільцю 33 тис. рублів. Причому умільцем Баранова слід називати з повною повагою і без іронії. Він зумів виготовити свою папір, змішавши штучну целюлозу з природною, придумав, як робити водяні знаки і як робити кліше. Коли, як кажуть, «за ним прийшли», то подив людей у погонах не було меж – дуже, ну дуже гарні були його гроші!
…Намилувавшись якістю купюр, судді оголосили вирок – 12 років. Мовляв, скільки готувався до друкування повновагих радянських рублів, стільки і подумай за ґратами про свою поведінку. Але незабаром до засудженому приїхав фахівець Держзнаку і розпитав про застосовуваної Барановим технології – дуже вже гарні були 25-рубльовки. Така увага Віктору, напевно, приємно, і він поділився секретом травлення міді, щоб форма для друкування стала краще. У це важко повірити, але потім країна стала штампувати купюри за рецептами фальшивомонетника!А відсидка для умільця не пройшла даром. Вийшовши на волю, Баранов подався в бізнес. І більше ніякого криміналу!
Долари: полтинник малюється за 5 днів
Цю валюту підробляють чи не найчастіше – і усередині США, і в інших країнах. Така розплата за популярність! Звичайно, влада США припиняли ці спроби, але на диво мляво. Першою реакцією на фальшиві бакси стала зміна їх кольору. Раніше вони були чорно-білими. Рай для пройдисвітів! У 1869 р. позеленіли, а потім так і застигли – ні колір, ні розмір – ні туди і ні сюди. Це в останнє десятиліття американські купюри «наповнені» новими засобами захисту і стали міняти «бойове розфарбовування». А раніше вони приємно лоскотали нерви своєю зеленню небайдужим «блинопекам» (так називають фальшивомонетників).
Самими знаменитими друкарями доларів в домашніх умовах виявилися канадці. У 1970 роках заповзятливі Дюпони – чотири брата – за справу взялися серйозно, тому і результат вийшов вражаючим – 112 млн. Звичайно, потім вони згадували в тюремній камері, як красива життя на волі, але вже було пізно. Як і їх співгромадянина Джозефу Багдасаряну. Він хоч і зміг влити у фінансову систему Штатів 15 млн несправжніх доларів, але зате високої якості. Втім, небо в решітку йому теж довелося побачити.На малювання купюри в п’ятдесят доларів Нінджер витрачав чотири-п’ять днів. Все йшло гладко. Але одного разу він забув написати «викарбувано і віддруковано у гравіювально-друкарському бюро». І якийсь прискіпливий бармен помітив підробку!
Не кожен фальшивомонетник для особистого випуску доларів включав верстат. У деяких були свої методи, далекі від промислових. Наприклад, американець Емануель Нінджер їх просто малював.
Звичайно, легким його праця не назвеш, тому дружина і четверо дітей, трудилися на фермі, обходилися без голови сімейства – Нінджер адже теж «заробляв» гроші. На малювання купюри в п’ятдесят доларів він витрачав чотири-п’ять днів, коли ж тут у землі порпатись? Збував він свої творіння в Нью-Йорку кожну останню п’ятницю місяця.
Все йшло гладко. Але одного разу Нінджер, замучений малюванням дрібних деталей, допустив красномовний конфуз. Він забув написати «викарбувано і віддруковано у гравіювально-друкарському бюро». І якийсь прискіпливий бармен помітив підробку! Фальшиву купюру він вивісив у своєму питному закладі. Напевно, це насторожило інших буфетників, і коли в черговий раз Нінджер розплачувався фальшивками, за руку схопив саме бармен.
Франки: поляк за 16 років надрукував мільйон
Коли після Другої світової війни польський інженер-будівельник Чеслав Боярські опинився у Франції, повертатися назад, у соціалізм, він не захотів. Дуже хороший кресляр, він розраховував швидко знайти своє місце під сонцем, але фортуна відверталась від поляка на паризьких вулицях. Боярські зрозумів: ще трохи – і пиши пропало, убогість його доконає. Заробляти не вдавалося, тому він вирішив друкувати гроші. Талант інженера підказав, що починати цю справу треба не з фарб і кліше, а з паперу.
Добряче намучившись, «мсьє» Боярські знайшов свій рецепт хрусткого матеріалу. Для цього він зумів побувати на паперових фабриках, помітити найважливіше для нього, і ось результат – змішавши сигаретну папір з дощовою водою, додавши ще деякі компоненти, отримав якісну основу для франків. Наступний крок – форма для друкування. Теж непроста справа, але чорт забирай, їсти-то хочеться! Гроші попливуть, якщо попосидіти над кліше… І гроші, надруковані поляком, попливли.
Важко повірити, але Боярські, друкуючи франки 16 років, залишався невловимим! Правда, про фальшивки фахівцям стало відомо через три роки діяльності Чеслава, але виявити автора довго не вдавалося. І якщо б не родич, якого він найняв, втомившись від тяжкої щоденної праці, хто його знає, скільки б ще саморобних франків пішло в оборот. Справа в тому, що новий працівник обміняв на фальшиві франки цінні папери, і за ним встановили спостереження. А далі справа техніки… І в 1966 р. суд визнав його винним. Ще б! Адже він надрукував мільйон франків дуже хорошої якості. Поліція, виявивши у нього вдома верстат, прямо-таки не могла намилуватися новенькими, сохнучими на простирадлі купюрами.
Євро: Італія – країна «монетних дворів»
Євро – також приваблює «самоделкиных». Правда, до популярності долара їй далеко – фальшивих грошей Євросоюзу виявляють в десять разів менше, ніж підроблених баксів. В основному це купюри в 50 євро. Але більше всього умільців засліпив блиск монети в 1 і 2 євро. Саме такою продукцією займався відомий італійський фальшивомонетник Джованні Сассано.
Він, звичайно, знав, що в Мілані і Генуї накрили «монетні» дворики, де колеги випускали фальшивки в 50 євроцентів, але «робити» гроші не роздумав, незважаючи на те, що свого часу відбув термін за виготовлення іспанських песет. Мабуть, завзятий «блинопік» вирішив, що з євро він впорається краще. Коли у 2002 р. до Джованні нагрянула поліція, у того напоготові були монетні розсипи власного карбування – майже 600 тис. Знайшли, звичайно, і обладнання. Тобто, все для того, щоб ватажкові туринської банди знову довелося відповідати на запитання слідства.
Гривні: банківський клерк влаштував «емісію»
Українські гроші теж мають свої історії підробок. Один з самих свіжих випадків виявлення фальшивок стався у травні цього року. Троє молодих жителів Житомира зайнялися виробництвом 100-гривневих банкнот. Цікаво, що в зграї був співробітник банку. Він-то і розробив макет купюри.
Надрукувати «твір» не склало труднощів. Допомагали збувати підробки двоє безробітних. Вони розраховувалися саморобними грошима, де їм заманеться. А попалися на заправці. Група звинувачують у виготовленні і збуті 20 тис. фальшивих гривень.
А кілька років тому в Донецькій області хлопець і дівчина теж зайнялися сумнівним «бізнесом». Вони випускали двадцятки. Точніше кажучи, технічну частину забезпечувала молода дама – у неї на роботі була хороша копіювальна техніка. Настільки гарна, що надруковані на ній двадцятки виглядали непогано. Один купував у неї фальшивки за десять гривень, а потім розплачувався підробками в магазинах і на ринках. Але справі теж прийшов кінець – групу затримали.
Як найчастіше підробляють гроші
Наклейка нулики
Одним з найбільш ходових способів підробки грошей в дев’яностих були аплікації – приклеювання нуликів до номіналу. Цей примітивний метод діяв тільки на звичайних громадян. Шахраї знаходили таких довірливих і збували один справжній долар за ціною сотні.
Друк на струменевому принтері
Розвиток науки і техніки наблизило фальшивомонетників до мети. Сучасні принтери легко видають продукцію, досить схожу на купюри. Звичайно, написи дрібними літерами як один з видів захисту таким способом не вийдуть. Та й при уважному розгляді підробка виявляється.
Копіри
Непоганий результат – банкноти схожі на справжні. Буває, правда, що кольори саморобних грошей, хоч і насичені, але від потрібних відрізняються. А крім того, зображення виходить злегка блискучим, що нехарактерно для грошей. Фарба на перегинах може обсипатися. Для пройдисвітів-«самоделкиных» є ще одна складність: виявляється, хитрі копіювальні апарати залишають на своїй продукції приховані мітки.Шовкографія або трафарет
Безвинный художній метод, раніше популярний серед художників-оформлювачів, перекочував до любителям підробок. Але хіба вони домоглися цим серйозних результатів? Шар фарби на фальшивих банкнотах легко видає несправжні гроші, до того ж краю зображень, досить нечітких, рівними не виходять.
Офсетний друк
Для цього потрібно промислове обладнання, що використовується в поліграфії. Дає хороші результати – фальшивки схожі на справжні купюри. Фарба лягає тонким шаром, не змивається, крізь неї видно папір. Помітити підробку можна через збільшувальне скло – тоді видно растр, якого на купюрах немає.
