11 лютого 1980 року на телеекрани вийшов фільм Володимира Меньшова «Москва сльоза не вірить» — лірична історія про долю трьох подруг-провінціалок, які приїхали підкорювати столицю. Роком пізніше Американська кіноакадемія нагородила картину найвищою своєю відзнакою — «Оскаром», вважаючи її кращою іноземною стрічкою року.
Сьогодні сюжет оскароносного фільму знає кожен росіянин. Фільм , як і рязанівської «Іронія долі…», — неодмінний атрибут новорічних свят.
Але мало хто знає, що спочатку сценарій був інший, і актори не рвалися зніматися у Меньшова. Сьогодні «РГ» розповідає, як все-таки вдалося створити народний фільм.
1. Нецікавий сценарій
«На сценарій я не одразу зреагував», -згадував згодом Володимир Меньшов. Тому що Ян Фрід, видатний сценарист і режисер («Дванадцята ніч», «Собака на сіні», «Дон Сезар де Базан» та ін), який наприкінці 70-х років минулого століття був у великому авторитеті, вважав історію , написану Валентином Чорних, нецікавою.
«Єдине, що мене привабило, — це чудовий хід, коли Катерина заводить будильник і в сльозах засинає, а прокидається вже через кілька років і будить дорослу доньку. Я навіть спочатку подумав, що просто пропустив кілька сторінок. А коли зрозумів, що це таке рішення — стрибок у 20 років, то відразу думка запрацювала». Проте режисер все ж запропонував Валентину Чорних кардинально переробити матеріал. Той категорично відмовився, і за доопрацювання довелося взятися самому Меньшову. У підсумку замість 60 сторінок вийшло більше 90, виникли нові сюжетні лінії, нові герої. Наприклад, історія п’янички хокеїста Гуріна або сцена в клубі знайомств — спочатку у Чорних їх не було. З’явилася сцена зі Смоктуновським, який «запізно починає акторську кар’єру.
За початковим сценарієм, головна героїня Катерина Тихомирова — директор заводу і депутат Моссовета — повинна була вести прийом виборців. «Нудно!» — вирішив Меньшов і відправив її в клуб знайомств, де директриса, яку блискуче зіграла Лія Ахеджакова, стала сватати її за «працівника главку — дуже відповідального, п’ятдесяти трьох років».
Замість фестивалю французьких фільмів Катерина і Людмила повинні були спостерігати, як до аргентинського посольства під’їжджають запрошені на… дипломатичний прийом. І лише за наполяганням Меньшова послів замінили кінозірками Смоткнутновским, Юматова і Конюховою, а «Форди» і «Бьюїк» — вітчизняними «ЗИСами» і «Перемогами».
2. В СРСР сексу немає
У Рудика, за сценарієм, була не тільки активістка-мати, але й батько — Рачків-старший, токар по професії. У телецентрі на Шаболовці, куди Родіон запрошує Катерину, спочатку повинні були знімати КВК. Але потім збирати величезний зал не стали, вирішивши замінити КВК зйомкою «Блакитного вогника» , який вважався карткою радянського телебачення.
Деякі сцени Меньшов спеціально зробив більше побутовими. Герой Баталова Гоша, замість того, щоб, сидячи перед телевізором, дивитися хокейний матч, потягуючи пиво, взявся ремонтувати пилосос. Багато фраз вирізали вже в процесі монтажу. Наприклад, у сцені, коли Микола знаходить Гошу будинку в сильному напідпитку, і в них зав’язується розмова, прибрали назву авіакомпанії. «Що відбувається в світі?» — запитує Гоша, наливаючи. «Стабільності немає, — відповідає Микола. — Терористи знову захопили літак компанії «Ейр Франс». Так от, «Ейр Франс» , щоб уникнути міжнародних проблем, вирішили вирізати. І якщо, за сценарієм Чорних, Гоша і Коля виспівують «По Дону гуляє козак молодий», то у фільмі вони всього-навсього обробляють таранку.
До речі, оскільки в ті часи, як відомо, у Радянському Союзі сексу не було, сильно урізали і зустріч головної героїні з героєм Табакова у його квартирі, вважаючи її занадто відвертою. Нагорі вирішили, що актори «перегравали» і «занадто похапцем роздягалися». У роботі над картиною Володимиру Меньшову доводилося долати опір і власної знімальної групи, зневажливо ставилася до цієї «дешевій мелодрамі». Деякі актриси, пробувалися на роль героїнь, просто йшли.
3. А хто у нас Гоша?
На роль Гоші, за словами Володимира Меньшова, пробувалися багато акторів, в тому числі Віталій Соломін, В’ячеслав Тихонов, Олег Єфремов, Леонід Дьячков. Проте режисер нікого з них не затвердив. Зневірившись, сам вирішив зіграти головного героя. Але тут по телевізору йшла картина «дорога моя людина» з Олексієм Баталовим, і Меньшов одразу зрозумів, кого йому треба кликати на роль Гоші. Але тут вже Баталов затявся. Його і сценарій не вразив, і в ролі інтелігента-слюсаря він себе не дуже-то бачив. Але, зрештою, погодився. Олександр Фатюшин спочатку пробувався на роль Миколи, але Меньшов віддав її Борису Сморчкову, актора, у якого краще виходили прості російські хлопці. Після цього Фатюшину була запропонована роль виконавця Гуріна. Пізніше Фатюшин зізнавався, що дуже полюбив свого героя, щоправда, шкодував, що багато чого не ввійшло в остаточний варіант картини. Як, наприклад, сцена в Палаці спорту «Лужники»: радянська збірна грала матч зі шведами, і Гурін став героєм цієї зустрічі. Але більше було шкода останньої вирізаною сцени.
Ближче до кінця фільму всі зібралися на дачі. Три героїні сидять на призьбі, співають. І тут повинен був з’явитися Гурін: краватка набік, сорочка навиворіт, з ним якийсь ханыга. Гурін починає сперечатися зі своєю колишньою дружиною Людмилою з-за трояка, а ханыга кричить на неї: «як Ти з ним розмовляєш? Це Гурін, я на його матчах виріс як особистість!». Але керівники тодішнього Держкіно з приводу цієї сцени сказали: «Ні, зав’язав — значить, зав’язав. Гравець збірної, нехай і колишній, не може опуститися».
4. Пара для Баталова
З кандидатками на головну жіночу роль справу також було непросто. Керівництво «Мосфільму» рекомендувало Меньшову Анастасію Вертинську, Жанну Болотовим, Ірину Купченко, Валентину Теличкину. «Нецікаво!» — в один голос заявляли вони, прочитавши сценарій.
Пробувалася і Маргарита Терехова. Але коли Юнгвальд-Хилькевич запропонував їй ролі Міледі в «Трьох мушкетерах», вона беззастережно вибрала її. Актриса Наталя Сайко проби пройшла, але коли на роль Гоші взяли Баталова, виявилось, що вони погано виглядають разом. Стали шукати актрису «під Баталова». Тоді-то і з’явилася Віра Алентова.
А ось на роль скромняги Тосі пробувалися Галина Польських, Людмила Зайцева, Наталя Андрейченко і Ніна Русланова, однак найпереконливіше виглядала Раїса Рязанова, яку худрада і затвердив. Польських образилася на Меньшова, не розуміючи, як він взагалі міг їй таке пропонувати, а Русланова — тому, що не взяв. Ірина Муравйова, яка зіграла Людмилу, потім зізналася, що, вперше побачивши картину на монтажному столі, плакала від образи. «Моя героїня зовсім не сподобалася мені, — говорила якось актриса. — Груба, неотесана, місцями вульгарна. Все, що я ненавиділа в житті і в людях, вилізло на екран». Тим не менш, роль Людмили стала однією з найяскравіших робіт актриси. До речі, Муравйову режисер знайшов випадково, побачивши в одному з телеспектаклів.
5. Дівчата без віку
Під час зйомок фільму Віри Алентової було 37 років, Раїси Рязанової — 35, Ірини Муравйової — 30. Перед актрисами стояло дуже складне завдання — зіграти своїх героїнь 19-річними наївними провинциалками, а потім їх же через два десятиліття. І з цим актриси впоралися чудово. Гримери і костюмери теж попрацювали на славу. Олексій Баталов був на 11 років старша за свого героя. Але на екрані це не відчувається.
6. У 40 років життя тільки починається
Унікальність картини Меньшова в тому, що в ній немає епізодичних ролей. Зоя Федорова (вахтерка з гуртожитку) та Володимир Басів (заступник начальника главку Антон) так само важливі, як і головні герої. «Для мене було дуже важливим, щоб саме Басів вимовив фразу про те, що «в 40 років життя тільки починається», — пояснював згодом режисер. — А далі вже треба було придумати, що йому грати. Ясна річ, що танцювати з молоддю він не стане. Чим відрізнити його від інших гостей? А тим, що у нього якісь проблеми з шлунком, а він, старий шкарбан, все намагається кого-то «заклеїти», а сам з туалету не вилазить. І відразу стає зрозуміло, що це за людина. Роль вахтерки в сценарії взагалі не була прописана. І тоді ми придумали «впровадити» її в ближнє коло героїнь — вона і по телефону «хеллоу» вимовляє і Катерину з пологового будинку зустрічає. Для Зої Федорової ця робота виявилася останньою».
7. Олександра так і не стала дипломатом
Тільки завдяки Олексія Баталова роль дочки головної героїні Олександри зіграла Наталія Вавілова, яка знялася в дебютній картині Меньшова «Розіграш» ще школяркою. Батьки Наталі були категорично проти її акторської майбутнього, пророкуючи їй серйозну кар’єру — влаштували на курси в МЗС, готували в інститут.
Зйомки почалися без Олександри, і тут Меньшову прийшла в голову чудова думка. Вмовляти батьків він відправив Баталова. Побачивши знаменитого актора, вони не змогли йому відмовити. До того ж Баталов пообіцяв, що дівчина запросто зможе поєднувати навчання і роботу над фільмом. Після зйомок Вавілова кинула курси, вступила до ВДІКУ і стала актрисою.
8. Брежнєв в захваті!
Готова картина приймалася худрадою «Мосфільму». Члени ради досить ухильно висловлювалися про фільм. «А директор «Мосфільму» Сизов, досить суворий і несентиментальний людина, розлючений обережними похвалами, несподівано сказав: «А я думаю, що ми з цією картиною ще стільки призів і народної любові отримаємо!», — розповідав Володимир Меньшов. — Але в приватній розмові зі мною попросив вирізати з фільму найбільш відверті моменти. «Гришин на дачі подивиться і скаже потім: «Знову в тебе любов’ю займаються!» Але я вперся і не став скорочувати більш того, що вже було вирізано. Фільм пішов на дачі до вищого керівництва країни. Коли я запитав у Сизова, як там Гришин, директор «Мосфільму» махнув рукою: «Да ладно Гришин! Брежнєв у захваті!» На цьому доля фільму була вирішена».
9. Як-небудь саме розсмокчеться
Протягом першого року фільм подивилися 85 млн. чоловік. «Москви…» купили сто країн світу. По світу йшли тріумфальні прем’єри картини, на яких незмінно був відсутній один чоловік — режисер Меньшов. «Чому мене не випускали з країни? — міркував він згодом. — Ніхто не говорив причину. Начальники лише опускали очі: «Ну почекай, все само якось розсмокчеться». Тільки через роки я дізнався, що на мене лежало два доносу. Від колег. Моїми «провинами» було те, що після зняття з посади Підгорного я висловив здивування, чому, мовляв, відставка другої людини в країні відбулася без всяких пояснень. А другий донос був присвячений моєму захопленню кількістю продуктів в якомусь закордонному магазині. Цього було досить. А я-то думав, що Батьківщину продав, плани секретного заводу видав».
10. Рейган дивився 8 разів
Коли прийшло запрошення на церемонію «Оскара» (американці надіслали його на домашню адресу Меньшова), режисера знову не випустили. За нагородою вийшов аташе по культурі радянського посольства. На наступний день у всіх газетах було написано, що «Оскара» отримав працівник КДБ.
Сам режисер про те, що став лауреатом найпрестижнішої кінонагороди світу (що не має, до речі, матеріальної винагороди), дізнався не відразу. Безпосередньо в день церемонії — 31 березня — він намагався слухати «Голос Америки», але через «глушилок» так нічого і не розібрав. Телефонний дзвінок пролунав вранці 1 квітня, і Меньшов вирішив, що це чийсь розіграш. Але його запросили в Держкіно.
Золота статуетка «Оскара» виявилася у Володимира Меньшова через багато років після нагородження. Лише в 1989 році на церемонії нагородження премії «Ніка» Володимиру Меньшову вирішили вручити та його «Оскара». Передбачалося, що за лаштунками режисер віддасть статуетку назад в Держкіно, де вона всі ці роки і зберігалася, але Меньшов забрав її з собою.
За словами Володимира Меньшова, президент США Рональд Рейган , готуючись до зустрічі з Михайлом Горбачовим у 1985 році, не менше восьми разів подивився фільм «Москва сльозам не вірить», щоб осягнути загадкову російську душу.
