Залежність від снодійних і седативних препаратів відбувається при зловживанні препаратами, тобто при застосуванні їх замість наркотиків, або при неправильному використанні в лікування. До таких препаратів відноситься веронал, фенобарбітал, барбаміл, нитрозепам, реладорм, оксибутират натрію. Препарат барбаміл і етамінал натрію належить до групи наркотиків, і зловживання цими препаратами називають барбітурової наркоманії. А захоплення іншими з перелічених препаратів, називається токсикоманія. Снодійні та седативні препарати відрізняються тривалістю напіврозпаду в організмі, тобто періодом подвійного зниження концентрації препарату в крові.
Таким чином, існують короткоживучі кошти – період напіврозпаду від 2 до 10 годин, і живучі, де період напіврозпаду понад 10 годин. Саме короткоживучі препарати найбільше призводять до наркоманії.
Перші снодійні барбітурати були використані на початку XX століття, а вже в 50-х року була помічена проблема наркоманії з використанням цих препаратів. В 40-х років, люди використовували все частіше і частіше ці препарати для суїцидів, які приводили цей процес в кошмар для вмираючого.
Залежність від снодійних і седативних препаратів може бути медичного характеру, у разі якщо були порушені приписи лікаря, або ж сам лікар неправильно призначив препарат. В інших ситуаціях препарати використовують для викликання ейфорійного стану.
У разі просто помилок застосування препарату, залежність розвивається повільно. У другій ситуації розвивається стрімка наркоманія, як і при застосуванні інших важких наркотиків.
Барбітурова токсикоманія є однією з найбільш важких наркоманій, і має дуже багато спільного з алкогольною залежністю. І перший і другий можуть стимулююче впливати на організм, але більший ефект має седативний вплив (заспокійливу). Використання барбітуратів в наркотичних цілях, проявляються кількома фазами. Для того, щоб розвинулася інтоксикація, використовують подвійну або потрійну дозу препарату. Практично відразу після потрапляння в кров настає миттєве оглушення. Протягом кількох секунд в очах темніє і навколишній світ починає сприйматися перекрученим чином. Далі настає друга фаза, яка триває 2-3 години. У пацієнта з’являється стан ейфорії, безпричинна радість, веселощі та моторне збудження, коли просто не може сидіти на місці. Потім настає глибокий сон, як і при алкогольній інтоксикації, який триватиме 3-4 години (час, коли препарат повністю виводиться з організму). Також після пробудження стан пацієнта важкий, відчуває слабкість, головний біль, головний тягар, розбитість, спрагу, зниження апетиту.
Залежність від снодійних і седативних препаратів задоволена небезпечна своїми передозування, так як різниця між терапевтичною дозою та токсичною зовсім невелика. Багато з цих препаратів пригнічують центр дихання, тому лише невелике збільшення дози може викликати зупинку дихання.
Барбітурова наркоманія встановлюється протягом 3-4 місяців, при регулярному використанні. Абстинентний синдром розвивається протягом 24 годин після відміни препарату. Протікає досить важко для пацієнта. Пік вираженості синдрому приходить на 2-3 день скасування, після чого симптоми стихають. Абстинентний синдром при барбітурової наркоманії проявляється тривогою, появою мимовільних м’язових контрактур, тремор, постійно прогресує загальна слабкість на тлі сильного запаморочення, безсоння. Спотворюється зорова чутливість, з’являється нудота, блювота, зниження ваги. Артеріальний тиск може різко піднятися і також різко впасти. Також часто можуть бути і судомні напади в перші 2 дні абстинентного синдрому. У наступні дні, може проявитися і деліріозний психоз зразок «білої гарячки» алкогольної абстиненції. У разі якщо пацієнт перебував у тривалій залежно від препаратів, абстинентний синдром може загрожувати його життя.
Залежність від снодійних і седативних препаратів призводить до зниження когнітивних функцій мозку, так що пацієнти втрачають пильність, концентрацію, а працювати, здатні тільки після прийняття дози у періоді стимульованої активності. Але деградація особистості настає досить швидко. Настає уповільнений розумовий процес, сповільнюється мова, знижується і інтелектуальність. Пацієнти не здатні критично оцінювати свій стан. Деградація призводить до того, що хворі не доглядають за собою. Іноді апатичне стан може змінитися грубої дисфорической реакцією, яка проявляється злостивістю і агресією.
