19 серпня 1991 року відбулися події, які стали поштовхом до розпаду Радянського Союзу. 25 років тому в Москві була здійснена спроба державного перевороту, яка увійшла в історію, як ГКЧП. Чим займалися тоді сьогоднішні керівники пострадянських країн. Кого вони підтримували?

У 1991-му році основні події розгорталися в Москві. Мешканці тодішньої радянської столиці захищали «Білий дім», по телебаченню пускали «Лебедине озеро», а от більша частина радянських республік просто чекала, чим закінчаться події в столиці СРСР.

Сьогодні експерти вирішили згадати, чим займалися і як поводилися тоді нинішні керівники. Тему обговорюють політологи.

Що робили голови республік СРСР під час ГКЧП

Сьогодні спогади про те, як діяли сьогоднішні керівники колишніх радянських республік, дуже різноманітні. Офіційна пропаганда хоче показати незалежних президентів як лідерів, самовідданих і рішучих.

Але далеко не всі з них характеризувалися такими рисами. Найбільш рішуче діяли політики і населення трьох прибалтійських республік.

У Прибалтиці керівництво КГПП відразу ввів надзвичайний стан. В Естонії, Литві і Латвії сили Омону захопили будівлі радіо, блокували основні магістралі і порти. В Естонії навіть були введені додаткові війська з Латвії і Росії. Керівництво Литви та Естонії заявило про спроби державного перевороту.

Опір Москві висловили також представники Молдови.

Спроби ввести надзвичайний стан були зроблені в Молдові, але керівництво республіки відмовилося підкорятися вимогам військових. Голова Верховної Ради республіки Іон Хадирке зробив заяву, в якій засудив переворот.

Натомість у сусідній Україні тодішні правлячі кола коливалися.

Неоднозначною була ситуація в Україні. Військові заявили про те, що будуть виконувати накази ГКЧП, Леонід Кравчук у свою чергу виступив по телебаченню із закликом зберігати спокій і демократичні свободи. Разом з цим, частина керівництва Української РСР засудила путч.

Зовсім інакше виглядала ситуація у Центральноазіатських республіках.

Так, по однієї, офіційної версії голова ЦК КПРС Казахстану в день путчу вів активну діяльність у парламенті, хоча путч керівництво Казахстану не засудило. Тільки на третій день Назарбаєвим було зроблено обережну заяву, щоб заспокоїти населення. Після чого дуже вдало розібрався зі своїми політичними супротивниками, видавивши їх з політичної діяльності.

За версією самого Назарбаєва, 19 серпня він закликав всі силові структури поважати права людини, а робочих сіл піклуватися про врожай. 20 він нібито вже виступив з критикою КГПП і закликав до скликання надзвичайного з’їзду.

Згідно з думками незалежних істориків, Назарбаєв тільки після остаточного провалу путчу зайняв відверто критичну позицію.

У Таджикистані і Узбекистані влади вели себе більш пасивно. Перший секретар компартії Таджикистану, а потім і перший, президент Кахар Махкамов взагалі не виступив з якими б то не було заявами, а 20 серпня вилетів у Москву, щоб отримати директиви, що і як робити далі.

Така поведінка вирішило його долю, 31 серпня 1991 парламент республіки виніс йому вотум недовіри. Президент Узбекистану Карімов 19 серпня був з офіційним візитом в Індії, який був змушений припинити і повернутися в республіку. Тим не менш, він не поспішав із заявами.

На наступний день уряд ініціював про необхідність зміцнювати політичну і соціальну стабільність у республіці.

Як розгорталася ситуація у Туркменістані не відомо, Сапармурат Ніязов не робив якихось заяв, проводив закриті засідання, що на них говорилося невідомо й донині.

Зараз відомо тільки те, що глава військового гарнізону Ашхабада заявив, що військові не будуть підкорятися Ніязову. Тільки 21 серпня, коли стало відомо про провал, влади Туркменської РСР засудили ГКЧП.

Було дві республіки, які підтримали переворот, це Грузія і Азербайджан.

Тодішній глава Грузинської РСР Звіад Гамсахурдія офіційно не висловився щодо ситуації в Москві, але заявив про необхідність виконувати вказівки КГПП. Президент Азербайджану Муталібов офіційно заявив про підтримку ГКЧП. А заступник секретаря партії Азербайджану Полянченко назвав переворот розумним.

Мовчазну підтримку путчистам демонструвало керівництво та Білоруської РСР. Проте активних дій воно не брало, чекаючи, чим закінчиться протистояння в Москві.

25 років без Радянського Раю!

Все змінилося, все перетерлось…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here