Колись у дитинстві для батька зібрав примітивне імпульсний зарядний пристрій з конденсаторної розв’язкою в первинної ланцюга трансформатора (4 мкф х 400 в). Імпульсним воно називалося тому, що заряд здійснювався модифікованої підлозі синусоїда, при цьому за рахунок конденсатора і додаткової лампочки (резистора), відбувався розряд в «неробочий» напівперіод потужністю 0,1 від струму зарядки. Акумулятори з цим випрямлячем служили років по 5 (для радянського часу – термін пристойний).
В цьому році, коли знадобився зарядник, виявилося, що він прийшов в непридатність – контакти поржавіли, став «пробивати» на корпус. У зв’язку з тим , що запал радиолюбительства з роками зменшився, вирішив прикупити импульсник – автомат, щоб менше мороки було – за принципом включив (коли треба), вимкнув (коли заряд припинився), і забув до наступної необхідності. Вибір імпульсних зарядних пристроїв досить великий, але, схоже, що китайські друзі вдало допрацювали Датські, або Італійські радиосхемы, в результаті чого сучасні пристрої відрізняються один від одного тільки якістю збірки. У багатьох посібниках тиражують повна маячня: «…пристрій автоматично очищає клеми від сульфатів…» – по всій видимості цю нісенітницю передруковують люди, які не знають різниці між клемами і анодом акумулятора, де як раз і відбувається сульфатація (Pb2SO4+H2SO4+O, одно 2PbSO4+H2O). Це процес, що посилюється при розряді, викликає руйнування електрода, а імпульсний заряд начебто знімає або зменшує сульфатацию.
Отже, принципових відмінностей між імпульсними зарядними пристроями – автоматами немає (всі пишуть про семи-, або дев’яти-етапної зарядці, на мій погляд, це чистої води рекламний хід, тим більше залишається можливість для подальшого польоту думки, типу двадцяти-етапний, тридцяти-етапний, і. т. д.), тому, виходячи з потужності акумулятора, вибирати треба що подешевше. У моєму випадку –це пристрій з безглуздим назвою для зарядника “Агресор” (AGR/SBC-080 Brick) за ціною на 02.2016 р. 2750 рублів з функцією десульфатации і струмом заряду до 8А, розрахований на заряд акумуляторів до 160 а.ч..

Пристрій зовні виглядає добротно – хороший товстий (але жахливо смердючий) пластик, з-за добре підігнаної гумової прокладки немає нарікань до швах, прилад інтуїтивно зрозумілий, але є одне «АЛЕ» – немає індикації по напрузі і силі струму. У деяких випадках «зимовий» заряд струмом від 8А самостійно перескакує на заряд 2А (мотоциклетний акумулятор), при цьому світлодіоди показують заряд, а додатково підключений амперметр – його відсутність. Зарядні пристрої з індикацією сили струму і напруги стоять на порядок дорожче – в межах 200$, між тим, нехитра доопрацювання будь-якого, підкреслюю, будь-якого зарядного пристрою з допомогою ампервольтметра, припустимо, за 250 – 300 рублів, перетворить Ваш пристрій в більш привабливе і зручний у використанні обладнання.
Ампервольтметр можна розташувати або в самому зарядному пристрої (якщо для нього є місце), або поза ним – у спеціальній коробочці, підключивши його до проводів, що йдуть до акумулятора для зарядки. Для підбору місця, проведемо ревізію зарядника, для чого віджимаємо бічні пластмасові накладки і викручуємо 6 шурупів. Знявши кришку, видно, що на лицьову панель ампервольтметр не помістити – інакше доведеться змінювати плату. Для виведення ампервольтметра на задню панель, є кілька місць, я вибрав ближче до кабелів зарядки.

Приблизне місце розташування ампервольтметра. Підрізавши трохи кусачками корпус ампервольтметра, максимально зручно розташований прилад всередині корпусу (трохи лівіше середньої лінії), після чого обережно перевернув зарядник, зберігши місце, де ампервольтметр буде встановлений в корпус зарядника та окреслив отвір. Далі, справа домашньої техніки – за 15 хвилин по внутрішній стороні окресленого прямокутника насверлил тонким свердлом за допомогою дриля або шуруповерта близько 40 отворів, цим же свердлом об’єднав їх і звільнив віконце для ампервольтметра. Поправивши напилком кромки, встановив ампервольтметр у віконце і закріпив його термоклеєм. Ампервольтметр щільно і досить міцно розмістився у віконці, не виступає за межі обмежувача, при цьому майже вся інформація на тилі збереглася.

Далі, перерізавши (-) мінусовий провід зарядника (чорний), припаюємо до верхньої частини чорний дріт амперметра (у амперметра два товсті дроти – червоний і чорний), а до нижньої частини дроту, що йде до акумулятора – червоний провід амперметра і чорний дріт вольтметра. До оголеного (+) плюсового проводу зарядника припаюємо червоний і жовтий провід вольтметра (проводів вольтметра три – жовтий, червоний і чорний, вони більш тонкі). Місця пайки закриваємо термоусадкою, або ізолентою, і, можна приступати до зарядки.
Приєднавши клеми (+) і (-) до акумулятора, на дисплеї ампервольтметра можна подивитися його напругу, а сила струму заряду з’явиться після включення приладу в мережу і вибору режиму.

Є одна незручність – кнопка перемикання режимів знаходиться з лицьового боку, а ампервольтметр – з тильного, але це лише трохи благає переробку. Як видно, переробка не торкнулася принципової схеми, а лише торкнулося кабелі, що йдуть до заряжаемому акумулятору, у зв’язку з чим можливий зовнішній варіант розташування ампервольтметра в невеликому корпусі як для даного зарядного пристрою, так і будь-якого іншого.
З повагою, Вадим Захаров.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here