Зміст:
- Мої діди і прадіди — герої війни
- Як я збирав інформацію про своїх рідних
Мені здається, часто людська свідомість не сприймає масштаби подій, відображених у сухих цифрах. Тому в якості невеликого вкладу у збереження нашої загальної історії я вирішив написати про своїх рідних, які брали участь у Великій Вітчизняній війні.
До змісту
Мої діди і прадіди — герої війни
Мій прадід, Масленніков Павло Денисович, був стрільцем у складі 2-го Прибалтійського фронту, 25 березня 1944 р. помер від ран на Валдаї, де і похований.
Мій дідусь, Валентин Павлович Масленников, народився в 1927 році, під час війни працював клепальщиком на авіазаводі, випускав літаки ІЛ-2.
Брат мого діда Сергій Павлович Масленников, закінчив річковий технікум, пройшов три війни — з Фінляндією, Німеччиною та Японією — у званні від рядового до капітана. У 24 роки він знищив гранатами шістьох ворожих солдатів, що засіли в дзоті, за що був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Це сталося 16 листопада 1942 р. на висоті 512.0 в зоні дії 85-го гвардійського стрілецького полку 32-ї гвардійської Червоного Прапора дивізії Закавказького фронту. Всього ж до дати нагородження він ліквідував 32 фашиста.
Інший брат діда, Володимир Павлович Масленников, в роки Великої Вітчизняної війни працював над створенням перших реактивних систем залпового вогню БМ-13 «Катюша».
Моя бабуся Масленнікова (Морозова) Валентина Михайлівна та її сестра Головіна (Морозова) Зінаїда Михайлівна в роки війни, будучи підлітками, допомагали доглядати за пораненими в госпіталі та плели теплі речі. Зінаїда Михайлівна і зараз у свої 85 років веде у своєму місті активну громадську діяльність.
Учасником трудового фронту був і їхній брат Микола Михайлович Морозів, слюсар-лекальщик.
Два брата бабусі не повернулися з цієї страшної війни: Іван Михайлович Морозів, сержант, льотчик-винищувач, до війни був художником, пропав без вісті в перші дні війни, йому було 20 років.
Морозов олександр Михайлович, командир гармати батареї 76 мм гармат, гвардії старший сержант 176-го гвардійського стрілецького полку 59-ї гвардійської стрілецької Краматорської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізії 3-ї гвардійської Армії помер від ран р. в Запоріжжі 1 березня 1944 р. Йому був 21 рік.
Олександр Михайлович нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в боях за р. Запоріжжі з гармати знищив чотири кулеметні точки противника, і пізніше — орденом Червоної Зірки, який отримав за бій в населеному пункті Карачекрак 24 жовтня 1943 р., де прямою наводкою знищив дві кулеметні точки противника і мінометну точку, чим дав можливість піхоті зайняти дане село. 30 жовтня 1944 р. під час прориву противником переднього краю нашої оборони за с. Балки вогонь розрахунку Олександра Михайловича змусив відступити п’ять танків і десант автоматників з втратами в живій силі противника, що дало можливість нашій піхоті просунутися вперед.
Мій дід по материнській лінії, гвардії сержант Петро Васильович Притулин був водієм на БМ-13 «Катюша» і шофером управління 7-ї Гвардійської мінометної Ковенської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова дивізії, брав участь у Сталінградській битві, взяття Кенігсберга (нині Калінінград) та інших боях у складі Сталінградського, Донського, Північно-Західного, Західного й 3-го Білоруського фронтів. За дисциплінованість, вимогливість до себе, своєчасне та дострокове виконання наказів, відсутність аварій, відмінний стан машини і підтримання її в бойовій готовності, а також за безперебійний підвіз боєприпасів, забезпечує ведення безперервного вогню дивізіонами, нагороджений орденом Червоної Зірки. Крім того, Петро Васильович нагороджений медалями «За оборону Сталінграда», «За бойові заслуги» та іншими нагородами.
Так само, як і брат бабусі по батьківській лінії, брат бабусі по материнській лінії, Бичків Григорій Тимофійович пропав без вісті в 1942 р., коли йому було 26 років.
Не можу не згадати про нині покійного чоловіка Зінаїди Михайлівни — Головіна Віктора Гавриловича, воював на посаді механіка-водія 1297-го Самохідного артилерійського Червонопрапорного Двінського полку 2-го Білоруського фронту, в 20 років нагородженого орденом Слави III ступеня і раніше — медаллю «За відвагу».
За матеріалами нагородного листа, в боях за р. Ельбінг він показав виняткову хоробрість, ініціативу та спритність. Так, при прориві заздалегідь підготовленої оборони німців на підступах до даного місту в районі цегельного заводу і в результаті контратаки противника наших вогневих позицій була оточена батарея 76 мм гармат. Екіпаж Віктора Гавриловича за власним бажанням пішов на виручку однополчан і вогнем з самохідки підбив 2 гармати, знищив 3 кулемета, винищив до 30 автоматників і тим самим дав можливість батареї виконати своє завдання.
Коли ж за наказом командування самохідники увірвалися в місто і зайняли чотири квартали, його екіпаж своїм вогнем вивів 2 розрахунку противника і захопив 2 гармати. У вуличних боях Віктор Гаврилович чотири рази ходив в атаку і, будучи пораненим у голову, продовжував виконувати бойове завдання, спільно з екіпажем підбивши 3 гармати і знищивши 4 кулемети, винищивши до 60 гітлерівців, а також захопивши в полон 2 гармати, 1 кулемет і 22 німецьких солдатів.
До змісту
Як я збирав інформацію про своїх рідних
Також я хотів би поділитися досвідом пошуку даних, частина яких привів. В Інтернеті є два основних інформаційних ресурсу, завдяки яким можна знайти необхідні відомості, в тому числі скани документів.
Перший — електронний банк документів «Подвиг народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр..», що наповнюється усіма наявними у військових архівах документами про хід та підсумки основних бойових операцій, подвиги і нагороди всіх воїнів Великої Вітчизняної.
Другий інформаційний ресурс, постійно знаходиться в стадії поповнення і розвитку, — узагальнений банк даних «Меморіал», що містить інформацію про захисників Вітчизни, загиблих і зниклих безвісти в період Великої Вітчизняної війни і післявоєнний період.
Аналогічна база даних, що охоплює період 1941-1945 рр., створена на Україні.
Крім того, запит (бажано рекомендованим листом), що стосується інформації про службу військовослужбовців в лавах РСЧА під час Великої Вітчизняної війни і війни з Японією 1941-1945 рр., в письмовому вигляді можна направити в Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації за адресою: 142117, Московська обл., р. Подольськ, вул. Кірова, д. 74, але відповідь доведеться чекати довго.
При цьому для пошуку інформації про рідних, мова про які йдеться в цій статті, мені знадобилися знання про адміністративно-територіальному поділі того часу. Так, ми не знали ні батькові прадіда, Масленнікова Павла Денисовича, рік його народження, але моєму батькові було відомо, що той закінчив свій земний шлях десь під Вишнім Волочком. Коли в графі «регіон поховання» (опція розширеного пошуку) ОБД «Меморіал» введення найменування «Тверська область» та її колишньої назви «Калінінська» не дало результату, я звернув увагу на карту. Поруч розташована Новгородська обл., зазначення якої теж не наблизило мене до мети. Але Новгородська область була утворена 5 липня 1944 р. шляхом виділення зі складу Ленінградської обл., вказавши яку, я і знайшов інформацію про свого прадіда. Аналогічно було і з регіоном призову — в документах вказана село Владычино Ухтомського району Московської обл., яка з 1960 р. входить у межі міста Москви.
Крім того, мені ніяк не вдавалося знайти місце поховання, так як місце, зазначене в повідомленні про смерть, було невиразним — «Ленінградська обл., ш. Демьянское, проти психлікарні». Тому я скоротив кількість параметрів пошуку і став задавати різні варіанти пошуку, наприклад, варіації прізвища з можливими помилками, наприклад, одна буква «н» замість двох і т. д.
В кінцевому підсумку я виявився правий — в документі про поховання у прадіда було невірно зазначено по батькові — Данилович замість Денисович. Все інше, в тому числі рік народження і дата смерті збігалися, за винятком місця поховання — Новгородська область (яка, як ми знаємо, раніше була частиною Ленінградської!), Валдайського р-н, п. Короцко.
Відкриваємо карту. Факт № 1. Валдай знаходиться недалеко від району Вишнього Волочка (по прямій — 80 км). Факт № 2. Від знайденої на карті д. Короцко до р. Демянск йде пряма дорога. І факт № 3 — д. Короцко з 1937 р. розташовується психіатрична лікарня. Далі вбиваю в пошуковик (іноді варто дублювати пошук в Google і Yandex) і знаходжу фото меморіалу і прізвище свого прадіда… Все сходиться. Думаю, не даремно я в свій час хотів стати слідчим.
