«Старість — не радість», «Від старості могила лікує», «Старість з добром не приходить», «Старому не животи наживати, а дні проживати»… У фольклорі ще чимало таких приказок, означають, що життя людей старшого покоління безрадісна, нудна, одноманітна. Так воно і буває в більшості випадків. Виходячи на пенсію, люди втрачають мета в житті, перестають цікавитися чим-небудь, а зниження життєвого тонусу з-за відсутності необхідності ходити на роботу, метушитися, ростити дітей призводить ще й до ослаблення здоров’я та погіршення самопочуття.
На щастя, є чимало протилежних прикладів, коли люди, виходячи на пенсію, отримуючи багато вільного часу, починають кожну хвилину використовувати для досягнення тих цілей і бажань, які були недосяжні в молодості з різних причин (брак часу, ресурсів, зв’язаність рук маленькими дітьми тощо). І тоді згадуються зовсім інші приказки.
Мені хочеться розповісти про своїй матінці, якій вже за 60, але ще жодного дня свого життя вона не дозволила собі лінуватися, сумувати чи сумувати. В її голові стільки ідей — вже реалізованих ще нереалізованих, що молодим за нею не наздогнати.
Вийшовши на пенсію, спочатку вона сказала: «Нарешті-то у мене є час зайнятися малюванням!» — все життя її тягнуло до мольберта, як виявилося, і «дотягнутися» до нього вона змогла лише тепер. Звичайно, художником вона не стала, але морально задоволена своїм хобі.
«Хороші діти — добра старість, худі діти і старість худа» Зрозуміло, що на цьому вона не зупинилася. Наступного нереалізованою мрією було побачити Ермітаж. Ми, діти, скинулися на путівку та відправили її у Санкт-Петербург — культурну столицю Росії. Вкладення «окупилися з лишком — вражень вистачило надовго!
«Старість досвідом багата». Але головне, чим живе матінка зараз, — це її громадська діяльність. Її телефон не замовкає цілий день — десятки людей дзвонять з проханням про допомогу. Справа в тому, що вона організувала сімейний клуб «Секрет», в якому спілкуються, діляться своїми проблемами та досвідом їх вирішення люди, що взяли на виховання прийомних дітей (так, забула сказати, що в нашій сім’ї таких дітей 17!). Так що досвіду у матінки — не позичати!
Крім того, матінка є координатором соціального проекту «Банк речей «З миру по нитці», реалізованого за підтримки адміністрації р. Стерлітамака і Фонду підтримки та розвитку освіти р. Стерлітамака. Послугами банку вже скористалися сотні людей — не лише мешканці нашого міста, але і Стерлітамакського, Аургазинского, Мелеузовского і навіть Федорівського районів.
«Старі знають багато, так слухають їх погано». Ну, це не зовсім про нашу героїню — вона регулярно проводить засідання клубу, дає індивідуальні консультації, запрошує фахівців, виступає на телебаченні і пише статті… Її досвідом зацікавилися різні благодійні організації не тільки Башкирії, але і інших регіонів Росії, а також зарубіжжя. Так що, якщо здоров’я дозволить, то попереду — турне по містах Росії.
«Старе дерево скрипить, та не ламається». Варто згадати, що все це — незважаючи на перенесену недавно важку операцію з видалення пухлини мозку! «Боюся розслабитися, — каже вона. — Треба ворушитися і працювати, інакше довго не протягну!» — відповідає вона дітям на їхні нарікання про те, що потрібно берегти себе і не перевтомлюватися.
«Старого вчити — тільки псувати». Та це не про нас. Живучи в XXI столітті, неможливо обійтися без інформаційних технологій. Налагодити роботу клубу, розширити географію учасників, залучити різновікову аудиторію дозволяють web-комунікації, які зараз активно вивчаються і застосовуються нашою героїнею.
Відкрию таємницю. Героїня моєї розповіді — Довгих Илиза Адгамовна, кавалер ордена Дружби Народів і православного ордена Святого благовірного царевича Димитрія «За справи милосердя», який вона отримала з рук Патріарха Алексія II, батько-вихователь дитячого будинку сімейного із 25-річним стажем.
