Моєму дідові сьогодні 87. За останні 26 років він передав мені:

  • Вірменський ніс (із-за якого я в дитинстві закривалася і ридала в туалеті. Мамі добре було жартувати з цього приводу, вона успадкувала істинно російську бабусину зовнішність).
  • Форму зморшок на лобі (так, я той щасливий чоловік, який знає, як буде виглядати в глибокій старості).
  • Династичну родимку на попереку (на яку не раз робила замах мама, мовляв, небезпечно, постійно зачіпаєш її поясом на одязі; і всю принадність якої я розсмакувала в підлітковому віці, коли почалися занижені талії та юнацькі погляди).
  • Родову пімпочку на лівому вусі, за яке мене періодично тягала знову ж мама.
  • Шалену любов і легке ставлення до життя. Чого тільки вартий той факт, що у 86 років він з нами перебрався в Краснодар!
  • Дід показав мені чари: кожен раз в кишенях його сорочки для мене чудесним чином знаходилися цукерки. Без ритуалу їх пошуків не обходився жоден день молодшої школи. Це так і називалося — чаклунство.

    Дід навчив мене грати в дурня (здається, мені ще не було й п’яти років, коли ми годинами розкидали карти) і робити масаж (зараз, звичайно, я не ризикну топтатися по його спині).

    Дід навчив мене вітань на вірменській і парі лайок грузинською, вірменською, азербайджанською, турецькою та абхазькій. Пам’ятаю, мама сердилась на нього, коли я, шестирічна, видавала черговий шедевр. За роки служби на кордоні дід вивчив ці мови, хоча за ціле життя з російською дружиною так і не навчився відрізняти і вживати чоловічі і жіночі закінчення в українській мові.

    У дитинстві я годинами могла розглядати його татуювання, які він сам собі набив під час армійських чергувань, і слухати розповіді про те, як ен років тому він з пацанами ловив мальків у гірських річках і на спір ковтав їх живцем.

    Завдяки дідові я знаю, що таке чисте гранатовий сік, справжні мандарини, лісові горіхи молочної стиглості. Коробками він привозив їх з сонячної Абхазії в пустельну Астрахань. І вмію готувати смачні вареники з сиром і сиром.

    І ще дуже сподіваюся, що дід в черговий раз підтвердить: чоловік тримає слово — обов’язково понянчит правнуків. Ми ж ще років десять тому про це домовилися.

    Марія Литвинова

    НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

    Please enter your comment!
    Please enter your name here