На початку XX століття в строкатому калейдоскопі внутрішньополітичних подій Росії особливе місце займала партія соціалістів-революціонерів, або, як їх прийнято називати, есерів. Незважаючи на те, що до 1917 року вони налічували у своєму складі більше мільйона людей, їм не вдалося втілити в життя свої ідеї. Згодом багато лідери есерів закінчили свої дні в еміграції, а ті, хто не побажав залишити Росію, потрапили під безжалісне колесо сталінських репресій.
Вироблення теоретичної бази
Віктор Чернов – лідер партії есерів – був автором програми, вперше опублікованій у 1907 році в газеті «Революційна Росія». В її основу лягли теорії ряду класиків російської та зарубіжної соціалістичної думки. В якості робочого документа, незмінного протягом усього періоду існування партії, ця програма була прийнята на першому партійному з’їзді, що пройшов у 1906 році.
Історично есери були послідовниками народників і, так само як вони, проповідували перехід країни до соціалізму мирним шляхом, минаючи капіталістичний період розвитку. У своїй програмі вони висували перспективу будівництва суспільства демократичного соціалізму, в якому провідна роль відводилася робочим профспілкам і кооперативним організаціям. Його керівництво здійснювалося парламентом та органами місцевого самоврядування.
Основні принципи побудови нового суспільства
Лідери есерів на початку 20 століття вважали, що майбутнє суспільство повинне бути засноване на базі соціалізації землеробства. На їхню думку, його будівництво почнеться саме в селі і буде включати в себе в першу чергу заборона приватної власності на землю, але не націоналізацію її, а лише переклад в загальнонародне володіння, виключає право купівлі-продажу. Розпоряджатися нею мають місцеві ради, побудовані на демократичній основі, а оплата праці буде вироблятися суворо у відповідності з реальним внеском кожного працівника або цілого колективу.
Основною умовою для побудови майбутнього соціалістичного суспільства лідери есерів вважали демократію і політичну свободу у всіх формах її прояву. Що ж стосується державного устрою Росії, члени ПСР були прихильниками федеративної форми. Також одним з найважливіших вимог було пропорційне представництво всіх верств населення у виборних органах влади і пряме народне законодавство.
Створення партії
Перша партійна ячейка есерів була утворена в 1894 році в Саратові і знаходилася у тісному зв’язку з місцевою групою народовольців. Коли ті були ліквідовані, соціалісти-революціонери почали самостійну діяльність. Вона полягала головним чином у виробленні власної програми і випуску друкованих листівок та брошур. Керував роботою цього гуртка лідер партії соціалістів-революціонерів (есерів) тих років А. Аргунов.
З роками їх рух набув значного розмаху, і до кінця дев’яностих його осередки з’явилися в багатьох великих містах країни. Початок нового століття було відзначено багатьма структурними змінами у складі партії. Утворювалися самостійні відгалуження, такі як «Південна партія есерів» і створений в північних районах Росії «Союз есерів». Згодом вони злилися з центральною організацією, створивши потужну структуру, здатну вирішувати загальнодержавні завдання. У ці роки лідером партії соціалістів-революціонерів (есерів) був Ст. Чернов.
Терор як шлях до «світлого майбутнього»
Однією з найважливіших складових партії була їх «Бойова організація», вперше заявила про себе в 1902 році. Першою жертвою став міністр внутрішніх справ. З цих пір революційний шлях до «світлого майбутнього» щедро обагрялся кров’ю політичних супротивників. Терористи, хоча і були членами ПСР, знаходилися на абсолютно автономному і незалежному положенні.
Центральний комітет, вказуючи на чергову жертву, лише називав передбачувані терміни виконання вироку, залишаючи за бойовиками повну організаційну свободу дій. Керівниками цієї глибоко законспірованої частини партії були Гершуні і викритий згодом провокатор, таємний агент охранки Азеф.
Ставлення есерів до подій 1905 року
Коли в країні спалахнула Перша російська революція, лідери есерів поставилися до неї дуже скептично. На їхню думку, вона не була ні буржуазної, ні соціалістичною, а була певною проміжною ланкою між ними. Перехід до соціалізму, стверджували вони, повинен здійснюватися поетапно мирним шляхом, і його рушійною силою може стати лише союз селянства, якому віддавалася лідируюча позиція, а також пролетаріату і трудової інтелігенції. Вищим законодавчим органом, на думку есерів, повинно було стати Установчі збори. Своїм політичним гаслом вони обрали словосполучення «Земля і воля».
З 1904 по 1907 рік партією проводиться широка пропагандистська та агітаційна робота. Випускається цілий ряд легальних друкованих видань, що сприяє залученню в їх ряди ще більшої кількості членів. До цього ж періоду відноситься розпуск терористичної групи «Бойова організація». З цього часу діяльність бойовиків стає децентралізованою, їх кількість значно збільшується, а разом з тим частішають і політичні вбивства. Найгучнішим з них у ті роки став вибух карети московського градоначальника, досконалий В. Каляевым. Всього за цей період налічується 233 терористичних акта.
Розбіжності всередині партії
У ці ж роки починається процес відділення від партії самостійних структур, що утворювали незалежні політичні організації. Це призвело згодом до дроблення сил і в підсумку послужило причиною краху. Навіть у лавах ЦК виникли серйозні розбіжності. Так, наприклад, відомий лідер есерів 1905 року Савінков пропонував, незважаючи на царський маніфест, давав громадянам певні свободи, посилити терор, а інший видатний діяч партії – Азеф – наполягав на її припинення.
Коли почалася Перша світова війна, в керівництві партії стало так зване інтернаціональне протягом, підтримане в першу чергу представниками лівого крила.
Характерно, що лідер лівих есерів – Марія Спиридонова – надалі долучилася до більшовиків. Під час Лютневої революції есери, увійшовши в єдиний блок з меншовиками-оборонцами, стали найбільшою партією того часу. Вони мали численне представництво в Тимчасовому уряді. Багато лідери есерів отримали в ньому керівні пости. Достатньо назвати такі імена, як А. Керенський, В. Чернов, Н. Авксентьєв та інші.
Боротьба з більшовиками
Вже в жовтні 1917 року есери вступили в жорстку конфронтацію з більшовиками. У своєму зверненні до народів Росії вони назвали досконалий останніми збройне захоплення влади божевіллям і злочином. Делегація соціалістів-революціонерів в знак протесту покинула засідання II з’їзду Рад народних депутатів. Ними був навіть організований Комітет порятунку Батьківщини і революції, який очолив відомий лідер партії соціалістів-революціонерів (есерів) того періоду Абрам Гоц.
На виборах до Всеросійських установчих зборів соціалісти-революціонери отримали більшість голосів, а головою був обраний беззмінний лідер партії есерів на початку 20 століття – Віктор Чернов. Рада партії визначив боротьбу з більшовизмом як першочергове і невідкладне, що і було реалізовано в роки Громадянської війни.
Однак певна нерішучість їхніх дій послужила причиною поразки і арештів. Особливо багато членів ПСР опинилося за гратами в 1919 році. Як результат внутріпартійних розбіжностей тривало і роз’єднання її рядів. Прикладом може служити створення на Україні своєї незалежної партії соціалістів-революціонерів.
Кінець діяльності ПСР
На початку 1920 року припиняє свою діяльність Центральний Комітет партії, а через рік відбувся процес, на якому за «антинародну діяльність» були засуджені багато його членів. Видатним лідером партії соціалістів-революціонерів (есерів) був у ті роки Володимир Ріхтер. Він був заарештований дещо пізніше своїх товаришів.
За вироком суду його розстріляли як особливо небезпечного ворога народу. У 1923 році партія соціалістів-революціонерів практично припинила своє існування на території нашої країни. Ще деякий час продовжували свою діяльність лише її члени, які перебували в еміграції.
