Представник римського божественного пантеону, веселун і добряк Фавн протегував скотарям, і хліборобам. Його прототипом у грецькій міфології був бог Пан. Фавн – це черговий грецький бог, якому поклонялися і приносили дари. У його відомстві перебували поля, пасовища, ліси і гаї. Згідно з міфами, дідом Фавна був шанований бог землеробів Сатурн, а батьком – Пікус, бог полів і лісів.
Той, хто захищав пастухам
В історії Стародавнього Риму існував період, коли з року в рік 15 лютого громадяни Риму відзначали священні луперкалії, приурочені Рему і Ромула – засновникам столиці майбутньої імперії. Тих самих братів, яких виходжувала і годувала своїм молоком вовчиця. Діти ховалися в гроті до тих пір, поки їх випадково не знайшов пастух у святилище, де мешкав Фавн (це божество, шановне пастухами й землеробами), розташованому на схилі Палатінського пагорба.
Луперк – друге ім’я Фавна, яке йому дали пастухи. Вони вірили, що божество оберігає від вовків стада овець. До речі, Лупарк у стародавніх римлян асоціювався з вовком, тому і свято спочатку було приурочено культу цієї тварини.
Святкування луперкалій 15 лютого. Ритуали
Фавн – бог родючості, тому йому поклонялися і його шанували, навіть було особливе свято в його честь. Ритуал відбувався наступним чином:
- Головним пунктом святкування вважалося жертвоприношення. Для цього вибиралися собака і козел (в інших джерелах – коза і цап). Біля жертовника (вівтаря) були поставлені двоє юних хлопців. До них повинна по черзі підійти кожна з луперок, щоб доторкнутися до чола ножем, лезо якого було в крові принесеного в жертву тварини. Далі жриця змочувала козячу шерсть в молоці і швидко нею витирала кров з чола юнака, який у цей момент повинен зображувати радісний настрій. Фавн в римській міфології не був злим божеством. Він любив пожартувати, хоча його витівки часом були жорстокими. Саме тому його задобрювали подарунками і жертвопринесенням.
- Після жертвопринесення зі шкур тварин вирізали смужки для жерців-луперок: широкі, щоб надягати в якості пов’язок на стегнах, і вузькі – ремені (фебруа). Гомінкий натовп голих луперок, у яких лише стегна прикриті козячими шкурами, з вигуками спрямовувалася з Луперкала до Палатинскому пагорба. Вони бігли навколо священного пагорба і хльостали ременями кожного, хто трапиться на їхньому шляху. Це обряд спокутування і очищення від усього того, що накопичилося протягом попереднього року. Тому ніхто не намагався ухилитися від ременя луперки. Особливо охоче підставляли себе жінки, які вірили, що бичування священним козячим ременем гарантує їм плодючість і щасливе подружнє життя.
Святкування фавналий
Про те, наскільки щиро любили і трепетно римляни шанували свого бога Фавна, свідчить наявність в календарі приуроченого йому ще одного свята – фавналий, які відзначали 5 грудня.
У цей день приносили в жертву божеству молоко, вино і козла. Після жертвопринесення організовувався веселий бенкет, з обов’язковим символічним присутністю на ньому винуватця торжества доброго і веселого бога Фавна.
Відзначали свято з повним розмахом. Худобу отримував повну волю. Надані самі собі, тварини безперешкодно гуляли в лісах і на полях. Також у орних тварин з’являлася ще одна можливість відпочити. Навіть рабам надавалася свобода. Залишені без нагляду, підневільні люди в цей день веселилися де тільки можна – на перехрестях доріг, на луках. Фавн – це улюблений Бог простих робочих людей.
Характер Фавна і його взаємини з людьми
Властива божеству доброзичливість зовсім не заважала прояву деяких пустощів щодо того, хто в лісі порушив його спокій. Фавн в давньоримській міфології міг, наприклад, або потішити, або налякати того, хто заглибився в ліс. Варто було кому-небудь заснути, як Фавн шепотів на вухо різні страшилки. Дар пророцтва передався Фавну від батька Пикуса. Тому допомогою шелесту листя Фавн міг пророкувати майбутнє тій людині, з боку якого відчувалася прихильне ставлення. Для цього треба було піти в священний гай і, підстеливши шкуру жертовної вівці, задрімати на ній. Уві сні повинен відвідати пророцтво.
Фавн – це особлива істота, яке шанувалося звичайними працівниками. Пастухи та землероби найбільше боялися розгнівати саме його. Тому регулярно приносили йому різноманітні дари.
