Осіннім днем у резиденції канцлера Німеччини Адольфа Гітлера Фюрербау зібралися високі гості. Результатом не дуже довгих переговорів став так званий Мюнхенська змова (1938 р.). Зрада чи помилка – що це було? Досі історики різних країн сперечаються на цю тему, а так як політичні інтереси представників державної науки відрізняються, то кожний з них наполягає на своєму. Західним ученим вигідніше представити це угода якоюсь помилкою Даладьє і Чемберлена. Ну, довірливі вони виявилися вище всякої міри, а підступний Гітлер їх обдурив. А що ж відбулося насправді? Що ж таке цей самий Мюнхенську змову 1938 р.? Зрада чи помилка? Або просто злочин?
Західна версія початку Другої світової війни
Після розпаду Радянського Союзу, а вірніше уже в останні роки його існування, у світовій військово-історичній літературі з’явилися перші згадки про таємничі події, що передували нападу Гітлера. До того ж на тлі вимог розсекретити повний текст договору про ненапад, підписаного Молотовим і Ріббентропом у серпні 1939 року, досить ясно позначилася мета цих публікацій, що складалася в тому, щоб розділити провину між нацистською Німеччиною і сталінським СРСР за розв’язання Другої світової війни. Незабаром акцент був смешен ще далі. Головним призвідником майже відкрито оголошувався Радянський Союз, а Гітлеру відводилася роль, швидше, невинної жертви. Що стосується інших країн-учасниць війни, то з ними в цьому плані було начебто все ясно. Франція з постраждалих, до здивування підписує капітуляцію Кейтеля, потрапила в переможці. Британія, як і примкнула до неї в 1944 році Америка, вела праведну війну за свободу і демократію. Польща невинно впала під натиском Червоної армії і Вермахту, вдарили з двох сторін.
Ось таке трактування подій, відлік яких ведеться з дати 23 серпня 1939 року. Чому ж саме з неї? Тому що, якщо розсудливо опустити попередні угоди, версія виглядає стрункою, логічно і однозначно. Це Сталін винен. Ну, ще, звичайно, Гітлер. Так, саму малість. І вся гіпотеза починає тріщати по швах, якщо згадати події, що відбулися роком раніше, а саме Мюнхенську змову 1938 р. Зрада або помилка це було, в даному випадку неважливо. Значення мають лише факти.
Вихідна ситуація
А факти були такими: в Судетської області, яка входила до складу Чехословаччини, жили німці – три з половиною мільйона чоловік. Крім них, там було ще понад десять мільйонів чехів, і потужна укріплена лінія оборони, звернена в бік Німеччини. Щодо Чехословаччини, то ця країна мала розвинену промисловість, зокрема збройну, і вважалася у багатьох відносинах не останньою в Європі, в тому числі і по мощі збройних сил. І ось в таких не дуже вигідних умовах Гітлер вирішив привласнити Судетську область разом з усім, що в ній знаходилося. А потім планував захопити всю іншу територію Чехословаччини, правда, він про це нікому не сказав, коли підписував Мюнхенська угода 1938 року. Його, власне, про це і не питав ніхто. Так от у нього все вийшло.
Розклад сил
Німецький канцлер застосував прийом, званий в середовищі карткових гравців блефом. Він прямо заявив, що готовий застосувати військову силу у разі, якщо Судети йому не віддадуть мирно і добровільно. Насправді такої можливості у фашистській Німеччині не було. На той момент німецький мобілізаційний потенціал становив 37 дивізій проти 36 чеських, але західна межа рейху в цьому випадку залишалася незахищеною. При цьому слід враховувати, що для успішного наступу, за всіма військовими канонами, атакуючим потрібно як мінімум триразове перевагу. А судетські укріплення були серйозною перешкодою. Чи знав про це Невілл Чемберлен? Або британська розвідка (яку самі англійці дуже люблять підносити) дарма їсть свій хліб?
Крім приблизного чисельного паритету, у Чехословаччині восени 1938 року була перевага в озброєнні. Країна займала лідерські позиції з експорту оборонної продукції, а танки (пізніше захоплені німцями) становили значний відсоток танкових військ Німеччини в червні 1941 року.
Учасники переговорів
Держави, що підписали Мюнхенську угоду, зуміли досягти компромісу. Від Німеччини Адольф Гітлер, від Італії – Беніто Муссоліні. Це з одного боку. Сьогодні всім відомо, що в кінці тридцятих років у цих країнах були фашистські режими. Тоді, у 1938 році, це теж не становило таємниці. А з іншого, представляла демократичні сили? З Лондона приїхав Невілл Чемберлен, а з Парижа – Едуард Даладьє. Всі! Представників СРСР ніхто не кликав, але в цьому нічого дивного немає. Дивно інше – не запросили також і чехословацького президента Едварда Бенеша. Дійсно, а він тут при чому?
Позиція Польщі
Безперечно, Друга світова війна – найтрагічніша сторінка польської історії. Проте рік до свого падіння під натиском Вермахту ця країна прожила не в турботі про зміцнення власних кордонів – вона навіть примудрилася їх розширити! Відразу ж після заняття Судет німцями поляки висунули Празі ультиматум, сенс якого в загальних рисах повторював Мюнхенська угода. Коротко його можна сформулювати як вимога звільнити Тешинську область. Чекати відповіді не стали і ввели війська у вказаний район, у якому з двохсот тисяч жителів вісімдесят становили етнічні поляки. Пізніше Черчілль назве ці дії «жадібністю гієни».
Проти кого «умиротворяли» Гітлера
Суть Мюнхенської угоди проста: Великобританія і Франція зобов’язали Чехословаччину піти на територіальні поступки заради умиротворення Гітлера. Чемберлен, прилетівши в Лондон, потряс підписаним документом і пообіцяв довгий світ. Наскільки він був щирим, людству достовірно ніколи вже не стане відомо, але припущення з цього приводу можливі. Справа в тому, що загальний вектор руху мілітаристських намірів Німеччини був спрямований на Схід, і це в цілому влаштовувало західних політиків. Сподіватися на те, що, відчувши запах наживи, нацистський лідер заспокоїться, було б надто наївно, навіть для Чемберлена і Даладьє. Польські пустощі не збентежили президента Франції і прем’єра Британії, а Гітлер взагалі не надав їм значення, знаючи, що все одно йому дістанеться не тільки Тешинська область. А що стосується Беніто Муссоліні, то він у Мюнхен приїхав просто «друга підтримати».
Результати
Німеччина домоглася свого. Німці отримали високотехнологічні виробництва разом з обладнанням і фахівцями, сировинну базу, практично відкритий кордон, позбавлену дорогих укріплень, і велика кількість готової оборонної продукції – від гвинтівок (мільйон штук) до танків, не самих сучасних, звичайно, але і у Вермахту тоді вони були не краще.
У Польщі панували патріотичні настрої. Промисловий потенціал країни (головним чином металургійний) одномоментно виріс майже в півтора рази, і це було досягнуто без всяких втрат.
Чехословаччина втратила багато. І зараз не зовсім зрозуміло, чому Бенеш вів себе так слухняно і не віддав наказ оборонятися. А адже було кому, і ніж. Гітлер особисто оцінив судетські зміцнення, визнавши, що їх штурм був би авантюрою. Фельдмаршал Кейтель на процесі в Нюрнберзі стверджував, що Вермахт навряд чи зміг би перемогти чехословацьку армію в 1938 році при ситуації, що тоді склалася. А якби у справу втрутилися треті країни (Франція, Британія, СРСР), війна закінчилася б дуже швидко розгромом Німеччини. Але всього цього не сталося…
Сенс сьогоднішніх маніпуляцій
Так чим же був Мюнхенську змову 1938 р.? «Зрада чи помилка?» – це питання було б не так важливий тепер, через майже сім десятиліть, якщо б не деякі юридичні аспекти. Після війни були укладені міжнародні договори, що регламентують принципи європейського та загальносвітового устрою. Поки існував Радянський Союз, нікому не приходило в голову переглядати підсумки конференцій у Ялті і Потсдамі, але після 1991 року виникла дивна юридична колізія. Один з учасників угод вибув, його місце зайняла незалежна Росія, і утриматися від спокуси пред’явити їй якісь претензії, мабуть, нашим «західним друзям» не вдалося. Ось тоді й згадали про секретних додатках, 1939 рік та інших коварствах Йосипа Сталіна. А ось про Мюнхен 1938 року забули. Напевно, по неуважності…
