Ох вже ці американці … і в Сербії … Просторі вулиці. Симпатичні люди. І, звичайно ж, річки. Одна з них – Дунай, другу охрестили по імені улюбленого святого – Савой. Ми – у Белграді. У Москві холодніше, ніж тут, і якщо ти росіянин, то місцева людська атмосфера стане для тебе чи не найтеплішою на планеті.

Чудове місто, але в самому його центрі громадяться два напівзруйнованих будинки, що дивляться один на одного порожніми розбитими очницями вікон. Це руїни Міністерства внутрішніх справ і Міністерства оборони. Результати нальотів натовських бомбардувальників, сеявших смерть 15 років тому.

Здається, ніби величезний тиранозавр, дивним чином опинився в країні карликів, заради забави опустив свою лапищу на сірувате будівля, обрушивши пару-трійку поверхів. Але це відбитки не динозаврів, а військової авіації.

І знаходяться тут не карлики, а серби, середній зріст яких нітрохи не поступається нашому братові, так і спортсмени вони хороші. Що ж до зруйнованих будівель… Вони є свого роду образами розбитої системи безпеки післявоєнної Європи. Ким розбитою? Правильно, американцями.

Ох вже ці американці. Люди доброзичливі і благодушні, серце яких тривожно тьохкає, якщо в якій-небудь країні, не приведи Господь, зневажаються норми демократії.

У скількох же мавп треба позичити очі, щоб вистачило на всіх тамтешніх дипломатів, наловчившись «заливати» всім навколо про своїх благих намірах? Зрозуміло, вони прекрасно знають, що пам’ять людська коротка, і потоки найрізноманітнішої інформації витісняють спогади про те, що було вчора і третього дня.

Ох вже ці американці…Вони в курсі, що обдурити або пустити в розхід можна цілі народи (обдурити, звичайно, буде набагато дешевше). Десятки і сотні тисяч можна «посадити» на голку і обкласти кредитами. Ось тоді-то й прийде час, мило посміхаючись, піднятися на світовий престол.

Думається, для того і збереглися посеред Белграда ці руїни, щоб куца пам’ять, перенасичена серіалами, все ж зберегла щось головне про веселих янкі, без напрягу віддають команду відкривати вогонь.

Ось такі думки приходять в голову. Якщо розповісти про побачене друзям і знайомим, то, швидше за все, так подумає більшість з них.

Але серед белградських священнослужителів знайшовся один бородань, у якого на цей рахунок була інша думка. Він заявив, що руїни Міністерств збережені не з волі сербів, які бажають зберегти нагадування про страшні події минулого.

Мовляв, це американці на правах «сірого кардинала» висувають вимогу про консервацію руїн. Ох вже ці американці! Дивіться, мовляв, і пам’ятайте про те, що було. А не будете вести себе правильно, історії не складе труднощів зробити ще кілька дублів.

Що й казати, це нагадує повішеного на площі, груди якої «прикрашає» табличка з написом: «Я не відвідав жодного «Макдональдса» і сумнівався в могутності Його Величності Долара».

У нас, православних, немає вагомих причин не довіряти словами вельмишановного священика. Шкода тільки, що порівняно недавно американські літаки безперешкодно кружляли над Белградом, «нашпиговывая» ракетами сербську землю. Не заваді їм була і Великдень.

А югославські засоби протиповітряної оборони, дісталися сербам у спадок, були настільки застарілими, що користі від них було мало.

Єльцин ж в ту пору чи диригував німецьким оркестром в будівлі аеропорту, чи займався купою інших невідкладних справ, але життя тоді була з сором’язливим присмаком. Важко було жити, і соромно.

Зараз деякі молоді люди заводять розмову про необхідність перековки мечі на орала, як заповідав нам пророк Ісайя. Мовляв, мілітаризм ображає християнські засади. Що ж, серпи та плуги – речі хороші, і можна хоч завтра кинути в ковальській піч пару мільйонів мечів.

Але системи протиповітряної і протиракетної оборони мають бути сучасними і максимально ефективними. Адже блакитне і чисте небо над нами є не лише природним явищем. Ми не вдихаємо гар від розривів тому, що на чергове бойове чергування заступили наші ракетники і льотчики.

І справу свою вони знають міцно. Тому впливовим продавцям демократії доводиться напяливать посмішки на свої хижі фізіономії під час зустрічей з російським керівництвом. А ми з вами можемо читати книгу Ісаї, лежачи в теплому ліжку, а не сидячи з ліхтариком в одному з бомбосховищ.

Ох вже ці американці…

Благослови вас Господь!

© 2015,

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here