У нас дуже спортивна сім’я. Я з п’яти років і досі займаюся всілякими танцями, чоловік всерйоз захопився велоспортом. Я теж його в цьому підтримую. Часто влаштовуємо сімейні покатушки. Взимку у нас лижі: бігові й гірські. І, звичайно, намагаємося і прищепити дітям любов до спорту. У нас семирічний син, а доньці у вересні виповнилося три роки.

Вихідні ми часто проводимо по-спортивному. І недавнє неділю, 18 жовтня, не стало винятком. У Битцевском лісопарку проходив веломарафон. Ми часто приймаємо участі в подібних змаганнях. Частіше бере участь чоловік, а ми з дітьми гуляємо на стартовій галявині. Іноді змінюємося, і я беру участь.

В неділю були ще й дитячі заїзди. Старший у нас дуже сором’язливий, тому бере участь тільки тоді, коли папа їде разом з ним. А ось маленька Никуся вже дуже давно говорить, що теж хоче «ганятися, як тато з мамою». Тому, недовго думаючи, в надії на хорошу погоду, яка нас у підсумку не підвела, зареєстрували доньку в групу 0-4 року на дистанцію 300 м.

Брали участь на беговеле. Ніка підійшла до гонці з усією серйозністю. Навіть одягла окуляри — «як тато». Я боялася, що вона смутится, не поїде, коли дадуть старт, постане посеред дороги чи поїде по своїх справах. Але вона у нас серйозна дама, все зробила як треба. Дерлася на гору і бурмотіла: «Ох, тяжко, ох, важко». Але не зупинилася. А на фінішному узвозі навіть обігнала чотирирічну дівчинку. А ми всією сім’єю (з чоловіком і сином Ігорем) бігли за нею вздовж траси. Потім було нагородження, всім вручили прапорці і повісили шоколадні медалі.

Ну, а потім нас чекала дуже тривала з осіннім мірками прогулянка, поки наш тато долав марафон. Переживала, що за цей час замерзнемо, втомимося, але все пройшло чудово. Спочатку всі діти бігали в полі з пухнастими колосками, гралися там в схованки, валялися, перекидалися, перериваючись на те, щоб подати своїм проїжджаючим стартову галявину батькам пляшки, наповнені теплою водою.

Потім Ігор виявив колонію мишей-полівок з безліччю ходів і норок. Пухнастики шастали туди-сюди, то виринаючи з норок, то знову зникаючи в них, іноді затримуючись, щоб підкріпитися травичкою. Все це заворожило дітей, вони раз у раз поверталися до норкам, щоб поспостерігати. Ніка намагалася укласти мишок спати, вкриваючи їх норки листочками, з-за чого посварилася з братом. Він боявся, що вона так розполохає всіх малят.

А також нам допомогли банани і апельсини для учасників, гарячий чай з ягодами з термоса і тепле спілкування з іншими вболівальниками, учасниками, суддями. Протягом трьох років нашого захоплення багато стали нам добрими знайомими, а деякі і друзями. Загалом, 7 годин на свіжому осінньому повітрі пролетіли практично непомітно, незважаючи на мої побоювання.

Після нагородження переможців ми завантажилися в машину і відправилися додому, де нас чекали гаряча ванна і смачна вечеря, приготований завчасно. Вечеря пройшов за обговоренням заходи. Кожен розповідав про свої враження. Тато — про своїх курйози і досягнення на трасі, Ніка — про те, як обігнала свого товариша Федю, Ігор — про мишках, я — про те, як ми протрималися стільки часу і примудрилися не замерзнути і залишитися задоволеними.

Ось і закінчився наш черговий спортивний вихідний. Але попереду нас чекають нові пригоди!

Марина Доронова

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here