Наливне покриття підлоги класифікується за складом, від якого залежать його фізичні характеристики та область застосування. Так, воно поділяється на епоксидне, поліуретанове, епоксидно-уретанове і метилметакрилатное.
Кожен з цих видів має свою специфіку, яка важлива при виборі. Крім того, матеріали можна розділити по товщині шару, що наноситься, по кількості піску й по виду розчинника. Однак, першорядне все ж полімер, який є основою.
Епоксидне наливне покриття підлоги
В основі епоксидних підлог лежать епоксидні смоли, які відрізняються високим ступенем хімічної стійкості. Також покриття з эпоксидами в основі володіють такими властивостями, як високі твердість і жорсткість. Подібним підлог властива висока ступінь стійкості до стирання. А ось негативної їх рисою є крихкість і відносна погодна нестійкість. Тому застосовується подібне покриття, як правило, в закритих приміщеннях, з температурним режимом від 0 до 50°С.
Поліуретанове наливне покриття підлоги
Поліуретанові підлоги відрізняються особливо високою еластичністю і стійкістю до стирання. Вони витримують значні механічні навантаження: рух транспорту, падіння важких предметів, вібрацію. Також вони стійкі до розтріскування бетонної основи і в цьому випадку не дають тріщин. Крім того, поліуретан практично байдужий до важких погодних умов і температурних стрибків. В той же час цей матеріал ніжний щодо впливу хімічних засобів. Тому оптимальний варіант застосування даного полімеру – відкриті майданчики, склади і місця з жорстким температурним режимом.
Епоксидно-уретанове наливне покриття підлоги
Чудовий гібрид – епоксидно-уретанові підлоги, які характеризуються позитивними рисами перших двох. До складу цих підлог входять обидва полімеру, за рахунок цього подібне покриття виходить особливо міцним, еластичним і стійким до стирання. Крім того, такі підлоги володіють високою хімічною захистом, тому вони ідеальні для місць, схильних важким фізичним навантаженням: платформи, рампи, гаражі для вантажного транспорту.
Метилметакрилатное наливне покриття підлоги
І, мабуть, самі примхливі – метилметакрилаті підлоги. Вони мають досить посередньої стійкістю до механічних навантажень і вважаються найбільш хімічно ранимими. Крім того, метилметакрилат категоричний щодо правильної укладки, а різкий запах вивітрюється тільки через кілька годин, що потребує підвищеної вентиляції. Однак саме цей вид покриття ідеальний по швидкості введення в експлуатацію – протягом одного дня. Інша перевага – наносити його можна при температурах +8-1°С, а експлуатувати при негативних. Такий вид покриття використовують у разі термінового виконання зимових робіт.
Класифікуючи наливні підлоги, слід сказати також про розчинниках, які полегшують укладання, однак ускладнюють підготовчий процес. Прогресивні виробники намагаються максимально відмовитися від розчинників, залишаючи лише полімерні смоли необхідної концентрації.
Це значно полегшує підготовчий етап і не потребує тривалого вивітрювання. Органічні розчинники самі екологічні брудні і “ароматні” – робочі можуть отруїтися парами. Тому останнім часом від виробництва смол на органіці намагаються відмовитися. Відносно нешкідливі водно-дисперсійні розчинники з великим вмістом води. Основна перевага – можливість наносити на не повністю суху бетонну основу.
Від товщини наливного покриття підлоги залежить режим його експлуатації: чим тонше шар, тим менше навантаження. Тонкошарові (до 0,5 мм) підлоги призначені для мінімальних навантажень – людських стоп. Легка і середня навантаження – 0,8-1,5 мм для легкого транспорту, а також великої та середньої відвідуваності. Середня і важка – 2-4 мм, і дуже важка – 6 мм (для важкого транспорту).
Велику роль відіграє вміст піску в полімерних підлогах. Чим менший вміст кварцового піску – наповнювача, тим рівніше і гладше виходить основу. Щоб підлога була шорстким, вміст піску збільшується, а його надлишки, як правило, розсипаються після повного застигання полімеру. Для отримання особливої фактурності в полімери додають спеціальні (тиксотропні) компоненти.
