Аромат радянської епохи Червоний мак

Мода є на все, не тільки на одяг, взуття, зачіски і декоративну косметику, але і на інтер’єр, на архітектуру, на автомобільний і ландшафтний дизайн, вона навіть впливає на поведінку людей, на етику спілкування, не кажучи вже про кулінарному і парфумерному мистецтві. Але в останніх двох випадках говорити про моду якось не личить, адже салат «Олів’є» в «моду увійшов» давно, і зараз здається зовсім буденним, «пожарські» котлети – теж, хоча і незначними їх не назвеш (приготувати їх зовсім непросто, та й часу не вистачає), але ось мода на суші увійшла порівняно недавно.

Що сказати про моду в парфумерії? Кажуть, що у кожної епохи свій аромат, хоча всі парфумерні композиції – легкі і солодкі, цитрусові і чуттєві, зелені і квіткові, деревні і глибокі завжди користуються успіхом, адже всі ми різні, і кожному подобається то одне, то інше.

І все-таки…В Радянському Союзі в передвоєнні роки витали запахи трьох знаменитих ароматів – «Червоної Москви» (найдорожчі духи), жіночною «Манон» і «Червоного маку».


«Червоний мак» створив парфумер Давид Гарбер, який з 1936 року став технічним директором «Нової Зорі», або головним парфумером. Парфум створений ним у 1927-1928р. Парфуми були навіяні однойменною балетом Глієра і мали безліч прихильниць протягом майже 50 років.

Нова партійна еліта, бажаючи долучитися до колишніх цінностей колишньої аристократії, часто відвідувала театр, особливо в елітарному пошані був класичний балет. І поява духів «Червоний мак» було природним продовженням цього захоплення. Орієнтуючись на французьку класифікацію духів, «Червоний мак» слід віднести до духів східного сімейства.

Китайський колорит, вічна тема кохання, на цей раз між красунею Тао Хоа і радянським капітаном, квітка червоного маку, як символ любові і перемоги – все це відбилося в композиції аромату.


Пристрасть Європи до всього китайського (стиль шинуазрі) виникала не раз, а в радянській країні виникли в ту пору свої взаємини з китайською культурою. Почалися вони ще з кінця XIX століття з поставок чаю з Китаю через Сибір. У Росії китайський чай дуже цінували, особливо вантаж суходолом. Англійці везли чай морським шляхом, тому він був менш затребуваний, – вважалося, що чай, що перевозиться морем, насичувався вологою, і це вірно.

У той час російські побудували в Китаї і першу православну церкву. Китайський чай, сюжети і образи китайських красунь в поезії, пейзажі з численними квітами і ніжними фарбами, вироби – вишивки, особливо сумочки, емаль, різьблена кістка, – все це одержало широке поширення в дореволюційній Росії. А з приходом радянської влади, як тільки почала відновлюватися країна після бурі революцій, переворотів і громадянських війн, це лише продовжилося. Було випущено безліч духів, пудр, мила та інших виробів з етикетками в китайському стилі.

За китайським крепдешином мало не цілодобово стояли в черзі, а отримували всього 2,5 метра, як прийнято було говорити, в одні руки. Парфумерія стала новою розкішшю, яку могла собі дозволити хіба тільки радянська еліта. За запахом можна було визначити людину в приналежності до високого статусу.

Поряд з кращою їжею, гарним одягом, окремою квартирою і розкішною парфумерією – все для «обраних», існувала й інша життя, яка жила на продуктових картках, відчуваючи на собі всі «великі переломи» в колективізації та індустріалізації, скоса спостерігаючи за приватним життям еліти, яка зовсім не відповідала переконанням «синів народу». А фабрика «Нова Зоря» продовжувала випускати ці прекрасні духи ще кілька десятиліть, чий пряний запах хвилювало і збурював шанувальниць.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here