Наваринское морське битва, яка відбулася в сонячний день 20 жовтня 1927 року в однойменній бухті, не тільки є однією з найславетніших сторінок в історії вітчизняного флоту, але і служить прикладом того, що Росія і країни Західної Європи можуть знаходити спільну мову, коли справа стосується обмеження прав і свобод різних народів. Виступивши єдиним фронтом проти старіючої Османської імперії, Англія, Росія та Франція надали неоціненну допомогу грецькому народу в боротьбі за свою незалежність.
Росія і Європа в першій половині XIX століття
Російська імперія в 19 столітті, особливо після перемоги над Наполеоном і проведення Віденського конгресу, стала повноправним учасником міжнародного політичного процесу. Більше того, її вплив в 1810-1830-е рр. було настільки велике, що її шукали підтримки у всіх більш-менш значущих ситуаціях. Створений за ініціативи Олександра I Священний союз, основною метою якої стала боротьба за збереження існуючих в європейських країнах політичних режимів, став важливим інструментом впливу на всі внутрішньоєвропейські справи.
Однією з больових точок Європи першої чверті XIX століття була поступово разрушающаяся Османська імперія. Незважаючи на всі спроби реформування, Туреччина все більше відставала від провідних держав, поступово втрачаючи контроль за територіями, що входили до складу імперії. Особливе місце в цьому процесі зайняли країни Балканського півострова, які з огляду на можливу допомогу Росії та інших європейських держав все активніше починали боротьбу за свою незалежність.
У 1821 році почалося грецьке повстання. Російське уряд опинився в досить скрутному становищі: з одного боку, пункти Священного союзу не дозволяли підтримувати тих, хто виступав за перегляд існуючого положення, а з іншого – православні греки здавна розглядалися як наші союзники, у той час як відносини з Туреччиною практично завжди були далекі від оптимальних. Досить обережне спочатку ставлення до цих подій поступово змінилося все більш нараставшим натиском на нащадків Османа. Наваринское битва 1827 р. стало логічним завершенням цього процесу.
Передісторія і основні причини
У протистоянні греків і турків тривалий час жодна з сторін не могла добитися рішучої переваги. Статус-кво зафіксувала так звана Аккерманська конвенція, після чого за справу мирного врегулювання активно взялися Росія, Франція та Англія. Микола I дав зрозуміти султанові Махмуду II, що тому доведеться піти на досить серйозні поступки, щоб зберегти Балканську державу в складі своєї імперії. Ці вимоги були зафіксовані Петербурзьким протоколом у 1826 році, де грекам була обіцяна широка автономія, аж до права обирати на державні посади своїх чиновників.
Незважаючи на всі ці угоди, Туреччина при будь-якому зручному випадку прагнула розв’язати проти гордих еллінів справжній геноцид. Це в кінцевому підсумку змусило Росію та її європейських союзників перейти до більш рішучих дій.
Розстановка сил перед боєм Наваринским
Наваринское бій показало, що часи, коли турецький флот вважався одним з кращих в Європі, безповоротно минули. Султану і його капудан-паші Мухаррею-бею вдалося зібрати в районі Середземномор’я досить значні сили. Крім власне турецьких фрегатів тут були зосереджені потужні лінійні кораблі з Єгипту і Тунісу. В цілому ця армада налічувала 66 вимпелів, які мали більш ніж 2100 знаряддями. Турки також могли розраховувати на підтримку берегової артилерії, в організації якої велику роль в свій час відіграли французькі інженери.
Союзна ескадра, загальне командування якої за старшинством здійснював англієць Кодрингтон, налічувала лише двадцять шість вимпелів з майже 1300 знаряддями. Правда, лінійних кораблів – основної сили в будь-якому морському бої того часу – у них було більше – десять проти семи. Що стосується російської ескадри, то в неї входило по чотири лінійних корабля і фрегата, а командував нею досвідчений вояка Л. Гейден, який тримав свій прапор на флагманському «Азові».
Диспозиція перед боєм
Вже перебуваючи в районі грецького архіпелагу, союзне командування зробило останню спробу мирно вирішити конфлікт. Паша Ібрагім під час переговорів від імені султана пообіцяв тритижневе перемир’я, яке практично одразу ж їм було порушено. Після цього союзний флот серією обхідних маневрів замкнув турків у Наваринской бухті, де ті під захистом потужних берегових батарей мали намір дати генеральну битву.
Наваринское битва багато в чому було програно турками ще до його початку. Вибравши цю досить вузьку бухту, вони фактично позбавили себе чисельної переваги, так як лише невелика частина їх кораблів могла одночасно брати участь в битві. Берегова ж артилерія, на яку спиралася підкова турецького флоту, особливої ролі в битві не зіграла.
Союзники планували атакувати двома колонами: англійці і французи повинні були знищити правий фланг, а російська бойова ескадра – довершити розгром, навалившись на ліву частину турецького флоту.
Початок бій
Вранці 8 жовтня 1827 року англо-французька ескадра, яка знаходилася ближче до супротивника, вишикувавшись в колону, почала повільний рух у напрямку турків. Підійшовши на відстань гарматного пострілу, кораблі зупинилися, а адмірал Кодрингтон послав до турків парламентарів, які розстріляли з рушниць. Постріли стали сигналом до початку битви: з обох боків одночасно заговорили майже дві тисячі гармат, всю бухту швидко заволокло їдким димом.
На цьому етапі союзного флоту не вдалося добитися рішучої переваги. Більш того, турецькі снаряди завдали досить серйозної шкоди, буд Муххарей-бея залишився непохитний.
Наваринское бій: вступ російського флоту і корінний перелом
У той час, коли результат бою був ще далеко не очевидний, до активних бойових дій приступила російська ескадра Гейдена, удар якої був спрямований на лівий фланг турків. В першу чергу фрегат «Гангут» розстріляв берегову батарею, яка не встигла зробити й десяти залпів. Потім, ставши на відстань пістолетного пострілу, російські кораблі вступили в вогневу дуель з флотом противника.
Основний тягар битви лягла на флагманський «Азов», командиром якого був відомий вітчизняний флотоводець М. Лазарєв. Очоливши російський бойовий загін, він відразу ж вступив у бій з п’ятьма кораблями противника, швидко потопивши два з них. Після цього він поспішив на виручку англійської «Азії», проти якої відкрив вогонь флагман противника. Російські лінійні кораблі та фрегати поводили себе в бою зразково: займаючи призначені для них місця в бойовому строю, вони під жорстоким вогнем противника здійснювали чіткі і своєчасні маневри, топлячи один за іншим турецькі та єгипетські суду. Саме зусилля ескадри Гейдена забезпечили корінний перелом у битві.
Закінчення битви: повна перемога союзного флоту
Наваринское бій тривав трохи більше чотирьох годин і дуже відрізнялося високою концентрацією вогню і насиченістю маневрів. Незважаючи на те, що битва велася на турецькій території, саме турки виявилися до неї гірше готові. Відразу кілька кораблів під час переміщень сіли на мілину і стали легкою здобиччю. Вже до кінця третьої години результат битви став ясний, союзники почали змагатися в тому, хто більше потопить кораблів.
У підсумку, не втративши жодного бойового судна, союзна ескадра розгромила весь турецький флот: врятуватися вдалося лише одному кораблю, так і той отримав дуже серйозні пошкодження. Такий результат різко змінила все співвідношення сил в регіоні.
Підсумки
Наваринское битва 1827 року стало прологом до чергової російсько-турецькій війні. Іншим її підсумком стала різка зміна в співвідношенні греко-турецьких сил. Зазнавши таке нищівної поразки, Туреччина увійшла в смугу серйозної внутрішньополітичної кризи. Їй стало не до предків еллінів, які змогли не тільки завоювати широку автономію, але і домогтися незабаром повної незалежності.
1827 рік в історії Росії – це ще одне підтвердження її військової та політичної могутності. Заручившись підтримкою таких держав, як Англія і Франція, вона змогла вигідно використовувати ситуацію для зміцнення свого становища на європейській арені.
