Досі історики сперечаються про те, де відбулася найбільша танкова битва часів Великої Вітчизняної війни. Не секрет, що історія у багатьох країнах світу зазнає надмірного політичного впливу. Тому не дивина, що одні події вихваляються, а інші залишаються недооціненими або зовсім віддаються забуттю. Так, згідно з історії СРСР, найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни сталася під Прохорівкою. Воно було частиною вирішальної битви, що відбулася на Курській дузі. Але деякі історики вважають, що саме грандіозне протистояння бронетехніки двох протиборчих сторін сталося двома роками раніше між трьома містами – Бродами, Луцьком і Дубно. У цьому районі зійшлися дві ворожі танкові армади, що налічують в цілому 4,5 тис. машин.
Контратака другого дня
Це найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни відбувся 23 червня – через два дні після вторгнення фашистсько-німецьких загарбників на радянську землю. Саме тоді механізовані корпуси Червоної Армії, які входили до складу Київського військового округу, зуміли нанести перший потужний контрудар по стрімко наступаючого супротивника. До речі, на час проведення цієї операції наполіг Р. К. Жуков.
План радянського командування в першу чергу полягав у нанесенні відчутного удару з флангу по 1-ї танкової групи німців, що рветься до Києва, для того, щоб оточити, а потім і знищити її. Надію на перемогу над ворогом давав той факт, що на даній ділянці Червона Армія мала солідну перевагу в танках. До того ж Київський військовий округ перед війною вважався одним з найсильніших, і тому на нього покладалася головна роль виконавця удару у відповідь у разі нападу фашистської Німеччини. Саме сюди в першу чергу і йшла вся військова техніка, причому у великій кількості, так і рівень підготовки особового складу був найвищим.
Перед самою війною тут налічувалося 3695 танків, тоді як німецька сторона наступала лише вісьмома сотнями бронемашин і самохідних артилерійських установок. Але на практиці здавався відмінним план з тріском провалився. Необдумане, поспішне і непідготовлене належним чином рішення вилилося в найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни, де Червона Армія зазнала своє перше і настільки серйозна поразка.
Протистояння бронетехніки
Коли радянські механізовані підрозділи, нарешті, дісталися до передової, вони відразу ж вступили в бій. Треба сказати, що теорія війн до середини минулого століття таких битв не допускала, так як бронемашини вважалися головним інструментом для прориву ворожої оборони.
«Танки з танками не воюють» – такою була формулювання даного принципу, загального як для радянської, так і для всіх інших армій світу. Боротися з бронетехнікою була покликана протитанкова артилерія або добре окопалися піхотинці. Тому події в районі Броди – Луцьк – Дубно повністю зламали всі теоретичні уявлення про військових побудовах. Саме тут відбулося перше найбільше зустрічна танкова битва Великої Вітчизняної війни, під час якого радянські і німецькі механізовані частини зійшлися один з одним в лобовій атаці.
Перша причина поразки
Червона Армія програла цю битву, і на це було дві причини. Перша з них – відсутність зв’язку. Німці дуже розумно і активно користувалися нею. З допомогою зв’язку вони координували зусилля всіх родів військ. На відміну від противника радянське командування керувала діями своїх танкових підрозділів з рук геть погано. Тому вступили в бій доводилося діяти на свій страх і ризик, до того ж без будь-якої підтримки.
Піхотинці повинні були допомагати їм у боротьбі з протитанковою артилерією, а замість цього стрілецькі підрозділи, вимушені бігти за бронетехнікою, просто не встигали за пішли вперед машинами. Відсутність загальної координації призводило до того, що один корпус розпочинав наступ, а інший – відходив від вже зайнятих позицій або починав у цей час перегруповуватися.
Друга причина невдачі
Наступним чинником поразки радянських механізованих корпусів під Дубно є неготовність до самого танковому бою. Це з’явилося слідством того ж довоєнного принципу «танки з танками не воюють». До того ж мехкорпусу були укомплектовані здебільшого бронетехнікою супроводу піхоти, випущеної ще в початку 1930 років.
Найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни було програно радянською стороною з-за специфіки радянських бойових машин. Справа в тому, що у легких танків, які перебувають на озброєнні Червоної Армії, була або “противопульна”, або протиосколкова броня. Вони чудово підходили для глибоких рейдів по тилах супротивника, але були абсолютно непристосованими для прориву оборони. Гітлерівське командування врахувало всі слабкі і сильні сторони своєї техніки, зробило відповідні висновки і змогло провести бій так, щоб звести до нуля всі переваги радянських танків.
Варто відзначити, що в цій битві відмінно спрацювала і німецька польова артилерія. Як правило, для середніх Т-34 і важких КВ вона була не небезпечна, але для легких танків становила смертельну загрозу. Для знищення радянської техніки німці в цьому бою застосували 88-міліметрові зенітні знаряддя, які іноді пробивали броню навіть новим зразкам Т-34. Що стосується легких танків, то від попадання в них снарядів вони не просто зупинялися, але і «частково руйнувалися».
Прорахунки радянського командування
Бронетехніка Червоної Армії йшли у бій під Дубно абсолютно неприкрита з повітря, тому німецькі літаки ще на марші винищили до половини механізованих колон. У більшості танків була слабка броня, її пробивали навіть черги, випущені з великокаліберних кулеметів. Крім того, була відсутня радіозв’язок, і танкісти Червоної Армії змушені були діяти по обстановці і на власний розсуд. Але, незважаючи на всі труднощі, вони йшли в бій і часом навіть вигравали.
У перші два дні неможливо було передбачити заздалегідь, хто ж виграє це найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни. Спочатку чаші ваг весь час коливалися: успіх був то на одній, то на іншій стороні. На 4-й день радянським танкістам все ж вдалося досягти значних успіхів, і ворог на деяких дільницях був відкинутий на 25 і навіть 35 км. Але до кінця дня 27 червня почала даватися взнаки брак піхотних частин, без яких бронетехніка не могла повноцінно діяти в польових умовах, і, як наслідок, передові частини радянських механізованих корпусів були практично знищені. Крім того, безліч підрозділів виявилося в оточенні і змушена була захищатися. Їм не вистачало палива, снарядів і запчастин. Часто танкісти, відступаючи, залишали майже неушкоджену техніку з-за того, що у них не вистачило ні часу, ні можливості відремонтувати її і забрати з собою.
Розгром, що наблизило перемогу
Сьогодні побутує думка, що якби радянська сторона перейшла до оборони, то вона змогла б затримати німецьке наступ і навіть повернути ворога назад. За великим рахунком, це всього лише фантазія. Необхідно враховувати, що солдати вермахту на ту пору воювали куди краще, до того ж вони активно взаємодіяли з іншими родами військ. Але це найбільша танкова битва в ході Великої Вітчизняної війни все ж зіграло свою позитивну роль. Воно зірвало стрімке просування фашистських військ і змусило командування вермахту ввести свої резервні частини, призначені для наступу на Москву, чим і зірвало грандіозний гітлерівський план «Барбаросса». Незважаючи на те, що попереду ще було багато важких і кровопролитних боїв, битва під Дубно все ж набагато наблизив країну до перемоги.
Смоленська битва
Згідно з історичними фактами, самі великі битви Великої Вітчизняної війни відбувалися вже в перші місяці після нападу німецько-фашистських загарбників. Треба сказати, що Смоленська битва – це не одиничний бій, а по-справжньому великомасштабна оборонно-наступальна операція Червоної Армії проти фашистських загарбників, яка тривала 2 місяці і проходила в період з 10 липня по 10 вересня. Її основними цілями було зупинити хоч на якийсь час прорив ворожих військ у напрямку столиці, дати можливість Ставкою розробити і більш ретельно організувати оборону Москви, і тим самим запобігти взяття міста.
Незважаючи на те, що німці мали як кількісну, так і технічну перевагу, радянським воїнам все ж вдалося затримати їх поблизу Смоленська. Ціною величезних втрат Червона Армія припинила стрімке просування ворога вглиб країни.
Битва за Київ
Найбільші битви Великої Вітчизняної війни, в число яких входять і бої за українську столицю, були довготривалими. Так, облога і оборона Києва тривала з липня по вересень 1941 р. Гітлер, утримуючи свої позиції поблизу Смоленська і увірувавши в сприятливий результат цієї операції, перекинув частину своїх військ на київському напрямку, щоб якомога швидше захопити Україну, а потім – Ленінград і Москву.
Здача Києва стала важким ударом для країни, так як був узятий не тільки місто, але і вся республіка, яка мала стратегічними запасами вугілля і продовольства. Крім того, Червона Армія зазнала чималих втрат. Згідно з підрахунками, було знищено або захоплено в полон близько 700 тис. чоловік. Як бачите, самі великі битви Великої Вітчизняної війни, які відбулися в 1941 році, закінчувалися гучним провалом планів вищого радянського командування і втратою величезних територій. Помилки керівників занадто дорого обходилися країні, яка за такий короткий час втратила сотні тисяч своїх громадян.
Оборона Москви
Такі найбільші битви Великої Вітчизняної війни, як Смоленська битва, були лише розминкою для окупаційних військ, які прагнули захопити столицю Радянського Союзу і тим самим змусити капітулювати Червону Армію. І, треба відзначити, що вони були дуже близькі до своєї мети. Гітлерівським військам вдалося майже впритул підійти до столиці – вони стояли вже в 20-30 км від міста.
І. в. Сталін чудово розумів всю тяжкість положення, що створилося, тому призначив Г. К. Жукова командувачем Західним фронтом. В кінці листопада фашисти захопили місто Клин, і на цьому їхні успіхи закінчилися. Передові німецькі танкові бригади пішли далеко вперед, а їх тили значно відставали. З цієї причини фронт виявився сильно розтягнутим, що сприяло втраті пробивної здатності ворога. До того ж настали сильні морози, що ставало причиною відмови німецької бронетехніки.
Міф розвіяно
Як бачимо, перші найбільші битви Великої Вітчизняної війни показали крайню непідготовленість Червоної Армії до військових дій проти такого сильного і досвідченого ворога. Але, незважаючи на грубі прорахунки, на цей раз радянське командування зуміло організувати контрнаступ, яке почалося в ніч з 5 на 6 грудня 1941 р. Такої відсічі німецьке керівництво ніяк не очікував. Під час цього наступу фашисти були відкинуті від столиці на відстань до 150 км.
До битви за Москву всі попередні найбільші битви Великої Вітчизняної війни не провокували у ворога таких значних втрат. В ході боїв за столицю німці втратили відразу понад 120 тис. своїх військовослужбовців. Саме під Москвою вперше було спростовано міф про непереможність фашистської Німеччини.
Плани протиборчих сторін
Другим найбільшим танковим боєм Великої Вітчизняної війни є операція, що входила до складу оборонної фази Курської битви. Як радянського, так і фашистському командуванню було ясно, що в ході цього протистояння відбудеться корінний перелом і вирішиться, по суті, результат всієї війни. Німцями було заплановано великий наступ на літо 1943 року, метою якого було завоювання стратегічної ініціативи, щоб повернути результат цієї компанії в свою користь. Тому в штабі Гітлера заздалегідь розробили і затвердили військову операцію «Цитадель».
У Ставкою Сталіна знали про ворожий наступ і склали свій план протидій, який полягав у тимчасовій обороні Курського виступу і в максимальному знекровленні і выматывании ворожих угруповань. Після цього розраховували, що Червоної Армії вдасться перейти в контрнаступ, а пізніше – і до стратегічного наступу.
Друге за масштабністю танкова битва
12 липня недалеко від залізничної станції Прохорівка, яка розташовувалася в 56 км від Білгорода, наступає німецька танкова група була раптово зупинена контрударом, вжитим радянськими військами. Коли розпочався бій, у танкістів-червоноармійців було деяку перевагу, що полягає в тому, що сонце сліпило наступаючі німецькі війська.
Крім того, надзвичайна щільність бою позбавила фашистську техніку її головної переваги – далекобійних потужних знарядь, які були практично марні на таких коротких дистанціях. А радянські війська, у свою чергу, мали можливість прицільно вести вогонь і потрапляти в найбільш уразливі точки німецької бронетехніки.
Наслідки
У битві під Прохорівкою з обох сторін брало участь не менше ніж 1,5 тис. одиниць бойової техніки, не рахуючи авіації. Тільки за один день бою ворог втратив 350 танків і 10 тис. своїх військовослужбовців. До кінця наступного дня вдалося прорвати оборону противника і заглибитися на 25 км. Після цього наступ Червоної Армії тільки посилювалося, і німцям довелося відступити. Довгий час вважали, що саме цей епізод Курської битви представляв собою найбільша танкова битва.
Роки Великої Вітчизняної війни були насичені боями, які виявилися дуже важкими для всієї країни. Але, незважаючи на це, армія і народ гідно подолали всі випробування. Битви, описані в цій статті, якими б вони не були успішними чи провальними, все одно невпинно наближали до завоювання такого бажаного і довгоочікуваного усіма Великої Перемоги.
