Літо — прекрасна пора, але це ще і час подружніх зрад. Чоловіка «подивитися на бік» провокує від’їзд дружини з дітьми на дачу, жінку — від’їзд бабусі з дітьми на дачу, а чоловіка — у відрядження… Вважається, що чоловіки зраджують частіше — мовляв, природа їх така, полігамна. Однак біологія людини і тварин підказує, що не все так однозначно.
У науково-популярних текстах про взаємини статей майже завжди експлуатується концепція енергетичного внеску в потомство. Ідея проста: самка робить великі яйцеклітини, її організм забезпечує зародка поживними речовинами, їй доводиться висиджувати яйця або годувати дитинча молоком і взагалі дбати про нього, поки він не стане самостійним.
Життя самця набагато простіше: від нього, за великим рахунком, потрібно тільки сперматозоїд, а далі не його проблеми. Відповідно, і ціна помилки, тобто неправильного вибору партнера, для самця на багато порядків нижче, ніж для самки.
З цього робиться наступний прикладної висновок: самець зацікавлений в тому, щоб запліднити якомога більше самок, у той час як самка прагне зачати дитинчат від партнера з найкращими генами, а у випадкових зв’язках зовсім не зацікавлена. Звучить чудово! Тільки от не цілком відповідає об’єктивній реальності.
По-перше, струнку картину псує просте питання: з ким же, власне, змінюють самці, якщо кожна самка вибирає собі одного партнера і не розмінюється на секс з ким попало?
По-друге, енергетичний внесок самця в потомство теж може бути цілком істотним. Для птахів абсолютно типова ситуація, коли партнери разом будують гнізда, висиджують яйця і приносять їжу. Для більшості видів ссавців пряма турбота самця про потомство не характерна, але він може, наприклад, охороняти територію — і заодно всіх самок, яких вдалося на цю територію залучити, і всіх народжених ними дітей (якщо є підстави сподіватися, що це його дитинчата). А якщо самка прагне отримати від самців не тільки генетичний матеріал, але і допомога у вирощуванні потомства, то хто сказав, що вона обов’язково буде обмежуватися одним партнером для вирішення обох завдань?
І нарешті, прямі спостереження за тваринами показують, що самки не так вже прагнуть до вірності. У одних видів, наприклад у шимпанзе чи кішок, процвітає відкритий проміскуїтет — безладна зміна партнерів. Інші, наприклад горили або морські котики, формують гареми, в яких самець витрачає багато сил на те, щоб охороняти своїх самок і не підпускати до них чужинців.
Це, втім, не дуже допомагає: як встановив у 2007 році зоолог Джо Хоффман з Кембриджського університету, лише 23 % дитинчат в гаремі морського котика належать йому самому. У всіх інших випадках самка йде на відстань до 35 м (значне для тюленя на суші), щоб злучитися з ким-небудь трохи краще: все для фронту, все для перемоги, все для максимального генетичного різноманіття популяції.
У моногамних видів, для яких характерна спільна турбота про потомство, самки набагато частіше заводять дітей від офіційного партнера, але все одно не обмежуються ним одним. Генетичні дослідження співочого горобця показали, що в результаті позашлюбних зв’язків народжується приблизно 28 % пташенят.
Для людей загальноприйнятої оцінки немає, тому що результати досліджень різко розрізняються залежно від способу вибору випробовуваних. Якщо провести генетичний аналіз звичайних сімей, в яких чоловіки ніколи не сумнівалися в своєму батьківстві, то чужими виявляться приблизно 2 % дітей (діапазон від 0,4 % в сім’ях релігійних євреїв і до 11 % серед жителів міста Мехіко).
А ось якщо включити в статистику ті пари, які самі ініціювали процес встановлення батьківства — наприклад, щоб вирішити питання про аліменти, то з’ясується, що від коханців народжені чи не 30 % дітей (в Росії, Англії та Фінляндії всього за 15 %, натомість у США та Італії — більше 40 %). Тож висновок простий і приємний: якщо ви не сумніваєтеся, що дитина ваша, значить, швидше за все, так і є.
Взагалі чим більше проводиться генетичних досліджень, тим акуратніше вчені використовують в своїх текстах слово «моногамія». Все частіше до нього додають визначення «соціальна» — тобто вид так, утворює стійкі пари, самець і самка разом піклуються про потомство, але при цьому зовсім не обов’язково всі діти в родині зачаті від постійного партнера і зовсім не обов’язково всі його діти ростуть саме в цій сім’ї.
Лебедина вірність — прекрасний міф, але майже в кожному другому виводку у цих птахів є хоча б одне пташеня, зачата від стороннього самця. Або взяти степових полівок, найулюбленіший усіма біологами приклад моногамії: у лабораторних спостереженнях кожна полівка проводить більшу частину часу біля свого партнера і дуже рідко наближається до іншим самцям. Тим не менш, коли самок, обвішаних радіопередавачами, випускають на обгороджену ділянку луки, де їм можуть зустрітися кілька різних самців, а потім досліджують їх потомство, з’ясовується, що більш ніж в 20 % виводків присутні дитинчата не тільки від основного партнера, але і від одного-двох сторонніх самців.
Концепція енергетичного внеску в потомство цілком відповідає дійсності, але з неї можна робити висновок про те, що існує якась схильність до полігамії у чоловіків і одночасно — до моногамії у жінок. Змінюють все. Але з-за того, що потенційні ризики для жінки набагато вище, ніж для чоловіка, вона більш прискіпливо вибирає собі партнерів — а суспільство набагато більше зацікавлена в тому, щоб цей вибір максимально обмежити і взяти під контроль.
Тут не обов’язково навіть наводити приклади з життя людей. Англійський антрополог Робін Данбар переказує у науково-популярній книзі «Лабіринт випадкових зв’язків» зворушливу історію з життя гамадрилів, описану зоологом Гансом куммер будучи.
Гамадрили формують гареми: на одного самця припадає до п’яти самок, він суворо стежить за ними і карає, якщо вони відходять від нього надто далеко. Самка, за якою спостерігав Куммер, протягом 20 хв відходила від своєї сім’ї дрібними кроками і в кінці кінців зайшла за камінь, де її чекав молодий самець із сусідньої сім’ї. Вони почали займатися грумингом — пестити одне одного, перебираючи шерсть і вишукуючи паразитів, — але при цьому самка намагалася весь час стояти за каменем так, щоб її голова була видна самця-господарю, кормившемуся неподалік, і він не запідозрив нічого лихого.
Стаття надана видавництвом “Corpus”
