Жовта й бліда розсада після сидератів часто сигналізує не про брак добрив загалом, а саме про те, як і коли був скошений сидерат. Одні зелені добрива швидко повертають азот у верхній шар ґрунту, інші на кілька тижнів його зв’язують, змушуючи молоді рослини «голодувати».
Досвід Університету штату Орегон добре це показує: броколі, висаджена після вики (бобовий сидерат), потребувала значно менше добрив. А ось після вівса, який устиг витягнутися в стебло, довелося додатково вносити азот.
Що саме дають сидерати грядці
Основне завдання осінніх сидератів — утримати живлення, насамперед азот, у доступному для овочів шарі ґрунту. Азот у формі нітратів легко розчиняється у воді, і на відкритій землі осінні дощі та тала вода вимивають його глибше, ніж дістають корені городини.
Сидерати перехоплюють цей азот у свою зелень і частково забирають надлишкову вологу. Навесні, коли зелену масу загортають у ґрунт, живлення повертається у верхній шар.
Особливо добре з утриманням азоту справляються жито, олійна редька та гірчиця: вони швидко нарощують зелень восени, а в жита й редьки ще й глибока коренева система. Але ефект буде лише тоді, коли їх сіють одразу після збирання врожаю, поки тепло і рослини встигають розвинутися.
Бобові сидерати — вика, горох, конюшина, люпин, кормові боби — працюють інакше. На їхніх коренях живуть бактерії в бульбочках, які здатні брати азот безпосередньо з повітря. Тому після таких культур грядка зазвичай стає багатшою на азот, ніж була до посіву.
Чому грубі стебла «крадуть» азот у розсади
Скошену зелену масу розкладають ґрунтові мікроорганізми. Для нормальної роботи їм потрібне приблизно збалансоване «меню»: близько 20–25 частин вуглецю на одну частину азоту.
У молодій соковитій зелені азоту багато, а в грубих, одерев’янілих стеблах переважає вуглець. Якщо азоту в масі достатньо, мікроби беруть свою частку, а надлишок повертають рослинам. Якщо ж стебла перерослі й бідні на азот, мікроорганізми добирають його з ґрунту — фактично забирають у розсади.
Повертається цей азот назад лише після відмирання мікробів. На це йде кілька тижнів, які часто припадають саме на початок сезону, коли молодим рослинам азот потрібен найбільше.
На житі це видно особливо чітко. Поки воно молоде, азот грядці віддає. Коли починає витягуватися в стебло й показувати колос, баланс уже на межі. А під час цвітіння вуглецю в масі майже вдвічі більше, ніж потрібно мікробам, і вони починають активно тягнути азот із ґрунту — майже як при заробці соломи.
Жито й овес: коли косити і як загортати
Злакові сидерати варто косити, поки вони залишаються соковитими. Найкращий момент — коли стебло тільки починає витягуватися, але колос ще не з’явився. Для жита орієнтир — висота до 45 см: чим довше воно стоїть, тим більше азоту потім зв’яже під час розкладання.
Озиме жито восени не чіпають: воно зимує, утримуючи азот до весни. Косити його потрібно вже навесні, не затягуючи, адже розростаючись, жито сильно висушує ґрунт.
Переросле жито з колосом у ґрунт краще не загортати: на його розкладання мікроби витратять багато азоту. Таку масу доцільніше скосити в компост, а кореневу систему залишити в землі.
Овес, посіяний наприкінці літа, у більшості регіонів України вимерзає, тому навесні з ним менше клопоту. Залишки легко загорнути або використати як мульчу.
Після загортання злаків не варто одразу сіяти чи висаджувати розсаду. Краще витримати паузу 2–3 тижні. А після жита, якщо плануєте сіяти моркву чи цибулю, варто почекати 3–4 тижні: залишки жита пригнічують сходи дрібного насіння. Розсада томатів і культури з великим насінням до цього менш чутливі.
Гірчиця, олійна редька та фацелія: як поводитися восени
Капустяні сидерати — біла гірчиця та олійна редька — розкладаються швидко, адже їхнє бадилля соковите й багате на азот. Вони менше зв’язують азот, ніж злаки, і швидше повертають його у ґрунт.
Восени гірчицю й олійну редьку можна не косити. Біла гірчиця гине вже за температури близько ?4 °C, а олійна редька — після кількох ночей із морозами нижче ?5 °C. Побиту морозом масу залишають на поверхні як мульчу, а навесні загортають у ґрунт — після цього земля стає пухкою, її легко обробляти й засівати.
У вимерзлої олійної редьки є одна особливість: азот вона віддає дуже рано навесні. Тому після неї краще висаджувати культури, які виходять на грядку одними з перших і одразу потребують азоту. Інакше частину живлення можуть вимити дощі.
Гірчицю не варто сіяти перед капустою, редискою та іншими капустяними культурами: у ґрунті накопичується кила — хвороба їхніх коренів.
Фацелія поводиться подібно: восени вона «ловить» азот, не даючи йому вимитися, а після відмирання швидко його повертає. Морозів нижче приблизно ?8 °C не витримує. Але якщо дочекатися цвітіння, у її масі для грядки майже не залишається азоту, тому косити фацелію краще до початку цвітіння.
Коли давати азотне підживлення, а коли можна обійтися
Після бобових сидератів норму азотних добрив можна помітно зменшити. Повністю відмовитися від підживлення вдається не завжди, адже в перший рік грядка отримує приблизно половину накопиченого ними азоту.
Після молодих злаків, скошених до виходу в колос, а також після гірчиці чи олійної редьки додатковий азот зазвичай не потрібен: їхні залишки не забирають азот із ґрунту, тому підживлюють культури у звичайному режимі.
Якщо ж перерослі злаки все-таки загорнули в землю й немає можливості чекати, азотне підживлення необхідне. Його варто дати на початку сезону — під час висаджування розсади або сівби. Так рослини легше переживуть період, коли мікроорганізми тимчасово утримують азот у собі.
Сам сидерат удобрювати не потрібно. Його завдання — забрати те живлення, що залишилося в ґрунті після основних культур. Якщо додавати добрива під сидерат, сенс його використання значною мірою втрачається.
Закопувати чи залишати масу на поверхні
Перед загортанням сидерат косять, дають йому трохи прив’янути й подрібнюють. Зароблена в ґрунт маса віддає азот швидше, тому цей спосіб підходить, якщо грядку планують скоро засівати.
Глибоко закопувати зелену масу не потрібно — достатньо верхніх 20–25 см. Навіть при такому неглибокому загортанні втрати азоту в повітря менші, ніж коли масу залишають повністю на поверхні.
Бобові сидерати косять на початку цвітіння: пізніше вони вже майже не накопичують азот. Загортати їх доцільно незадовго до висаджування основних культур. Азот із такої маси починає виходити вже через 7–10 днів, а в молодих рослин коренева система ще слабка, і надлишок може бути вимитий дощами.
Якщо залишити зелену масу зверху, азот вона віддаватиме повільніше й у менших кількостях, зате добре зберігатиме вологу й стримуватиме бур’яни. Так часто чинять, наприклад, із конюшиною або вимерзлою гірчицею: зелень залишають мульчею на поверхні, а корені працюють у ґрунті.
