Уявлення про те, що болісні та ризиковані пологи — це унікальна «плата» людини за високий інтелект і прямоходіння, дедалі більше виглядає як міф. Новий аналіз наукових робіт показує: тварини під час пологів страждають не менше за людей, а інколи й стикаються з подібним рівнем небезпеки для життя.
Довгий час популярною була так звана «акушерська дилема». Її суть у тому, що людський таз нібито звузився заради зручного пересування на двох ногах, а голова немовляти збільшилася, щоб умістити великий мозок. Звідси — важкі пологи як неминучий наслідок нашої «просунутості» порівняно з іншими видами.
Еволюційна біологиня Ніколь Грунстра з Віденського університету поставила під сумнів цю ідею, не вигадуючи нових гіпотез, а звернувшись до вже наявних даних. Вона проаналізувала 170 наукових робіт, присвячених ускладненням під час пологів у різних ссавців — від диких мешканців саван до свійських тварин, яким у разі потреби допомагає ветеринар.
Зібрані результати показали, що природа не виділяє людину в окрему «категорію страждань». Складні пологи виявилися звичайним явищем для великої кількості видів, особливо тих, у кого народжується одне або кілька, але вже добре розвинених дитинчат. Слони та примати регулярно проходять через небезпечні пологи, і це не виняток, а радше правило.
Навіть у дикій природі, де природний відбір мав би давно «відсіяти» гени, що роблять народження настільки ризикованим, картина залишається невтішною. У китів іноді трапляються ситуації, коли плід буквально застрягає під час пологів. У диких копитних — оленів, антилоп та подібних видів — рівень смертності самок під час народження потомства може бути співставним із людським.
При цьому розмір мозку в багатьох таких тварин не є екстремальним. Проблема часто в іншому: через родові шляхи потрібно «протягнути» не лише тулуб, а й довгі, складно зігнуті кінцівки, що створює додаткові механічні труднощі.
Найбільш вражаючою частиною висновків Грунстри є пояснення, чому еволюція за мільйони років так і не «відполірувала» цей процес до безпечного й безболісного. Її робота зводиться до ідеї жорсткого компромісу: що більшим народжується дитинча, то вищі його шанси вижити в перші дні життя.
Біологічні системи, за словами дослідниці, поводяться так, ніби дотримуються «моделі краю прірви». Розмір плоду поступово збільшується від покоління до покоління, поки не досягає межі, за якою він уже фізично не може пройти через кісткові структури таза. До певного моменту «більше» означає кращий захист і вищу ймовірність виживання, але після перетину цієї невидимої межі перевага миттєво перетворюється на смертельний ризик.
Таким чином, болісні та небезпечні пологи — не виняткова людська доля, а наслідок еволюційної гри на межі можливого, у якій беруть участь багато видів ссавців.
