Це була любов з першого погляду. У свої сім років я б віддала все на світі, навіть свою улюблену ляльку, заради нього. Кожен вихідний з самого ранку я мріяла про те, що, може бути, сьогодні мене покличуть у гості до Серьожі…
Сергійко був мій однолітка, пухкий хлопчик з пухленькими рожевими щічками. Він завжди був дуже ввічливий і до неподобства охайний: ґудзики на його одязі ніколи не відривалися і не губилися, штани не бруднилися, а не промокло взуття. Він ніколи не бився, не дражнив дівчат, не лазив по парканах, не падав з дерев і не розбивав собі коліна. Таких хлопчиків дуже люблять бабусі, що сидять на лавці біля під’їзду.
Якщо чесно, я Сергійка трохи недолюблювала, вже дуже він був позитивний і правильний. Він же, навпаки, відчував до мене симпатію, охоче грав зі мною і запрошував до себе в гості. Мабуть, таким зразковим хлопчикам дуже подобаються дівчатка з обдертими колінами, які лазять по деревах, стрибають по калюжах і дражнять сусідських собак. Але у Сергія був конструктор! Саме конструктор, а не його власник був моєю любов’ю! Величезна коробка з заповітними деталями, які легко, але міцно зчіплюються один з одним — тоді ще не знала, що це Лего. Можна будувати все, що завгодно: будинки, мости, піраміди, вежі… І ми разом будували з ранку і до вечора.
Зараз цим нікого не здивуєш — в дитячих магазинах повний достаток конструкторів всіх розмірів, форм, кольорів та виробників. Але на початку вісімдесятих у нашому маленькому містечку в магазинах конструкторів не було. Зовсім не було. А Сергійкові крупно пощастило: у нього був дядько, який жив у Калінінграді. І цей самий дядько дарував їм з братом іграшки, про які більшість дітей нашого двору навіть не мріяли, а часом і не підозрювали про їх існування.
Конструктор Лего — одне з найяскравіших спогадів мого дитинства. Коли моїй дочці виповнилося два роки, я подарувала їй заповітну коробку. Упаковка розкрита, процес пішов. Я не повірила своїм очам. Моя дуже неусидчивая дівчинка, притихла на годину, перебираючи деталі і будуючи свої перші башточки. «Мабуть, це спадкове», — подумала я. Потім у нашому будинку з’явився ще один набір, і ще, і ще…
Зізнаюся чесно, іноді я із задоволенням граю з нею, добираю те, чого не вистачило в дитинстві. Ми разом будуємо будинки, мости, піраміди, вежі, школи, ферми, кораблі… Завдяки конструктору донька освоїла рахунок і вивчила цифри. А ще під час гри легко запам’ятовувати кольори і їх відтінки, пояснювати дитині, що означає високий — низький, великий — маленький, вузький — широкий, довгий — короткий… І навіть літери вона будує з цих деталей.
Якщо мене запитати, який подарунок для мого (і не тільки мій) дитини найкращий, я знаю відповідь. Як добре, що у нас вдома є конструктор Лего: доньці не треба кудись ходити, когось просити. Можна грати хоч цілісінький день з ранку і до вечора, поки не набридне. Поки не набридло.
