Наближається літо — час, коли наші діти більше часу проводять з бабусями і дідусями, а ми — зі своїми батьками. Хтось кількома поколіннями родини живе на дачі, хтось доручає дитину бабусі на місяць або довше… А кому-то доводиться наймати няню: садок не працює, а бабуся сидіти з онуком не погоджується. Має старше покоління родини допомагати управлятися з дітьми? Чи мають право бабусі і дідусі виховувати онуків і своїх дорослих дітей?
«Я ображаюся на свою маму за те, що вона мало допомагає мені з дитиною. При цьому на поради, як і що робити з її онуком, вона не скупиться. Чи і наскільки бабусі і дідусі брати участь у вихованні дітей?»
Ось яка історія сталася з однією моєю знайомою. Її батько як тато виявився «не на висоті» — весь час був зайнятий своїми справами, дитина йому тільки заважав і дратував. Тому, коли у знайомої з’явилися свої діти, на дідусеву допомогу ніхто особливо й не розраховував. Але сталося диво: дідуся як підмінили! Він вийшов на пенсію, почав щодня гуляти з онукою, возитися і грати з нею, купувати подарунки… Така метаморфоза спантеличила всіх рідних і близьких, а дочка була навіть злегка зачепило: «Виявляється, він міг вести себе по-нормальному, просто чомусь не хотів…»
А ось інша історія: один мій знайомий ріс без батька, і мама робила для нього все: ходила з ним в басейн, в походи і на балет… Коли він виріс і завів власну сім’ю, раптом з’ясувалося, що мама, а тепер уже й бабуся, не готова займатися онуками. Вірніше, готова, але не в збиток своїм планам і інтересам. Син ображений, він обурюється, а бабуся тим часом поїхала на екскурсію в Нижній Новгород…
І третя історія, зовсім коротка: мама не довіряє виховання малюка своїй мамі. «Годі, — каже, — я від тебе натерпілася, дитину мучити не дам!» Літня жінка плаче…
Всі ці історії об’єднані двома факторами: по-перше, розповіли мені їх люди працюють в одному офісі, більш того, в одній кімнаті. Тобто це — випадкова вибірка, а не спеціально підібрані ситуації. А по-друге, у кожному випадку є образа. Як не дивно, але на рідних і близьких людей ми ображаємося особливо часто. Справа в тому, що образа — наслідок нереализовавшихся очікувань. Якщо ми очікували чогось від людини, а він не виправдав наших надій, ми вважаємо, що він нас підвів. А коли тебе підводять батьки — це ображає, навіть якщо ти сам давно вже доросла людина.
Давайте спробуємо розібратися, чому так відбувається, які з наших очікувань найчастіше не виправдовуються?
Мама і бабуся (тато і дідусь) — принципово різні статуси. Бабуся — це не «двічі мама» і не «мама в квадраті». Очікувати від неї материнського поведінки непродуктивно і навіть небезпечно.
У дитини повинна бути одна мама, яку він слухається. І повинна бути бабуся або дві бабусі, яким не слід чекати, що вони будуть наділені тими ж повноваженнями, що і мама. Мамі, в свою чергу, не варто розраховувати, що бабусі будуть мати ті ж обов’язки, що і вона, мама. Чим менше чекаєш, тим спокійніше сприймаєш ситуацію, що складається. Якщо розумієш, що бабуся допомагати, загалом-то, не зобов’язана, то її допомога сприймається як радість, а значить, любові в сім’ї стає більше.
У чому ж головна відмінність батьків від бабусь і дідусів? У відповідальності. Це означає, що прийняття остаточних рішень з усіх важливих питань залишається за батьками, тому що це їх дитина. У цьому сенсі різниця між бабусею і мамою приблизно така ж, як різниця між уболівальником спортивної команди та її тренером. Ви можете переживати за результат спортсменів, але програш улюбленої команди не буде вашою особистою невдачею. Це — невдача тренера, тому що саме він визначає тактику і стратегію гри.
Обмеження відповідальності деяким чином полегшує існування на позиції бабусь-дідусів. В деякій мірі саме з цим пов’язано те, що найчастіше не самі зразкові батьки стають прекрасними дідусями. Вони з радістю грають і возяться з онуками — адже тепер вони ні за що не відповідають і в будь-який момент можуть відійти в сторону.
Поставивши «експеримент довжиною в життя», наші батьки накопичили безцінний досвід виховання дітей. Вони бачать, як дрібниці на зразок співбесіди перед надходженням у школу здаються нам важливими, а про по-справжньому важливих речах начебто часу, проведеного разом з дитиною, яке він запам’ятає на все життя, ми часом забуваємо. Вони придбали мудрість і бачать справді значуще. Але при цьому категорично відмовляються враховувати нюанси, які в силу обставин не стали частиною їхнього особистого досвіду.
Прислухайтеся до порад батьків, беріть їх безцінний досвід, при цьому пам’ятайте, хто головний, і ні в якому разі ні на що заздалегідь не розраховуйте — і все у вас обов’язково вийде!
Стаття надана видавництвом “Нікея”
