Податковий тягар в Росії – комплексний показник, що відображає вплив платежів, що вносяться в бюджет, на господарську діяльність держави в цілому та окремих громадян зокрема. Він визначається, як частка від доходів. Далі розглянемо докладніше, як здійснюється розподіл податкового тягаря. 
Загальні відомості
Величина податкового тягаря – це відношення суми відрахувань, які взяті за певний період, до доходів, отриманих за цей же час. Результат виражається у відсотках. Податковий тягар економіки розглядалася в праці Сміта в 18 столітті. У своєму “Дослідженні природи і причини багатства” автор указував на важливу залежність між обсягом платіжної навантаження і надходженням грошей в бюджет країни. Зниження податкового тягаря вигідно державі. В цьому випадку воно виграє більше, ніж при посиленні навантаження на платників. Надлишковий податковий тягар не дозволяє утворитися вільних засобів, з яких також може бути отриманий дохід і виплачені збори у бюджет.
Дослідження вчених
Фахівці досить серйозно вивчали проблему впливу податків на економіку і якість життя населення. Вчені намагалися визначити обґрунтований межа відрахувань, провести кількісну оцінку показника навантаження. Ф. Юсті, досліджував податковий тягар вперше, визначив його як співвідношення між національним доходом і бюджетом. При цьому дослідник вказував на необхідний межа навантаження. Зокрема, він говорив, що відрахування в бюджет не повинні бути більше 1/6 від національного прибутку. Визначення навантаження здійснювалося дослідниками емпірично, так як необхідних методик обчислення не було. 
Збільшення податкового тягаря було обумовлено початком Першої світової. З’явилася необхідність визначення обсягу репараційних відрахувань. У зв’язку з цим були розроблені методики, за допомогою яких повинен був здійснюватися розрахунок податкового тягаря. Слід зазначити, що вони відрізнялися слабкістю бази та безпосередній техніки обчислення. Тим не менш, їх роль полягала в тому, що вони сформували основу для подальших розробок зміни обсягу навантаження на платників.
Аспекти обчислення
Податкове тягар відображає співвідношення надійшли платежів у бюджет до сформованого ВВП. Суть цього показника полягає в оцінці частки валового продукту, перераспределенной допомогою відрахувань. Рівень податкового навантаження на населення можна визначити формулою:
Бр = Н : Чн / Д : Чн, де:
Бр – податковий тягар;
Н – збори, сплачені населенням (непрямі);
Чн – чисельність громадян-платників;
Д – обсяг одержаних доходів населення.
Однак дана формула має істотний недолік. З її допомогою можна визначити з математичною точністю частку прямих і непрямих податків, які відраховуються громадянами держави як кінцевими споживачами. Ступінь навантаження на населення залежить не тільки від обсягу бюджетних вилучень. Важливе значення має і добробут громадян.
Податковий тягар підприємства
Методика встановлення навантаження на конкретну компанію полягає у визначенні співвідношення між обсягом відрахувань і отриманого доходу. Тягар працівника фактично дорівнює економічному тарифом для прибуткового податку. Цей показник застосовується для порівняння навантаження для компаній різних країн. 
Оцінка навантаження
Використовувані на практиці методи визначення тягаря для суб’єктів господарювання розрізняються тільки за видами податків, які враховуються у процесі обчислення, і тим, що визнається доходом. Показник співвідношення платежів до прибутку не відображає повною мірою ступеня впливу навантаження на фінансовий стан компаній. Це пояснюється тим, що виручка від продажу продукції не виступає в якості повноцінного джерела відрахувань. Показник прибутку не може таким бути тому, що з нього організації необхідно в першу чергу покрити вартість використаних матеріалів, амортизацію. Зіставлення податкового тягаря за різними підприємствам також не відображає точний результат. Це пов’язано з різною структурою виробничих витрат у різних галузях. З цього випливає, що економічна основа для встановлення податкового тягаря непорівнянна.
Аналіз динаміки
Для його виконання необхідна показник, який відображав би реальний і при цьому єдиний джерело здійснення всіх відрахувань у позабюджетні фонди та бюджет. У зв’язку з цим податковий тягар може визначатися співвідношенням платежів і джерел. Суть однієї з діючих методик полягає в тому, що для кожної категорії платежів використовується свій показник оцінки тяжкості. Прибуток компанії виступає у якості спільного знаменника, до якого наводиться рівень тягаря:
Бр=Нп+Нс+Нф+Нр/Пр, де:
- Пр – прибуток, що визначається як різниця між доходом від реалізації, в яку включені непрямі відрахування, і сумою виробничих і реалізаційних витрат.
- Нр – податки, що сплачуються з виручки.
- Нф – відрахування, які відносять на фінансовий результат.
- Нс – податки, що стосуються витрат обігу і виробництва.
- Нп – відрахування з прибутку.
- Бр – податковий тягар.
Дані показники відображають ту частку прибутку, яку вилучають у підприємства у формі обов’язкових відрахувань, і співвідношення сумарного обсягу здійснених платежів і залишився після цього доходу.
ПДВ
Інший метод, з допомогою якого визначається податковий тягар, полягає у встановленні створеної і віддається державі доданої вартості. По своїй суті вона виступає як дохід підприємства і розглядається як досить універсального джерела обов’язкових платежів. Цим показником виконується рівномірний розподіл податкового тягаря для різних типів виробництв. Таким чином, забезпечується порівнянність для різних господарюючих структур. Для визначення показника застосовують формулу:
Бр = Н / ДМ, де:
- Н – сума фактично сплачених податків, окрім ПДФО.
- ДС – відповідно, додана вартість.
ДС = Ам + Зп + ЕСН + ПДВ + Ак + А + Пр, де:
- Пр – прибуток.
- Але – оборотні відрахування і платежі, які сплачуються за рахунок витрат, а також відносяться на фінансовий результат.
- Ак – акцизи.
- ПДВ – відрахування за доданою вартістю.
- Сн – соціальний податок.
- Зп – витрати на оплату праці.
- Ам – амортизація.
У зв’язку з тим, що на додану вартість включені амортизаційні нарахування, реальний розмір навантаження при використанні цієї методики кілька спотворюється, що пов’язано з об’єктивними відмінностями їх частки в обсязі ДС. Так, зіставлення ступеня напруженості зобов’язань фондомістких компаній з галузі банківських і кредитних послуг, малого підприємництва в умовах визначення податкового тягаря за даною методикою не буде абсолютно об’єктивним.
Створена вартість
Цей показник застосовується для виключення впливу амортизаційних нарахувань на обсяг податкового тягаря. Створена знову вартість встановлюється їх вирахуванням з ДС. У такому разі податковий тягар визначають за формулою:
Бр = Н / Св, при цьому:
Створена вартість = Вр + ПДВ + Ак + Дв – Рв – Моз – Ам, де
- Ам – амортизація.
- Моз – матеріальні витрати.
- Рв – позареалізаційні витрати.
- Дв – внереализационная прибуток.
- Ак – акцизи.
- Вр – виручка, отримана від реалізації.
Переваги даного методу, як і представленого вище, полягають у тому, що з його допомогою можна порівняти тягар по конкретним підприємствам незалежно від галузевої сфери, в якій вони задіяні, і за індивідуальним підприємцям. Разом з тим навантаження буде у цьому випадку визначатися щодо джерела здійснення платежів.
Категорії відрахувань та їх вплив
Зіставлення суми виплачуваних податків з обсягом балансового прибутку компанії слід вважати принципово невірним. Це пов’язано з тим, що доход – далеко не єдине джерело відрахувань, особливо у вітчизняній господарській системі. Ряд податків, особливо тих, що мають більшу фінансову значимість (акцизи, ПДВ та інші), відправляються в бюджет з тієї частки виручки компанії, за допомогою якої формується прибуток суб’єкта, так як є надбавкою до ціни. Деякі збори відносяться на виробничі витрати та витрати обігу. Вони зменшують обсяг прибутку, до якої слід відносити податкові суми, які відраховуються підприємством. В якості об’єкта оподаткування виступає фонд зарплати. У підсумку в якості джерела відрахувань виступають витрати. Виплата частини зборів здійснюється шляхом віднесення їх на фінансовий результат – за допомогою зменшення прибутку. Використання такого підходу спричиняє посилення навантаження. В результаті на деяких компаніях лежить надмірний податковий тягар. Організації ставиться більше платежів, ніж вона змогла заробити за період. У цьому зв’язку механічне зіставлення всієї суми податкових відрахувань суб’єкта з балансовим прибутком не можна застосовувати як показник, що відображає ступінь навантаження.
Склад суми платежів
Питання про його визначенні виникає при використанні будь-якої з перерахованих вище методик. Передбачається, що розрахунок повинен здійснюватися з урахуванням усіх податків, що надійшли підприємством у позабюджетні фонди та бюджет, у тому числі єдиний соціальний внесок, окрім ПДФО. Останній не надає ніякого впливу на господарську діяльність конкретного суб’єкта. Однак цей податок може забезпечити трудящому конкурентоспроможну “чистий” прибуток – дохід, який залишається після здійснення всіх платежів. 
Господарюючий суб’єкт по відношенню до ПДФО виступає в якості агента від держави і тільки відправляє його в бюджет. Даний податок повинен бути врахований у процесі розрахунку податкового тягаря для працівника, але не для наймача – господарюючого суб’єкта.
Практична реалізація
Використання методик, перерахованих вище, показує, що жодна з них не формує об’єктивної картини ступеня напруженості фінансових зобов’язань господарюючих суб’єктів. До адекватного визначення податкового тягаря може наблизити комбінація різних показників. Проблема оптимального навантаження на компанії має особливе значення у процесі побудови й удосконалення системи стягнення бюджетних платежів в будь-якій державі.
Висновок
Як показує багатовікова практика формування податкових систем у державах, що відрізняються розвиненою економікою, сьогодні існують певні показники, за межами яких ефективна діяльність підприємців неможлива. З досвіду багатьох країн, вилучення у платників обов’язкових внесків 1/3 доходу являє собою той межа, після якого скорочуються заощадження та інвестиції в господарську сферу. Якщо ставки і їх кількість досягають такої межі, коли суб’єкту доводиться віддавати більше 40% прибутку, це повністю ліквідує всі стимули до розширення виробництва і прояву підприємницької ініціативи. У зв’язку з цим перед будь-якою державою стоїть завдання знайти оптимальний варіант формування навантаження, забезпечити зниження податкового тягаря. Це дозволить вивільнити кошти підприємців, які вони будуть вкладати у власне виробництво. За рахунок цього, у свою чергу, у них з’явиться новий дохід, збільшиться товарообіг. Це не тільки посилить позиції вітчизняного виробника. З нової прибули також будуть стягуватися обов’язкові відрахування. В результаті рівномірний розподіл тягаря на суб’єктів забезпечить стабільне надходження податків.
