З глибокої давнини люди прагнули пізнати навколишній світ і призначення людини в ньому. Накопичені поколіннями знання та уявлення, життєві позиції і норми поведінки, що проявляються почуття і емоції складають основні елементи світогляду. На протязі існування людства погляди на світ змінювалися, разом з цим з’являлися нові програми дій людей, переглядалися мотиви їх поведінки. Міфологія, релігія і філософія – історично сформовані типи світогляду.
Навколишнє життя формує у людей повсякденне світогляд. Але якщо людина оцінює дійсність, спираючись на логіку і розум, слід говорити про теоретичному світогляді.
В середовищі людей певної нації або класу складається громадське світогляд, а окремої особистості властиве індивідуальне. Погляди на навколишню дійсність у свідомості людей відображаються з двох сторін: емоційної (світовідчуття) та інтелектуальної (світорозуміння). Ці сторони по-своєму проявляються в існуючих типах світогляду, які до цього часу певним чином зберігаються і знаходять відображення в науці, культурі, буденних поглядах людей, традиціях і звичаях.
Найбільш ранній тип світогляду
Дуже давно люди ототожнювали себе з оточуючим світом, а для пояснення відбуваються навколо явищ в епоху первісності складалися міфи. Період міфологічного світогляду тривав протягом десятків тисячоліть, розвиваючись і проявляючись у різних формах. Міфологія як тип світогляду існувала в період формування людського суспільства.
За допомогою міфів у первісному суспільстві намагалися пояснити питання світобудови, походження людини, його життя і смерті. Міфологія виступала як універсальна форма свідомості, в якій поєднувалися початкові знання, культура, погляди та вірування. Люди одушевляли відбувалися природні явища, вважали власну діяльність способом прояви сил природи. В первісну епоху люди думали, що природа існуючих речей має загальне генетичне початок, а людська спільність сталася від одного предка.
Світоглядну свідомість первісного суспільства відображається в численних міфах: космогонічних (тлумачать походження світу), антропогонических (вказують на походження людини), смисложиттєвих (розглядають народження і смерть, призначення людини і його долю), есхатологічних (спрямованих на пророцтво, майбутнє). Багато міфи пояснюють появу життєво важливих культурних благ, таких як вогонь, землеробство, ремесла. Вони також відповідають на запитання, як в середовищі людей встановилися соціальні правила, з’явилися певні обряди і звичаї.
Світогляд, засноване на вірі
Релігійний світогляд виникло на віру людини в надприродне, грає в житті головну роль. Згідно з цією формою світогляду, яка існує небесний, потойбічний, світ земний. В його основі лежать віра і переконання, як правило, не вимагають теоретичних доказів і чуттєвого досвіду.
Міфологічний світогляд поклало початок появі релігії і культури. Релігійне світорозуміння дає лише оцінку навколишньої дійсності і регулює дії людини в ній. Сприйняття світу засноване виключно на вірі. Ідея Бога займає тут найголовніше місце: він творче першооснова всього, що існує. У цьому типі світогляду духовне переважає над тілесним. З точки зору історичного розвитку суспільства релігія зіграла важливу роль при становленні нових відносин між людьми, сприяла формуванню централізованих держав при рабовласницькому і феодальному ладі.
Філософія як тип світогляду
У процесі переходу до класового суспільству складався цілісний погляд людини на навколишню дійсність. Прагнення встановити першопричину всіх явищ і речей складає головну сутність філософії. У перекладі з грецької слово «філософія» означає «любов до мудрості», а основоположником поняття вважається давньогрецький мудрець Піфагор. Математичні, фізичні, астрономічні знання поступово накопичувалися, поширювалась писемність. Разом з цим з’являлося бажання роздумувати, сумніватися і доводити. У філософському типі світогляду людина живе і діє в природному і соціальному світі.
Існуючими способами осмислення і вирішення питань філософський світогляд принципово відрізняється від попередніх. Роздуми над загальними законами і проблемами між людиною і світом засновані в філософії не на відчуттях і образах, а на розумі.
Конкретні історичні умови життя суспільства, досвід і знання людей різних епох становили сферу філософських проблем. «Вічні» проблеми не мають права претендувати на абсолютну істину в будь-який період існування філософії. Це свідчить про те, що на певному рівні розвитку суспільства головні філософські проблеми «визрівають» і вирішуються у відповідності з умовами існування людського суспільства, рівня його розвитку. У кожній епосі з’являються «мудреці», готові поставити важливі філософські питання та знайти відповіді на них.
