Це ім’я відомо не тільки в Японії, але і у всьому світі. Для всіх шанувальників ювелірних виробів його ім’я асоціюється з перлами вищої якості. До початку ХХ-го століття натуральні перли, або східні перли, перевищував вартість навіть діамантів. Зараз, коли освоїли метод штучного вирощування перлин, в це важко повірити.
Як відомо, молюск, реагуючи на сторонні частинки, що потрапили випадково в його раковину, обволікає їх речовиною – перламутром. Так утворюється перлина. Її красивий блиск пояснюється заломленням променів світла в шарах перламутру. Ювеліри вважають, що найкращі натуральні перлини – це перлини Перської затоки, де видобуток його почалася щонайменше 2000 років тому. А взагалі-то його добувають в усіх південних морях.
Штучно вирощений перли формується також, як і натуральний, лише з невеликим втручанням людини. Цей унікальний спосіб вирощування був розроблений в Японії, хоча про це хитромудрий спосіб в Китаї вже знали з XIII століття. І Кокіті Мікімото був одним з перших, хто почав вивчати цю справу…
А починалося все досить прозаїчно. Кокіті був з бідної сім’ї, його батько володів невеликою харчевней, де основною стравою була локшина ручного приготування. Маленького Кокіті визначили в школу, в якій він провчився недовго. Сім’я бідувала, тому Кокіті незабаром довелося залишити вчення і почати допомагати родині. Він став продавати локшину в рознос, а потім влаштувався продавцем у овочевої крамниці. Так проходили дні за днями…
Коли Кокіті завів сім’ю, перший час він продовжував ту ж діяльність – торгівля локшиною і овочами. Але доходи не росли, справи йшли зовсім погано. Тоді, порадившись з дружиною, він придбав на кошти від її приданого, невелику ферму з розведення і продаж їстівних устриць. Зазвичай устриць збирали на березі моря, але у кого були хоча б деякі можливості, вирощували в садках. Ось такою справою і зайнявся Кокіті. Але і тут все виявилося не просто, справи йшли з перемінним успіхом. Як-то відправившись у Уено, куди Мікімото привіз на продаж своїх устриць, він випадково зустрівся з професором Токійського університету, відомим фахівцем у морської біології.
Розговорившись на близьку для них тему, професор порадив Кокіті продавати устриці не тільки для гурманів, але і освоїти вирощування перлів, благо, що у самого Мікімото були саме ті устриці, з допомогою яких цю справу можна було почати. Китайці займалися цим давно, правда вирощували вони не морський, а річкові перли, але він не мав тієї якості і краси, які потрібні на ринку.
Мікімото використовував устриць з різновиди Акоя, пробував різні режими їх змісту, вносив в тіло молюска різні за розміром піщинки, шукав оптимальне місце введення піщинки. Проходили дні за днями, місяці, і раптом, затока Симмэй виявився затоплений, вимер планктон, а за ним стали гинути устриці. Щось Кокіті вдалося врятувати, але багато чого довелося починати заново.
І от якось, розкриваючи чергову раковину для огляду, Кокіті виявив у ній перлину. Це була перемога. З того моменту Мікімото ще з більшим завзяттям взявся за справу. Незважаючи на те, що тоді його фінансові кошти були в самому жалюгідному стані, і несподівано померла дружина, яка була для нього вірним помічником і другом, Кокіті Мікімото наполегливо продовжував діяти. У 1896 році він оформив патент на свій метод вирощування перлів.
А в 1905 році Мікімото знайшов серед вирощених раковин досить велику круглу перлину блідо-рожевого кольору. Експерименти завершилися перемогою, і тепер свою технологію вирощування перлів Мікімото почав переводити в масове виробництво. Незабаром він відкрив свій магазин, в якому унікальної краси перлини, вирощені на його фермі, прикрашали намиста, браслети, кулони, сережки.
Виявилося, що перлинні скарби Мікімото нічим не поступалися за своєю якістю зразкам з Індії, Аравії, Цейлону. Мікімото досяг надзвичайних результатів. Тепер, той самий перли, який до цього часу здавався таким рідкісним і недосяжним, який добувався небезпечним працею нирців – ось він тут в його руках.
І це так усе просто? Ні, так може здатися лише тим, хто абсолютно не уявляє, яким величезним трудом був досягнутий настільки вражаючий результат. Адже навіть і зараз, коли експерименти завершені і залишилося збирати тільки урожай перлин, однак і зараз лише половина з прооперованих фахівцями Мікімото раковин-молюсків давала продукцію, а серед них тільки 5% перлин були найвищої якості. Тому величезний урожай був можливий при розширенні масштабів виробництва. Поряд з рідним містом Тобою, в якому Мікімото колись був хлопчиськом, він закупив ділянки землі для нових ферм.
На острові Одзима, де знаходилася його перша ферма, був побудований комплекс, в який входили виробництво з вирощування молюсків, демонстраційні приміщення, сортувальні цехи, магазини.
В магазинах продавалися не тільки прекрасні перлинні прикраси, але й окремі перлини, які можна було купити в будь-якій кількості і зробити своє прикраса власного дизайну. Тут же знаходився і ресторан, і різні водні шоу. З перлин, як з дитячого конструктора, Мікімото став збирати вироби – копії храмів і відомих пам’яток, пташок, метеликів, статуетки Будди і багато іншого. Це були надзвичайно красиві перлинні вироби з прекрасного і якісного перлів. Симпатичні «дрібнички» коштували дуже дорого.
Фото прикрас із перлів з сайту www.mikimoto.ru.com
Мікімото, коли-то почав з торгівлі локшиною, став одним з найбагатших людей країни. Багато коштів він використовував на облаштування всього району, де побудував на березі моря свій величезний будинок, названий Синдзюкаку, або Палац довгого життя. Назва на слух сприймалося як Перловий палац. Мікімото проклав залізничні лінії і шосе, по яких приїздили туристи на його Перловий острів, висадив вишневі, кленові та камфорные дерева.
І дорога, і острів в будь-який час радували людей красою пейзажу. А сам він також довгий час працював за своїм мікроскопом, і іноді, у вільний час, любив посидіти серед вирощених дерев, задумливо дивлячись у морську далечінь. Про що він думав? Може бути про те, як важко починалася його життя або про те, що все набуте і створене – це справа найбільшого і наполегливої праці, а може бути про те, що все в цьому світі тлінно, і земне життя – мить, а вічність – про неї просто не думають, поки ти молодий…
