У радянський час було дуже популярне ім’я такого героя, як Сергій Лазо. Біографія його була прикладом відданості справі становлення радянської влади. Особливо примітно було те, що Лазо за походженням дворянин з багатої родини. А про смерть його склали красиву легенду. Але яким же був насправді Сергій Георгійович Лазо? Біографія, представлена нижче, – спроба відповісти на це питання.
В радянських книгах і підручниках з історії громадянської війни версія загибелі Лазо С. була наступною: білогвардійці скинули його в топку паровоза, де він разом з Олексієм Луцьким і Всеволодом Сибирцевым згорів за справу революції (цей паровоз представлений на фото вище). Подробиці, однак, варіювалися. Нікого вже не цікавило, від рук яких саме білогвардійців загинули вони, на якій станції це сталося і як вони там опинилися. А даремно. При ретельному розгляді цього питання відкривається дуже цікава історія. Але про все по порядку.
Походження Лазо, вступ до лав есерів
Сергій Лазо народився в Бессарабії в 1894 році, а загинув він у віці 26 років далеко від батьківщини за ідею комунізму. Сергій був вихідцем з багатої сім’ї дворян. Лазо Сергій Георгійович навчався в МГУ на фізматі, а під час Першої світової війни був мобілізований. В чині прапорщика в 1916 році Лазо потрапив в Красноярськ, де прилучився до есерів. Такий вибір був невипадковим: як відзначали сучасники, Сергій з дитинства відрізнявся підвищеним почуттям справедливості і максималізмом, які доходили до романтизму.
Зустріч з Леніним, заколот в Красноярську
20-річний романтик навесні 1917 р. прибув в Петроград в якості депутата від красноярського ради. Тоді єдиний раз у своєму житті він вживу побачив Леніна. Сергію дуже сподобався радикалізм вождя, і він вирішив стати більшовиком. Після повернення до Красноярська Сергій Лазо очолив заколот, який відбувся в жовтні 1917 р.
Боротьба з отаманом Семеновим
Згідно з версією радянських підручників, у 1918 р., коли партія відправила в Забайкаллі Лазо, він успішно розбив там отамана Семенова. Однак насправді все було інакше. Сергій Лазо, революціонер-романтик, півроку бився з отаманом, але не зміг перемогти його. Кілька разів він відтісняв Семенова в Маньчжурію, однак отаман знову наступав і гнав на північ Лазо. А влітку 1918 р. Сергій Лазо виявився затиснутим у лещата між чехословаками і Семеновим. Йому довелося тікати з Забайкалля. Отамана Лазо розбити в принципі не міг, так як Семенов був значною фігурою в Даурии, користувався підтримкою й авторитетом серед населення, а Сергія Георгійовича там не знав ніхто. До того ж армія Сергія користувалася поганою репутацією через її кримінальної спрямованості. Відомо, що загони були укомплектовані голытьбой і кримінальними злочинцями, яких більшовики погодилися звільнити в тому випадку, якщо вони підтримають революцію. Чимало клопоту Сергію Георгійовичу доставляли ці солдати, які проводили “реквізиції” у місцевого населення. Однак йому доводилося з цим миритися, оскільки кожна людина була на рахунку.
Дві жінки-комісарки
Дві жінки-комісарки служили в загоні Лазо. Особистість Ніни Лебедєвої особливо примітна. Вона була прийомною дочкою колишнього глави Забайкалля і авантюристкою по натурі. Ще гімназисткою вона вступила в ряди есерів, брала участь у лівому терор, після чого перекинулася до анархістів. Саме вона командувала в загоні Сергія Лазо, який складався з кримінальних елементів. Свою промову вона пересыпала такими нецензурними виразами, що навіть запеклі кримінальники похитували головою.
Прямий її протилежністю була друга комиссарша, Ольга Грабенко. Це була чорнобрива красива дівчина, яка дуже подобалася Сергію. Він почав доглядати за нею, і незабаром вони одружилися. У 1919 році у них народилася дочка, Пекла Сергіївна, яка підготувала згодом книгу про Сергія Лазо “Лазо С. Щоденники і листи”.
Оточення, втеча у Владивосток
Однак молодим не пощастило. Загін Сергія на наступний день після весілля потрапив в оточення. Ольга і Сергій покинули військо і спробували сховатися в Якутську. Проте в цьому місті відбувся “білий” переворот, тому їм довелося відправитися у Владивосток.
У влади в Примор’ї перебували інтервенти і білогвардійці, тому у Владивосток Лазо прибув нелегально. Про це незабаром дізналися і за упіймання його обіцяли велику винагороду. Отаман Семенов давав гроші за голову свого супротивника. Коли міліціянти напали на слід Сергія, більшовики відправили його вглиб Примор’я для роботи в загонах партизан.
Фатальна помилка Лазо
На початку 1920 року, після звістки про падіння Колчака в Сибіру, більшовики Владивостока вирішили повалити його намісника, генерала Розанова. Сам Лазо наполягав на цьому. Однак пізніше з’ясувалося, що це була його фатальна помилка.
Штурмувати Владивосток, в той час наповнений японськими військами, означало не що інше, як самогубство. Проте 31 січня 1920 р. партизани зайняли місто. Розанов втік в Японію на пароплаві. Інтервенти спочатку були лише спостерігачами. У місті налічувалося близько 20-30 тис. японців, а більшовиків – всього кілька тисяч, тому слід діяти обережно. Лазо в цих умовах має намір проголосити радянську владу у Владивостоці. Бійці, серед яких були і кримінальники, почали проводити розстріли “буржуазії” (до якої належали всі, хто не виглядав повним обірванцем) і конфіскацію майна. Обивателі звернулися за допомогою до японського гарнізону.
Виступ японців, арешт Лазо
Виступ японців відбулося вночі з 4 на 5 квітня 1920 р. Були заарештовані практично всі лідери більшовиків і командири партизан. Сергія Лазо взяли в будівлі колишньої контррозвідки Колчака, яка перебувала на вул. Полтавської, д. 6 (зараз – Лазо, 6). Він вирушив туди вночі для того, щоб знищити документи. 9 квітня його разом із Луцьким і Сибирцевым відвезли в напрямку до Гнилого кута. В японський штаб кинулась Ольга Лазо, однак їй повідомили, що її чоловік знаходиться на гауптвахті на Біговій. Туди і вирушила Лазо Ольга Андріївна. Сергій Лазо, однак, зник.
Версія загибелі, не влаштувала радянську владу
Тільки через місяць почали поширюватися чутки про загибель Сергія Лазо, Сибірцева і Луцького. А в червні 1920 року про це почали говорити вже як про факт. З’явилася перша інформація. Клемпаско, італійський капітан, розповів про те, що Сергія розстріляли на Эгершельде і спалили його труп. Це повідомлення з’явилося у багатьох газетах, його розповсюдили інформаційні агентства світу. Однак більшовиків не влаштувала така версія загибелі Лазо, і вони вирішили придумати більш красиву.
Свідчення очевидця”
У вересні 1921 р. раптом з’явився машиніст паровоза, нібито бачив у травні 1920, як японці передали три мішка козакам із загону Бочкарьова. З мішків витягли Лазо, Сибірцева і Луцького і спробували засунути в паровозну топку. Вони чинили опір, і бочкаревцам набридло це. Арештантів пристрелили і засунули вже мертвими в топку.
Історія ця була переказана багато разів, при цьому ім’я її автора ніколи не називалося. Його, по всій видимості, і не було. Ця розповідь не витримує ніякої критики. Перш за все, Сергій Лазо і двоє його соратників ніяк не могли пролізти і поміститися в топці паровоза втрьох. Конструкція машин 1910-х років просто не дозволяла це зробити. Крім того, невідомо, на якій станції сталося це подія. Машиніст вказав на ст. Ружино, а в подальшому в літературі виникла ст. Муравьево-Амурська. І для чого японцям треба було передавати Лазо і його друзів бочкаревцам і везти їх за багато кілометрів за що кишать партизанами місцях? Ніхто не пояснював цього – більшовиків не цікавили деталі.
Пам’ять
У 1968 р. на екрани вийшов біографічний фільм “Сергій Лазо”. У 1985 році з’явився міні-серіал режисера Василя Паскару “Життя і безсмертя Сергія Лазо”. У ньому розповідається про життєвий шлях цього героя. Його ім’ям було названо багато вулиць і інші географічні об’єкти, встановлено кілька пам’ятників.
