Ось так, зрештою, виглядає невелика “село” з модульних будиночків-контейнерів, що і було основною метою чергового етапу по облаштуванню нового спостережного пункту на одному з найкрасивіших озер Камчатки – оз. Азабачьем. Поставлена мета визначила ряд послідовних завдань, про яких і пойтет мова нижче.
Вид на джерело оз. Азабачье з нової бази спостережного пункту. На дальньому плані вулк. Ключевський.
Вид на північ і східний берег оз. Азабачье
Протока, що сполучає оз. Азабачье і р. Камчатка.
Вид з озера на базу нового спостережного пункту.
Рекогносцировка на місцевості і доставка в Усть-Камчатськ двох 40-фут. контейнерів, в які були упаковані елементи модульних будиночків-контейнерів,були проведені ще в червні
На даному етапі потрібно було підготувати на місці установки фундаменти, що складаються з 6-ти гвинтових паль на кожен будиночок і ростверку з 100 мм швелера по периметру. Потім, власне, зібрати ці будиночки в Усть-Камчатську, доставити їх на озеро і встановити. Нескладна з вигляду робота ускладнювалася тим, що наземної дороги від селища до озера немає… а відстань 50 км… Іншими словами, вся механізація на місці установки обмежувалася ручними інструментами і вертольотом.
По прибутті на місце, почали роботу з розбивки осей на місцевості і влаштування фундаментів.
Забуривание гвинтових паль, які являють собою трубу діаметром 70 мм з двома гвинтовими лопатями на кінці.
Нам дуже пощастило з грунтом – 40 сантиметрів гумусу і глибше дрібнозернистий гравій. Палі вкручувалися хоч і з труднощами, але по глибині і несучої здатності вийшло саме те.
Пальове поле в майже готовому вигляді.
В деяких місцях виникла необхідність в плануванні майданчика.
Інтервал уловня.
Підгонка швелерів ростверку.
Обрізка надлишків.
Фундаменти в закінченому вигляді. На місці входу кожного будиночка спорудили площадки зі сходами.
Для наступного етапу (складання будиночків) вирушили в п. Усть-Камчатськ.
Серйозна механізація у вигляді крана і фронтального навантажувача знадобилася лише в початковій стадії складання, щоб дістати з контейнерів самі масивні елементи комплектів – пакети з підлогою і дахом. А також, щоб підняти покрівлю та встановити кутові стояки. Весь процес із використанням крана зайняв близько 2-х годин.
Розкладка “сендвічів” пол-покрівля.
В глибині транспортного контейнера покладені стінові панелі. На передньому плані кутові стояки.
Встановлення кутових стійок.
Завершена робота з краном.
Сортування стінових панелей. По конструкції панелі являють собою дерев’яний каркас із зовнішнім облицюванням металевим профілем, з внутрішньої сторони панель МДФ з оздобленням “під дуб” та заповненням утеплювачем з мінераловатної плити.
Панелі встановлюються в паз профілю несучого обрамлення і кріпляться спеціальними закладними деталями.
Вузол кріплення кутовий стійки.
У панелі і стеля вмонтована електропроводка, конектори якої з’єднуються за принципом “всі з усіма”.
“Перша шпала”! (хто пам’ятає, звідки вислів?)))
Інтер’єр в стадії без установки нащільників.
Партія з 7-ми будиночків для установки на озері у зборі! Впоралися за 4 дні.
На дальньому плані – гирло р. Камчатка.
Наша побутівка.
А це уламок Імперії СРСР – добре зберігся судноремонтний цех у сусідньому будинку, де брали воду для чаю.
По завершенні етапів спорудження фундаментів і складання самих будиночків (в селі))) виникла логістична “пауза” з вертолітним забезпеченням. Серпень на Камчатці занадто гаряча пора і вертольоти нарозхват, особливо могутній Мі-8 МТВ, в якому так ми потребували.
Щоб не втрачати дарма здоров’я і час в порочної цивілізації селища, повернулися на озеро.
Щоденні дзвінки в комерційний відділ авіакомпанії вінчалися “сніданками”… і мужики маленько стали втрачати бойовий дух…
Однак ненавмисно виник “холідей” дозволив злегка розслабитися і відтягнутися по карасям а також зробити ще одну добру справу – зібрати аэролодку Піранью.
Незважаючи на щоденні сеанси зв’язку з комерційним відділом авіакомпанії, довгоочікуваний вертоліт з’явився раптово і ми з Сергієм кулею помчали на човні в Усть-Камчатськ.
На будмайданчик до місця складання будиночків ми дісталися до 12-ти, а вертоліт прибув тільки о 15.
Командиром вертольота виявився досвідчений і, не побоюся цього слова, легендарна на Камчатці пілот – Олександр Андрійович Остротин.
Після дуже докладного інструктажу, проведеного Олександром Андреичем і бортмехаником, з акцентуванням на важливих моментах, приступили до “эвавкуации” будиночків.
Суть цього процесу полягала в тому, вертоліт зависав метрах в 10-ти над будиночками, куди ми з Сергієм завчасно забралися і вчепившись у гребінці на покрівлі, міцно трималися, щоб не здуло, а ботмеханик у відкритий люк опускав трос і стропи підвіски. Нам потрібно дочекатися поки гачок не заземлится (торкнеться) про будиночок. В іншому випадку можна хапнути високовольтного розряду статичної електрики. Потім швидко, але без метушні, потрібно розвести попарно стропи підвіски, щоб не перехлеснулись троса з різних сторін “краба”, і як можна швидше накинути на вушка контейнера і закрутити болтами транспортні скоби, на які, в свою чергу, закріпити карабіни строп і проконтролювати закриття засувок замків.
Слід зазначити, що завдяки докладного інструктажу, навіть зовсім без досвіду, на першому будиночку “процедура пристежки вертольота” зайняла не більше 5-ти хвилин.
Гвинтовий жест рукою над головою – і будиночок взлел!
Слід зазначити, що досвіду повітряної перевезення будиночків такого типу (з набірними панелями стін) небуло… Звичайні контейнери, та – “возили” багаторазово. А тут трошки попугивались – як перенесе політ наше дітище… Побоювалися, як би не долетів до озера один голий каркас. Тим не менше, наші побоювання виявилися марними. Через півгодини зателефонували мужики з озера і радісно повідомили, що будиночок прибув “в повному ажурі”!!!
Впечалял і сам політ вертольота… моторошно було дивитися на цю “зчеплення” в польоті, де будиночок гойдався на гойдалці з амплітудою під 30 градусів!
За час, що залишився світлий час першого дня вдалося перекинути на озеро 4 будиночка з 7-ми.
Вранці наступного дня вся округа покрилася низькою хмарністю і туманом… от же ж ж*па…
Погода хоч і не дала можливості перевезти на озеро залишилися будиночки, тим не менш, не завадила “довести до розуму” (встановити на фундамены) вже доставлені на озеро 4 будиночка.
Ранньо ранок почався з чергового інструктажу і розстановки по робочих місцях.
Ми з Сергієм стали на вже відпрацьовану операцію по підвісці, а решта мужики повинні були “ловити” будиночок над фундаментом, підігнати його за габаритами і відстебнути.
“Гладко було на папері…” (с)
А на ділі зіткнулися з великою (і не передбачуваної) труднощами… Будиночки, не дивлячись на всі прикладені зусилля, вперто не хотіли ставати на фундаменти у відведені їм габарити!? Саме точне уявлення про труднощі процесу дасть порівняння, як якщо б цей будиночок встановлював бухий в мотлох кранівник і все це відбувається під ураганним вітром від лопатей, який мало не валить з ніг . Ти його тягнеш сюди, а він “їде” в іншу сторону… ось-ось-ось (!!!) тільки поставили, як треба, а він “смик” – і знову поїхав літати…
З гріхом навпіл, на встановлення першого будиночка пішло аж 25 хвилин (!!!)
Однак, далі пішло ще веселіше… При установці другого будиночка “здуло” з фундаменту перший… (!?)
Таку підставу (що може здути доимк від лопатей вітром) не очікував ніхто… навіть досвідчений Олександр Андрійович…
Довелося “по ходу п’єси” вносити зміни в сценарій… Тепер після кожного встановленого будиночка робили паузу, глушили вертоліт і як слід приварювали будиночок до фундаменту.
Не скажу, що далі робота пішла веселіше – веселухи і так з самого початку вистачило. На установку кожного будиночка доводилося докладати купу зусиль, але затрати часу на встановлення кожного наступного скорочувалися, і потім, коли справа дійшла до 7-го – упоралися за 5 хвилин.
Дійшло до того, що бос будівельників Женя на одній з установок” напружився більше заходів і зірвав собі спину… при цьому його ще й перекосило.
Перевели його на “легку працю” – стежити за процесом і жестами подавати команди льотчикам. До кінця робіт довелося колоти його диклофинаком і відпоювати пивом.
До обіду другого “вертолітного” дня погода на озері покращилася і полетіли знову в Усть-Камчатськ, щоб довезти залишився. Крім цього потрібно було поповнити вертоліт паливом, якого у цієї моделі (Мі-8 МТВ) йшло від 0,7 до 1 т на годину польоту.
По прильоту в Усть-Камчатськ з’ясувалося, що дозаправиться в місцевому аеропорту не виходить… оскільки там (в 11-ти км) туман, через це нельотна погода і ніякі повітряні суду вони не беруть. На прохання підвезти гас їх топливозаправщиком в Усть-Камчатськ, відповіли відмовою, мотивувавши тим, що аеродромний топливозапавщик випускати за паркан не можна. Мля…
І нічого тут не вдієш… Підчепили один будиночок, але довезти його до озера не вийшло… Розрахувавши в польоті запаси палива та варіанти його поповнення, бортмеханік вирішив, що будиночок потрібно кидати посеред дороги і терміново летіти в Козиревськ (більше 150 км по прямій) на дозаправку. Так і зробили
Вид на будиночок через люк в палубі.
Бортмеханік за роботою під час транспортування будиночка на зовнішній підвісці. Він так “сидить” весь час, поки вантаж не прилаштований. Вузол кріплення троса оснащений декількома “кнопочками”, якими можна моментально скинути вантаж при нештаной ситуації.
Салон забитий додатковими баками і 200-літровими бочками, які дозволяють запастися 5-ма тоннами гасу. На час роботи все паливо з салону зливається. Використовується запас тільки з штатних баків.
Фото з люка.
Паливом в Козыревске втарились за смое нехочу. Разом з 4-ма додатковими внутрішніми баками і бочками залили 5 тонн (!!!).
По поверненню до місця робіт довезли до бази кинутий в тундрі будиночок і знову полетіли в Усть-Камчатськ за рештою, але… це був не наш день… Не долетівши з півкілометра до місця складання будиночків, вертоліт уткнувся в морській винос низьку хмарність і туман. Довелось ні з чим повертатися на озеро, де доустановили єдиний доставлений з Усть-Камчатська будиночок…
А до вечора вата морського виносу накрила туманом і наш табір.
Настрій у всіх, включаючи екіпаж вертольота, впало нижче плінтуса… Перспектива застрягти тут невідомо на скільки вбивала морально.
На наступний (3-й) вертолітний день, туман покрив всю округу і, здавалося, танути не збирався.
Однак, години до 11-ти з’явився легкий вітерець і розігнав весь морок. Не втрачаючи ні хвилини полетіли в Усть-Камчатськ і по швидкому доставили на базу два будиночка, а на “десерт” ще і два порожніх контейнера, один з яких був 40-футовий (!!!), масою 4 т і розміром залізничний вагон.
Досвід – велика сила! До завершення вертолітного монтажу команда так поднаторела, що на встановлення крайнього будиночка пішло не більше 5-ти хвилин роботи з вертольотом. Прийшли до висновку, що точно виставити будиночок на фундамент практично неможливо, тому рівняли приблизно плюс-мінус метр і виділяли підвіску. А далі точну установку доводили обрізками труб, ломами, і монтировками. Виходило!
“Дембельський акорд” – встановлення 40-футового контейнера (під майстерню і гараж).
Начальник спостережного пункту на оз. Азабачьем Петров Сергій Олександрович по завершенню “повітряних” робіт.
Вид на нову базу спостережного пункту в процесі доставки будиночків.
Ще кілька видів нової “села”.
У час, що залишився після відльоту вертольота час хлопці-будівельники провели роботу щодо остаточного доведення інтер’єру будиночків. На додаток до передбачених по інструкції нащельникам, ще й запенили монтажною піною міжпанельні шви.
Інтер’єр будиночка в закінченому вигляді.
А потім пішов дощ (цілий тиждень)… але нам це вже було “по барабану” :)
