Слово «меланхолія» зазвичай викликає асоціації з дощем за вікном, картатим пледом і келихом гарячого грогу. Ну, або какао з зефіром, якщо мова йде про переконаного супротивника алкоголю. Меланхолія, “Сплін”, “дістати чорнила й плакати…”. А поняття це, власне, цілком з області психології.
Від стародавньої Греції до сучасної психіатрії
Вперше термін «меланхолія» (melancholia) ввів ще Гіппократ. Він пояснював це стан дисбалансом рідин в організмі – це була дуже популярна в ті роки медична теорія. Меланхолія, на думку Гіппократа, викликалася надлишком жовчі. Багато століть саме ця концепція була єдиною, інших варіантів пояснення причини пригніченого настрою не існувало.
Зигмунд Фрей, засновник сучасного психоаналізу, написав працю, присвячену цим станом, «Печаль і меланхолія». Зараз слово стало просто розмовною, змінило своє значення. Меланхолія – це печаль, смуток, смуток. Але це просто настрій, жодним чином не є причиною для занепокоєння. Раніше ж цим словом позначали ще й депресію, яку тепер виділяють як окреме патологічний стан психіки, що потребує корекції, на відміну від меланхолії.
Фрейд – першопроходець психологічного аналізу
Зигмунд Фрейд вважав, що меланхолія пов’язана або з втратою близької людини, або з втратою нематеріального об’єкта, прихильність до якого за силою порівнянна з любов’ю до людини. Це може бути батьківщина, честь, робота і т. д. тобто він розглядав такий стан виключно як психологічну реакцію, у відриві від фізіологічних аспектів.
Звичайно, на думку Фрейда, депресія, меланхолія пов’язані з лібідо. Він був першим психіатром, визнали виняткову важливість сексуальності в житті людини, але його увагу саме до цього аспекту людських взаємовідносин часом надмірно. Можливо, це було наслідком способу життя, прийнятого в ті роки. Пуританська манірність вела до сексуальної незадоволеності, особливо стосовно жінок, позбавлених можливості «нелегітимною» розрядки, наприклад, відвідування представників найдавнішої професії. І, як наслідок, пацієнтки доктора Фрейда демонстрували психологічні проблеми, в обов’язковому порядку ускладнені сексуальною дисфункцією. Така статистична добірка могла вплинути на результати досліджень ученого.
Меланхолія як відчуття втрати
На думку Зігмунда Фрейда, меланхолія – це хвороба, пов’язана з втратою близької людини або якоїсь нематеріальної цінності виняткового значення і, як наслідок, відсутність можливості реалізувати пов’язане з цими об’єктами лібідо. У світлі теорії Фрейда фраза «любов до батьківщини» набуває особливий, ні з чим не порівнянний сенс.
Пацієнт, що страждає меланхолією, підсвідомо усвідомлює необхідність відмови від лібідо, але так само підсвідомо чинить опір цьому процесу неприродного для людської психіки.
Справжня підоснова
Меланхолія – це стан, що супроводжується самознищенням пацієнта, аутоагресією, презирством і ненавистю до самого себе. Хворий висловлюється про себе у вкрай непривабливу ключі, шкодує тих, хто змушений спілкуватися з такою негідною особистістю, іноді ранить себе або навіть вирішується на спроби суїциду. Фрейд розглядав подібні прояви як перенесену агресію. Насправді неприйняття у пацієнта викликає не він сам, а той чоловік або об’єкт, який був втрачений. Ось тільки розум, знаючи, що втрата – це щось важливе, цінне і глибоко улюблене, пригнічує прояви невдоволення і агресії. До кінця впоратися з емоціями не вдається, і тоді підсвідомість просто перемикає їх на інший об’єкт – на самого хворого.
Небезпеки глибокої депресії
Саме тому чорна меланхолія – це стан, для пацієнта небезпечне. Цим терміном лікарі минулого позначали глибоку депресію, що приводить до думок про суїцид. Бажання покарати себе, знищити себе – це насправді бажання помститися втраченому цінному об’єктові, покарати його за зраду у вигляді зникнення.
Подібний підхід дещо однобок, він не охоплює станів, викликаних суто фізіологічними факторами (післяпологова депресія) або обставинами нестерпною тяжкості (різного роду посттравматичні синдроми). Але в ряді випадків, дійсно, саме описаними Фрейдом причинами і пояснюються такі явища, як депресія, меланхолія. Опис цього стану, дане батьком сучасної психоаналітики, виключно точне. Пригнічений настрій, заглибленість у себе, у власні переживання, відстороненість від зовнішнього світу, невдоволення собою, ненависть до себе, безсоння, апатія – все це класичні ознаки такого роду розлади.
Боротьба з пригніченістю
Ліки від меланхолії, на думку Фрейда, – це насамперед ретельний аналіз причин, що призвели до цього стану, і усвідомлення пацієнтом справжніх реалій хвороби. Фрейд вважав, що меланхолія – результат деякої нарцисичної спрямованості особистості. У певному сенсі вона проявляється як втрата самоповаги, любові до себе. Пацієнт охоче лає себе, звертає увагу на свої недоліки, реальні або уявні, випинає їх. Ось тільки реальна втрата самоповаги переживається не так демонстративно. Людина, розчарувавшись у собі, зовсім не схильний сповіщати про це всіх. Тому в реальності основою меланхолії і депресії є все ж не невдоволення собою, а невдоволення стороннім об’єктом, саме його насправді лають і дорікають.
Завдання психіатра – спільно з пацієнтом вишукати можливість відновити цілісність особистості, призвести до примирення людини і втраченого об’єкта, що викликав таку бурю почуттів.
Манія
Станом, протилежним меланхолії, Фрейд називав манію – радісне неконтрольоване порушення, схоже зі станом сп’яніння. Людина, виграв величезну суму грошей, теж «втратить себе» – буде вести себе неадекватно обставин, надто афективно і нав’язливо. Викликано це буде, по суті, обставиною подібним – минуле життя щасливця так само буде «зруйнована» виграшем, як життя меланхоліка – втратою. Ось тільки меланхолік позбувся приємних, потрібних факторів свого життя, а людина, що перебуває в стані манії, навпаки, позбавився від труднощів і турбот.
Ось тільки виникає логічне питання: “А як бути з станом розчарування, приходять іноді після таких от великих подарунків фортуни, коли збулася мрія як раз і призводить до депресії і усвідомлення власної непотрібності?”
Меланхолія та депресія поза концепції
Втім, це, напевно, вже причіпки. Фрейд виконав величезну роботу, вперше описав важливість багатьох психічних процесів, раніше не удостоєних уваги медицини. Не можна чекати від нього детального, повністю вичерпної відповіді по будь-якому питанню, пов’язаному з психологією або психіатрією. Депресія, меланхолія – це серйозні психологічні проблеми, які можуть призвести до вкрай неприємних наслідків. Фрейд зробив чимало для того, щоб суспільство звернуло на це увагу, перестало вважати такі стани просто примхою або нудьгою.
Звичайно, послідовники в справі вивчення меланхолії, вивчили її більш детально, класифікували і типологизировали. Вони розробили багато ефективних методик психологічного подолання такого стану, створили хімічні препарати, що дозволяють подолати патологічну пригніченість. Не всі форми депресії лікуються лише бесідами з психологами, часто пацієнту потрібно медикаментозне лікування у вигляді антидепресантів. Але все це було б неможливим, якби меланхолію до сих про вважали просто поганим настроєм.
В класичному мистецтві
Такий стан, як меланхолія, привертає увагу не тільки фахівців в області психології і психіатрії, але і людей творчих. Багато описів, які можна включати в медичні підручники, є в класичній літературі.
Наприклад, переживання персонажів Достоєвського часто зводяться саме до меланхолії. Стан Анни Кареніної, так ретельно описане Товстим, – це саме пригнічення, ускладнений прийомом наркотиків – морфіну. В цьому і була причина самогубства жінки. Психіатром Толстой не був, та й не виділяли тоді меланхолію як окреме розлади. Але от людей він знав і розумів і етапи розвитку зневіри у молодої квітучої жінки показав з хірургічною точністю. Рівно тоді ж ефекту домігся і Флобер у «Мадам Боварі». Уповільнена депресія головної героїні, яка перервалася з початком роману і знову спалахнула з його закінченням, привела до трагічної розв’язки.
В сучасній літературі
Цей стан не обділений увагою і сучасних письменників. У Рю Муракамі є роман «Меланхолія» – вдумлива історія спокушання жінки. Цей сюжет служить основою для опису переживань героя, аналізу випробовувані їм емоцій.
Рей Бредбері – автор збірки оповідань «Ліки від меланхолії». Правда, про розладі там трохи сказано, Бредбері – не той автор, якому властива меланхолія. А ось в якості засобу від смутку розповіді будуть хороші, це правда. Причому автор не йде по шляху класичного протиставлення: «Сумно? Рассмешим». Немає. Бредбері набагато тонше. Його розповіді, красиві, яскраві, сповнені любові до життя і людей, дозволяють не просто відволіктися на п’ять хвилин, щоб посміятися. Вони дарують частинку душевного тепла, внутрішньої енергії автора, дозволяють впоратися з сумом так само, як вогонь дає змогу зігрітися, щоб впоратися з холодом.
В кінематографі
Даного стану в кінематографі багато уваги приділив Ларс фон Трієр. Свій фільм «Меланхолія» він зняв на основі особистих переживань – режисерові прийшла в голову ідея під час курсу психотерапії, спрямованої на боротьбу з депресією. Виконавиця головної ролі, Кірстен Данст, теж лікувалася від депресії, цей досвід вона використовувала в роботі над роллю.
Фільм Трієра «Меланхолія» розповідає про особисту катастрофу на тлі апокаліпсису. Молода жінка важко переживає розрив з нареченим, вона не може впоратися з обуревающим її почуттям розчарування в житті і відчаю. Але дні, на які припадає її депресія, – це останні дні існування людства. До Землі рухається планета, названа вченими «Меланхолія», це зіткнення знищить все живе, катастрофа неминуча. Прозора алюзія – вбивча меланхолія, знищує людство. У поєднанні зі специфічним, спокійним стилем Фон Трієра це зробило фільм неоднозначним. Для когось він був занадто простий, а викликані ним асоціації – надто очевидні. Комусь, навпаки, відбувається здалося занадто вигадливим і надуманим. Саме тому думки глядачів про фільм коливаються від «геніально» до «нудно», від «чудова притча» до «невиразна дурниця». Але, незважаючи на неоднорідні відгуки, «Меланхолія» була високо оцінена критиками. Фільм був удостоєний призу Європейської кіноакадемії, Каннського кінофестивалю, премій “Сатурн”, “Золотий орел” та ін.
Артхаус
Ще один фільм, присвячений такого розладу, – «Неймовірна меланхолія». Артхаусне кіно про дівчину, щиро прив’язаною до старої, потрісканою ляльці, схожою на манекен. Дівчина самотня, і ця лялька замінює їй близького друга. Але героїня знайомиться з молодою людиною і звертає своє тепло на нього. Ось тільки виявляється, що у ляльки теж є почуття. У цьому фільмі меланхолії багато. Причому не зрозуміло, хто страждає більше: хлопець, дівчина чи все ж нещасна, що стала непотрібною лялька.
