Батьки в інтернеті (та й у реальному житті) дуже люблять удавати, що вони «зламали систему» виховання. Фото дітей, що щасливо бігають парком, селфі з усмішками в авто, підписи про усвідомленість і гармонію… Але правда в тому, що батьківство — це не марафон і навіть не виклик, а довга подорож без зворотного квитка, повідомляє poradumo.com.ua.
Одразу уточню: усе, що написано далі, — моя суб’єктивна правда, вистраждана роками недосипу, хаосу й постійної тривоги. Можливо, десь у паралельному всесвіті існують батьки, в яких усе йде за планом. Якщо ви з них — я щиро схиляю голову. Але цей текст для тих, хто давно підозрює: ідеальне батьківство — це лише гарний фільтр поверх дуже складної реальності.
Коли ви заходите у відкрите море батьківства, стара гавань залишається позаду. Разом із нею зникає ваше попереднє «я» — вільне, горде і трохи наївне. Тепер ви — «некруті» батьки, і це назавжди. Бути мамою чи татом — справді дивовижно. Але це також найдужчий спосіб приземлити людину. Бо вашу гідність щодня методично нищать маленькі люди з гігантським его і нульовою повагою до особистого простору.
Повна байдужість до будь-яких рідин організму
Немовлята милі. Дуже. Але є нюанс: вони феноменально вправні у поверненні їжі назад у світ. По суті, немовля — це кур’єр, який приходить до вас 10 разів на день із посилкою, наповненою запахом апокаліпсису.
І відмовитися від доставки не можна. Ви розгортаєте підгузок, берете вологі серветки (які зникають швидше за гроші) й робите те, чого ніколи не планували робити голими руками. І так — роками.
Я обожнюю своїх дітей. Але я міняю підгузки вже шість років поспіль і мушу зізнатися: мій мозок здався. Мені постійно здається, що я пахну дитячими какашками — навіть у магазині чи на вулиці. Мабуть, це побічний ефект батьківського вигорання.
До речі, дослідники з Бристольського університету довели: коли людина постійно стикається з біологічною «гидотою», мозок просто перестає реагувати огидою. Перемикач ламається. Назавжди.
Зарплата, що зникає в чорній дірі
Бездітні люди не уявляють, скільки грошей «їдять» діти. Бути батьком — це брати заробіток і змивати його в унітаз із почуттям обов’язку.
Підгузки, суміші, одяг, ліки, іграшки, які цікавлять рівно 7 хвилин. Потім садочок, ще більше одягу (вони ростуть швидше, ніж ви встигаєте моргнути), гуртки, школа. У певний момент ви розумієте: ви — лише транзитна зупинка на маршруті власної зарплати.
Колись у вас були фінансові плани, мрії про подорожі, заміський будинок або просто запас грошей «про всяк випадок». Тепер ваша головна подорож — це похід на кухню, щоб відповісти на дзвінок із невідомого номера. І так, це може бути колектор.
Усвідомлення, що чистота — більше не для вас
Я люблю порядок. Любив. Колись. Після появи дітей мій дім і машина перетворилися на полігон для випробування терпіння.
Заднє сидіння авто — це археологічний шар із крекерів, йогуртів і фломастерів. Я намагався заборонити їжу в машині. Серйозно. Але дитяча психологія виявилася сильнішою за мої правила. Їм потрібно щось тримати в руках. Бажано липке, яскраве й таке, що ніколи не відмивається.
Ми дивимося на себе в дзеркало о п’ятій ранку, бачимо втому, безлад і сліди чужого життя на власному тілі й меблях. Ми втомлені. Ми без грошей. У нас бруд під нігтями й дивні плями на дивані.
Але є одна річ, яка тримає все це разом — любов. Не ідеальна, не глянцева, не інстаграмна. Зате справжня. І саме вона робить цей хаос… витримуваним.
