Капітан Джек Горобець любив ром не тільки через пристрасть до алкоголю (хоча й без цього не обійшлося), а тому що звичайна вода на кораблі часто ставала смертельною загрозою, повідомляє poradumo.com.ua.
Згадайте будь-який фільм про піратів — ті ж «Пірати Карибського моря». На екрані все виглядає романтично: вітер у волоссі, морський горизонт і нескінченні запаси рому. Складається враження, що пірати просто не вміли розважатися без чарки. Але історія піратів значно похмуріша, ніж голлівудська картинка.
Коктейль «Болотяна свіжість»
Почнімо з базових речей. Без води людина не проживе й тижня, а морські подорожі до Індії чи Америки тривали місяцями. Кораблі завантажували тисячі літрів прісної води у дерев’яні бочки. Проблема в тому, що дерево пористе, а спека робить свою справу.
Уже за кілька тижнів вода починала «цвісти»: у ній з’являлися водорості, слиз і цілі колонії бактерій. Рідина ставала зеленою, тягучою та смерділа так, що сучасна людина втратила б свідомість з першого ковтка.
Але морське життя не залишало вибору. Матроси пили цю жижу, проціджуючи її крізь тканину або зуби, аби не ковтати черв’яків. Смак гнилі — дрібниця, головне не померти від зневоднення. Хоча ризик підхопити дизентерію і все ж таки не дожити до порту був величезним.
Алкоголь як спосіб вижити
Популярний міф про трюми, заповнені готовим грогом, — вигадка. Зберігати розбавлений алкоголь було нерентабельно. Пірати діяли набагато практичніше.
На борт брали бочки з міцним алкоголем — ромом або бренді — і окремо бочки з водою. Коли вода псувалася, до неї просто доливали алкоголь. Спирт частково знищував мікрофлору, а ром перебивав огидний запах і смак.
Так алкоголь став частиною виживання в екстремальних умовах, а не елементом розкоші.
Знаменитий грог з’явився пізніше — у 1740 році. Британський адмірал Едвард Вернон, відомий як «Старий Грог», помітив, що матроси його флоту постійно п’яні й регулярно падають зі щогл. Він наказав розбавляти денну пайку рому водою.
Матроси були в люті — градус зменшився. Але рішення дозволило економити алкоголь і водночас довше зберігати воду придатною для пиття. Згодом Вернон запропонував додавати лайм. Моряки вважали це просто смаковою добавкою, навіть не підозрюючи, що вітамін C рятує їх від цинги та втрати зубів — про це здогадалися лише через десятиліття.
Екстремальне меню: дощ, лід і навіть кров
Коли закінчувалася і вода, і алкоголь, починався справжній режим виживання. Дощ ставав святом. Команда розтягувала вітрила, брезент, підставляла відра — збирали кожну краплю. Це була єдина можливість напитися по-справжньому чистої води.
А чому не кип’ятили морську? Теоретично це можливо: випарена солона вода стає прісною. Але на практиці виникала проблема з паливом. Розводити вогонь на дерев’яному кораблі посеред океану — ризиковано, а запас дров був ще більш дефіцитним, ніж вода. Їх берегли на крайній випадок.
Існує також легенда про морських черепах, у яких нібито є запас чистої води. Це міф. Якщо піратам щастило впіймати черепаху, вони втамовували спрагу її кров’ю або лімфатичною рідиною — вона менш солона, ніж морська вода. Огидно? Так. Але виживання людини рідко буває естетичним.
Джеймс Кук виявився хитрішим. Під час плавань у холодних широтах він зрозумів, що айсберги — це замерзлий сніг, а отже, джерело прісної води. Команда підпливала до крижаних мас, відколювала шматки і топила їх на борту.
Романтика — лише міф
Життя моряка XVIII століття мало мало спільного з веселими піснями «Yo Ho Ho». Пірати не насолоджувалися витриманим ромом — вони змішували спирт із гнилою водою, щоб просто дожити до наступного порту.
І саме ця жорстка реальність робить їхню історію не романтичною, а по-справжньому людською.
