У дошкільному віці у багатьох дітей зустрічається порушення потоку мови. Заїкуватість проявляється у вигляді повторюваних складів, слів, блокування та продовження звуків. Цей стан супроводжують м’язову напругу, посмикування обличчя та швидке моргання очей. Ситуація обростає міфами, що розвінчують логопеди.
Дитина заїкається через занепокоєння чи стрес
Це не так. Точна причина порушення мови невідома. Лікарі схильні вважати, що заїкуватість у дитячому віці може бути пов’язана з проблемами обробки інформації щодо мозку, яка відповідає за розмовну мову. Серйозну роль цьому питанні грає генетичний чинник. Приблизно 60% дітей мають близького родича, який теж заїкається. Тривога та стрес не призводять до появи проблем у малюка, але посилюють їх.
Дитина, що заїкається, не така розумна, як інші діти
Це небезпечна помилка. Порушення мовного розвитку не пов’язані з інтелектом людини. Діти, що заїкаються, мають таку ж швидкість обробки інформації, як і інші. Вони здатні швидко вчитися та засвоювати нові концепції.
У хлопчиків вищий ризик заїкуватості
Це факт. У дошкільному віці частота порушень мови зустрічається в них вдвічі частіше. До десяти років кількість хлопчиків, що заїкаються, порівняно з дівчатками, збільшується у співвідношенні 4:1.
Людина не може заїкатися, коли співає
Це правда. Спів активізує плавний голос, подовжує слова. Така практика призводить до їх м’якого початку та повільної, порівняно з розмовою, мови. Існують ще способи впоратися із заїканням – використання іншої інтонації, сценічного голосу, іноземного акценту.
Проблема обов’язково пройде за деякий час
Це міф. Найчастіше потрібна допомога логопеда. Чим раніше розпочати лікування, тим швидше настане одужання. За його відсутності проблеми можуть затягтися до повноліття.
Намагайтеся створити в сім’ї спокійний і розслаблений настрій. Пам’ятайте, що стресова ситуація призводить до посилення заїкуватості. Не перебивайте свою дитину, виявляйте інтерес, коли вона каже, дочекайтеся, поки вона закінчить пропозицію.
Увага! Інформація, представлена в статті, має ознайомчий характер. Матеріали статті не закликають до самостійного лікування. Тільки кваліфікований лікар може поставити діагноз і дати рекомендації з лікування, виходячи з індивідуальних особливостей конкретного пацієнта.