додому Новини Цікаве Загибель «Титаніка»: хроніка катастрофи, версії

Загибель «Титаніка»: хроніка катастрофи, версії

по

20.05.2015

Вночі 14 квітня 1912 року найбільший і шикарний лайнер в історії людства на всіх парах нісся до берегів Північної Америки. Ніщо не віщувало загибель «Титаніка». На верхній палубі в вишуканому ресторані грав оркестр. Найбільш багаті та успішні люди пили шампанське і насолоджувалися чудовою погодою.

Ніщо не віщувало біди

Через кілька хвилин дозорець помітив айсберг. А трохи пізніше «Титанік», корабель гігантських розмірів, зіткнеться з айсбергом, коли той дрейфував, а ще через деякий час все буде скінчено. Так починається велика таємниця великого корабля. На наступний день загибель «Титаніка» стане легендою, а його історія буде найбільшою загадкою 20-го століття.

Міжнародна сенсація

Вже вранці наступного дня офіс компанії власника «Титаніка» штурмували десятки газетних репортерів. Вони хотіли знати місце загибелі «Титаніка» і вимагали роз’яснень. Родичі пасажирів океанського лайнера були в обуренні. Коротка телеграма з мису Рейс повідомляла: «В 23 години за місцевим часом найбільший корабель «Титанік» передав сигнал лиха». Президент компанії Ластер Уайтс заспокоював репортерів: «Лайнер непотоплюваний!» Але вже на наступний день всі світові газети зарясніли сенсаційними повідомленнями: «найбезпечніший у світі «Титанік» (корабель) потонув у крижаній безодні Атлантичного океану. На п’ятий день свого трагічного рейсу лайнер забрав з собою 1513 людських життів».

Розслідування катастрофи

Загибель «Титаніка» потрясла обидві сторони Атлантики. Питання, чому «Титанік» опинився на дні, не дає спокою і по сьогоднішній день. З самого початку людям хотілося знати в подробицях, яка ж причина загибелі «Титаніка». Але рішення суду було записано: «Лайнер налетів на айсберг і пішов на дно».

«Титанік» (розміри корабля, до речі, були дуже вражаючими) загинув від банального зіткнення з крижаною плаваючою брилою. Це здавалося неймовірним.

Передбачувані версії трагічної загибелі

Крапка в історії цієї катастрофи ще не поставлена досі. Свіжі версії загибелі «Титаніка» виникають навіть сьогодні, через століття. Існує кілька ймовірних припущень. Кожне з них заслуговує пильної уваги. Перша версія свідчить, що на Атлантичному дні лежить інший затонулий лайнер. Звучить як фантастика, але саме у цій версії загибелі «Титаніка» є реальні підстави.

Деякі дослідники стверджують, що на океанському дні лежить зовсім не затонулий корабель «Титанік», а його двійник, лайнер «Олімпік». Версія здається фантастичною, але вона не позбавлена доказів.

Океанський монстр Великої Британії

16 грудня 1908 року в Белфасті закладався первісток – пароплав «Олімпік», пізніше – «Титанік» (розміри корабля досягали без малого 270 метрів в довжину) з водотоннажністю 66 тисяч тонн.

Досі представники верфі вважають його найдосконалішим проектом, який коли-небудь був здійснений. Корабель був заввишки з одинадцятиповерховий будинок, і довжиною, яка охоплює чотири невеликих міських кварталу. Оснащений цей океанський монстр був двома 4-циліндровими паровими машинами і паровою турбіною.

Його потужність становила 50 000 кінських сил, до електричної мережі лайнера було підключено 10 000 лампочок, 153 електромотора, чотири ліфта, кожен з яких був розрахований на 12 осіб, була велика кількість телефонів. Корабель був по-справжньому інноваційним для свого часу. Безшумні ліфти, парове опалення, зимовий сад, кілька фотолабораторій і навіть лікарня з операційним залом.

Комфорт і респектабельність

Внутрішнє оздоблення нагадувало, швидше, фешенебельний палац, ніж корабель. Пасажири обідали в розкішному ресторані в стилі Людовика XVI, а каву пили на залитій сонцем веранді з кучерявими рослинами. Партії бриджу гралися в просторих холах, а елітні курили сигари в м’яких курильних кімнатах.

На «Титаніку» була багата бібліотека, спортивний зал і навіть басейн. В наші дні квиток бізнес-класу на «Титанік» коштував би 55 тисяч доларів. Лайнер став флагманом компанії «Уайт Стар Лайн».

Практично такий же по комфорту і технічним характеристикам лайнер «Олімпік» без бою поступився першістю. Саме він повинен був стати зіркою трансатлантичних рейсів. Але часті аварії зробили його аутсайдером, а нескінченні штрафні санкції, судові розгляди і витрати на ремонт тільки додавали керуючим головного болю.

Нерозгадана версія

Рішення було очевидним: відправити замість пошарпаного «Олімпіка», у якого не було страхового поліса, новий застрахований «Титанік». Історія корабля «Олімпік» була вельми непрезентабельна. Однак, лише помінявши таблички на лайнерах, схожих як дві краплі води, можна було вирішити відразу кілька проблем. Головне, це виплата страховки у розмірі один мільйон фунтів стерлінгів, яка могла б поправити фінансові справи фірми.

Маленька аварія, великі гроші, справу зроблено. Люди не повинні були постраждати, адже лайнер непотоплюваний. У разі аварії корабель ляже в дрейф, а проходять повз по жвавій океанської трасі суду заберуть усіх пасажирів.

Дивна поведінка пасажирів

Основним реальним доказом цієї безпрецедентної афери вважають відмову від подорожі 55 пасажирів першого класу. Серед тих, хто залишився на березі, були:

Джон Морган, власник лайнера.
Генрі Фрік, сталевий магнат і партнер.
Роберт Бреккон, посол США у Франції.
Відомий багатій Джордж Вандербільд.

Таємниця загибелі «Титаніка» має непряме підтвердження версії страхової афери, а саме дивне поведінка капітана Едварда Сміта, який, до речі, був капітаном «Олімпіка» під час його перших рейсів.

Останній капітан

Едвард Сміт вважався одним з кращих командорів свого часу. Працюючи на «Уайт Стар Лайн», він отримував близько 1200 фунтів в рік. Інші капітани не заробляли і половини цих грошей. Однак кар’єра Сміта складалася далеко не безхмарно. Багато разів суду, якими він керував, потрапляли в різні аварії, сідали на мілину або горіли.

Саме Едвард Сміт командував «Олімпіком» в 1911 році, коли незастрахований океанський лайнер кілька разів потрапляв у серйозні аварії. Але Сміту вдалося не тільки уникнути покарання, але навіть отримати підвищення.

Він став капітаном «Титаніка». Чи Могло керівництво компанії, знаючи про попередні помилки капітана, призначити його на «Титанік», та ще всього на один рейс? Чи Могла вона використовувати компромат на капітана, щоб у разі непокори зі скандалом звільнити людину, який приніс компанії величезні збитки?

Можливо, капітан вибирав між ганебним списанням на берег перед самою пенсією і участю в афері, придуманої начальством. Це був останній рейс для Едварда Сміта.

Про що думав перший помічник?

Ще одна незбагненна таємниця загибелі «Титаніка» – це дивна поведінка Уільяма Мердока, першого помічника капітана. Мердок чергував в ніч аварії. Коли він одержав повідомлення про насування айсбергу, то віддав наказ направити корабель вліво і включити задній хід, що категорично заборонено.

Можливо, що перший помічник капітана помилився і це і є причина загибелі «Титаніка»? Але Мердок вже стикався з подібною ситуацією і чинив завжди правильно, направляючи судно носом на перешкоду. У всіх підручниках мореплавства цей маневр описаний як єдино вірний в даній ситуації.

В той останній рейс «Титаніка» старший помічник капітана вчинив інакше. В результаті основний удар припав не в ніс, де саме міцне місце у корабля, а в його бік. Майже сто метрів правого борту розкрилися подібно консервній банці.

«Титанік», історія загибелі якого описується менш ніж за десять секунд, був практично мертвий. Саме стільки часу знадобилося, щоб винести смертний вирок найбільшому і найпрекраснішому судну в світі. Чому Мердок допустив фатальну помилку? Якщо припустити, що він теж перебував у змові, тоді відповідь на загибель «Титаніка» знаходиться сам собою.

Що приховували власники лайнера?

Сьогодні довести версію страхової афери неможливо, компанії «Уайт Стар Лайн» закрили, корабель «Олімпік» пустили на металобрухт, а всю документацію знищили. Але навіть якщо припустити, що загибель «Титаніка» не була підстроєна, то напевно не обійшлося без людської помилки.

Ключ до таємничого скриньки

Багато років пройшло з тих пір, як затонув «Титанік». Історія корабля, тим не менш, отримала продовження у 1997 році, коли на Лондонському аукціоні за сто тисяч фунтів стерлінгів був проданий ключ. Він відкривав всього один ящик на «Титаніку», але саме цього ключа не виявилося в ту фатальну ніч на борту лайнера. Ланцюг дивних обставин, низка фатальних збігів і просто людська недбалість супроводжували суперлайнер з самого початку і до кінця його першого і останнього рейсу.

Ну а предмет, проданий за шалені гроші на Лондонському аукціоні, був звичайним ключем від звичайного скриньки. У ньому зберігалося єдине обладнання, за допомогою якого можна було розпізнати кораблю загрожує небезпека, – бінокль.

Забудькуватий старпом

Вся справа в тому, що локатори з’явилися лише в 30-х роках минулого століття. А на той момент його функції виконував людське око. З найвищої точки на кораблі матрос безперервно дивився вперед по ходу корабля. У лайнера вагою 66 тисяч тонн, що йде зі швидкістю 45 км/год, дуже низька керованість, і чим раніше той помітить небезпеку, тим більше шансів її уникнути. Звичайний бінокль був єдиним підмогою.

Старпом Блер з невідомих причин в останній момент був знятий із судна. Засмучений, він просто забув передати зміннику ключ від ящика, де зберігалися біноклі.

Зустріч з незвичайним айсбергом

Тому, хто дивиться вперед доводилося розраховувати тільки на власну пильність. Вони помітили айсберг занадто пізно, коли змінити ситуацію було практично неможливо. До того ж цей айсберг відрізнявся від інших, він був чорним.

За час дрейфу величезна брила льоду й підтанула і перекинулася. Вбрав тонни води айсберг став темним. Помітити його було неймовірно складно. Якби той фатальний для «Титаніка» айсберг був білим, можливо, дозорні побачили б його значно раніше. Особливо якщо б у них були біноклі.

«Титанік»: історія загибелі, початок подій

Але найдивніше те, що командування корабля могла дізнатися про можливість зіткнення з айсбергом набагато раніше, ніж про це повідомили дозорці.

Радисти, голос і слух «Титаніка», неодноразово отримували повідомлення про дрейфуючих в цьому районі крижинах. За годину до того, як дозорець помітив айсберг, радист пароплава «Каліфорнія» попередив про можливу небезпеку. Але на «Титаніку» різко обірвали зв’язок.

Ще раніше, за кілька годин до зіткнення, капітан Едвард Сміт особисто прочитав три телеграми, що попереджають про крижинах. Але всі вони були проігноровані.

Перервати ланцюжок людських прорахунків міг офіцер Мердок, який віддав фатальний наказ: «Повний назад! Ліво руля». У разі лобового зіткнення «Титаніка» з айсбергом часу для евакуації пасажирів було б значно більше. Можливо, корабель зміг би втриматися на плаву.

Людська недбалість

Далі помилки послідували одна за одною. Наказ про евакуацію був відданий лише через 45 хвилин після зіткнення. Пасажирів попросили надіти рятувальні пояси, і зібратися на верхній палубі біля шлюпок. І тут раптом з’ясувалося, що на «Титаніку» всього лише двадцять шлюпок, в яких змогло б розміститися не більше 1300 чоловік, 48 рятувальних кругів та коркові жилети на кожного пасажира і членів екіпажу.

Втім, жилети були марні для північних районів Атлантики. Людина, що потрапила в холодну воду, через півгодини гинув від переохолодження.

Пророчі передбачення фантаста

Відразу ж після катастрофи весь світ був шокований неймовірним збігом. Дата загибелі «Титаніка» – 15 квітня 1912 року. А за чотирнадцять років до трагедії нікому не відомий лондонський журналіст Морган Робертсон закінчив свій новий роман. Письменник-фантаст говорив про подорож і загибелі величезної за своїми розмірами трансатлантичного лайнера «Титан»: «Холодної квітневої ночі на повному ходу пароплав напоровся на айсберг і затонув». Більш того, письменник-фантаст точно вказав місце загибелі «Титатика».

Роман виявився пророчим, а фантаста охрестили Нострадамусом XX століття. У книзі дійсно виявилося безліч збігів: водотоннажність корабля, його гранична швидкість, і навіть кількість гвинтів і рятувальних шлюпок.

Більше того, через кілька років, письменник опублікував свій новий роман, в якому передбачив війну в США і Японії.

Ще один збіг: примірник книги про кораблі «Титан» був на судні біля одного кочегара. Моряк прочитав її в перші дні рейсу, причому настільки сюжет його вразив, що в одному з портів він просто втік. І це був не єдиний член екіпажу, який втік з «Титаніка».

Залишається загадкою: чи всі, хто втік, до цього прочитали книгу, то в них були більш вагомі причини.

Свідчення очевидців трагедії

Відразу після катастрофи «Титаніка» в Англії і Сполучених Штатів були створені спеціальні комісії для розслідування його причин. Ті, що вижили пасажири розповідали про гучному бавовні, який чули вже після зіткнення з айсбергом. Це було схоже на вибух. За однією з версій, у вугільному бункері лайнера вирувала пожежа.

Одні дослідники вважають, що він почався ще до того, як «Титанік» покинув порт, інші впевнені, що пожежа спалахнула під час плавання.

Трохи з історії

Британія перетворювалася в ході технічної революції. Починаючи з 30-х років 19-го століття Атлантику стали перетинати торгові судна на паровій тязі. Технологія виявилася багатообіцяючою, і в адміралтействі королівства прийшли до висновку, що пар зробить вітрильний флот застарілим.

Коли ж у Лондоні з’явилися повідомлення, що у Франції, яка також вступила в боротьбу за морське панування, вже велися випробування парового двигуна, у англійців не залишалося іншого вибору, окрім як прийняти виклик. Спочатку використовувалися великі гребні колеса, які встановлювалися по різні сторони бортів.

Вперше заміна гребного колеса з’явилася приблизно через десять років, в 40-х роках XIX століття. Суднобудівники прийшли до висновку, що гвинт набагато ефективніше колеса. Тільки після його винаходу та приміщення під днище корабля парова тяга стала вирішальною перевагою.

Але в більшості випадків це залишалося дослідними розробками, іноді нововведення використовували на військових кораблях. Масове поширення парові двигуни отримали тільки в XX столітті, і вугілля тривалий час був єдиним паливом. У майбутньому перехід від вугілля на мазут стане кроком на наступний рівень розвитку.

Але в часи суперлайнерів класу «Олімпік» кораблі з двигуном внутрішнього згоряння були такою ж рідкістю, як паровий двигун першої половини XIX століття. Як би там не було, пожежа на борту не повинен був вплинути на життя корабля і його пасажирів. На лайнері не могло бути ніяких надзвичайних подій, це «Титанік».

Подальший розвиток подій

Капітан Сміт наказав локалізувати бункер, в якому вирував вогонь. З-за відсутності кисню пожежа мав згаснути, проблема вирішилася сама собою. Пожежа на борту – досить вагома причина, щоб щосили гнати лайнер в найближчий порт. Але коли «Титанік» налетів на айсберг, той розпоров обшивку корабля, і в бункер потрапив кисень. Пролунав потужний вибух.

Через багато років, після підводного дослідження останків корабля, у цій версії з’явилися додаткові аргументи. Величезний розлом проходить саме там, де перебували вугільні відсіки.

Вперше версія про пожежу з’явилася на сторінках американських газет ще до того, як залишилися в живих пасажири і члени екіпажу «Титаніка» були доставлені в Нью-Йорк. Не маючи фактичним матеріалом, а користуючись лише чутками, газетярі складали найнеймовірніші історії про трагедію.

У всякому разі, коли допитували кочегарів, вони заперечували факт виникнення пожежі, хоча, здавалося б, після катастрофи їм нічого було приховувати. З іншого боку, за деякими свідченнями, капітан Сміт спускався в котельне відділення і наказав всім мовчати про загоревшемся вугіллі.

Що ж насправді сталося з гігантським лайнером, ми поки не знаємо. «Титанік», історія загибелі якого стала сюжетом документальних і художніх фільмів, завжди буде цікавити майбутні покоління.

Нова версія загибелі лайнера

Характер розлому «Титаніка» не тільки підігріває версію пожежі в трюмі, але і дозволяє деяким дослідникам зробити несподіване припущення.

Лайнер потопив інший корабель. На початку XX століття в морях випробовували нову секретну зброю. Можливо, в «Титанік» потрапила торпеда.

Версія здається незвичайною, але факти розлому і рваних країв, які могли вийти в результаті торпедної атаки, змушують ставитись до неї серйозно. Якщо «Титанік» все-таки був торпедований, залишається тільки сподіватися, що коли-небудь дослідники доберуться до тієї частини корабля, вивчення якої допоможе пролити світло на цю версію.