Запахи дурманять нас, збуджують, хвилюють, захоплюють, змінюють настрій, і не вистачає слів, щоб їх описати.
Більше 5000 років тому люди навчилися отримувати ефірні олії з рослин і використовувати їх у лікувальних цілях. Всім відома китайська медицина. Саме в ній стародавні китайські цілителі розвинули свою систему траволікування. Вони також, як і європейські алхіміки, були стурбовані пошуками ключ до безсмертя, тому експериментували з запахами рослин.
Вони вважали, що в ефірних маслах є душа рослин, і саме тут укладені магічні сили. Тому китайські лікарі в тій чи іншій ситуації використовували пахощі для «переговорів з богами». Наприклад, щоб допомогти жінці під час пологів, палили артемизию (полин), припускаючи, що душа рослини вмилостивить богів.
Аромати і трави китайські медики поєднували з акупунктурою і масажем. У 1000 – 700 роках до нашої ери був складений довідник по травах – «Великий травник», в якому міститься понад 350 найменувань лікарських рослин. Травник був складений імператор Шен Нунг.
Наскільки серйозно ставилися китайці до ароматів можна судити за збереженими документами писемності. Наприклад, китайський філософ Ван Вей періоду династії Тан (618-907 роки) писав до свого учня: «Аромати діють на тебе очищающе і відновлююче, зміцнюючи твою енергію і наповнюючи твої думки спокоєм і умиротворенням».
Відомий письменник XVII століття Дун Юе писав: «Мої бездимні пахощі мають аромат, збуджуючий духовні сили. У них зійшлися аромати дерев і трав всього світобудови…». Пахощі китайці пов’язували з філософією – вони розглядали ті види парфумерних запахів, які не пригнічують запахи речей, а навіть поступаються їм місце.
Ароматичними речовинами китайці користувалися з глибокої давнини. Припускають, що саме Конфуцію (Конг-Фу-Цзе) належать слова: «Куріння виганяють поганий запах, а свічки осявають серця людей». Якщо ці слова були сказані так давно, то з цього можна укласти, що і аромати і свічки широко використовувалося в житті Стародавнього Китаю.
Куріння ароматів було настільки популярне, що здавалося виробництвом ароматичних паличок займається весь Китай. Адже за звичаєм в будинку вранці і ввечері запалювалися за три палички. Палички встановлювали в спеціальних посудинах, які мали вишукану форму і розташовували біля ніг різних ідолів.
Курилися пахощі і в імператорському палаці. Куріння пахощів – це свого роду почесті імператору.
І звичайно ж в похоронних обрядах також використовуються пахощі. Тіло небіжчика обмивають, умащюють кращими пахощами, одягають у кращі одягу, ставлять його портрет в центрі кімнати, а поруч з ним посудину з курильними паличками. Коли рухається похоронна процесія, всю дорогу джгут пахощі.
Китайська парфумерія не настільки різноманітна. Крім курильних паличок, використовуються деякі ароматичні масла та есенції. Улюбленим запахом китайців є мускус, який вони цінують не тільки за приємний запах, але і за те, що за їх уявленням, він лікує багато хвороб.
У Стародавньому Китаї красуні нехтували частими купаннями, але декоративну косметику дуже цінували і рясно наносили на шкіру.
І в наші дні в Китаї зберігають багато звичаї і традиції по відношенню до парфумерії, незважаючи на значні зміни побуту. Парфумерія Китаю знаходиться в паралелі з запахами китайської національної кулінарії. Основними заходами в подіях китайської сім’ї є запахи магнолії, жасмину, лотоса, камфори, чайного дерева, анісу.
У китайській парфумерії значне місце займає аромат мускусу. Це пояснюється тим, що колись на території Китаю мешкав мускусний вид кабарги. Припускають, що саме з Китаю Марко Поло (близько 1254 – 1324) привіз зілля з мускусу. Але є й інша версія, до якої схиляються більше число істориків, – мускус, використаний в якості фіксатора, Європа дізналася від індійських парфумерів.
Китайська медицина завжди використовувала лікарські трави в поєднанні з акупунктурою і масажем. Дітям одягали на шию мішечки з камфорою, яка захищала від хвороб і активізувала роботу мозку. У тибетських монастирях замуровували в стіни пучки трав, які створювали духовну атмосферу. Даоські маги для продовження життя використовували смолу і насіння сосни і кипариси.
Троянду любили і в Китаї. Цим прекрасним квіткою захоплювався, мабуть, навіть і великий Конфуцій, оспівуючи її як царицю квітів. У його поезії багато рядків, присвячених її красі і запаху. Троянди росли в імператорських садах у величезній кількості. З них отримували рожеву есенцію, яка приносила великі доходи державної скарбниці. Багато книг, що зберігаються в імператорській бібліотеці, були присвячені троянді.
Крім троянди в Китаї віддають перевагу жасмину, сандаловому дерева, пачулі…
Китайці здавна високо цінують і плоди кедра, який використовують для ароматизації повітря, розвішуючи їх у кімнатах. У розпорядженні китайських парфумерів знаходиться безліч ароматів.
У 557-479 р. до н. е. Конфуцій писав про значення гарного запаху: «Твоя чеснота, як духи, які надають красу і задоволення не тільки твоєму серцю, але і тим, хто тебе знає».
Парфумери можуть описати і назвати до двох тисяч і більше відтінків запахів. І не тільки парфумери, у тибетських монастирях таких людей виховували з дитинства. Ось вони-то і могли за запахом визначити не тільки – що це або хто це, але й вік, стать, характер людини і навіть діагностувати захворювання і виявляти спорідненість людей.
В Китаї, Індії і Персії технологія отримання ефірних масел була на такому високому рівні, що багато процесів і сьогодні залишаються без змін.
«Пахощі в’ються в повітрі, не завмираючи ні на мить, обволікаючи все навколо». «Чеснота пахощів – спокій, безмовність…»
