Взаємодії агресора і його жертв є предметом вивчення особливої галузі психології – віктимології (від лат. victim – жертва»).
Психологи, що спеціалізуються в цій сфері, зазначають у жертв домашнього насильства психічне і фізіологічне напруження, наростаюче відчуття страху, відчаю і безпорадності, глибинні зміни особистості, суїцидальні наміри. Фахівцями розроблені деякі рекомендації з надання першої (термінової) допомоги жертвам, так і наступної, спрямованої на вихід зі сформованої ситуації.
Жертви домашнього насильства насамперед необхідно виговоритися, розповісти людині, заслужив її довіру, про своїй сімейній обстановці. Якщо вдалося якимось чином мотивувати її на це, можна вже говорити про певні досягнення – адже зазвичай про насильство в сім’ї не поширюються, відчуваючи сором, провину, страх, що розмова стане відомий агресору. Співрозмовник не має «тиснути» на жертву, вимагати розповісти все і відразу. Переконавшись в надійності консультанта, жертва сама буде відкривати йому все більше прикладів насильства і своїх переживань.
Ні в якому разі не можна намагатися переговорити з ґвалтівником: він сприйме це лише як факт того, що залежне від нього обличчя комусь скаржилося. Неприпустимо також возлагание на жертву провини за беззахисність, невміння дати відсіч. Тактовно висловлене співчуття допоможе жертві сприйняти своє становище як щось ненормальне і спонукає до пошуку способів її зміни.
