Мільйони років відшліфовували природа диво внутрішньоутробного розвитку людини. День за днем з мізерно малою клітини створюється складний людський організм, з усіма його різноманітними функціями, з усіма здібностями і можливостями.
Ні один із 280 днів внутрішньоутробного життя не проходить даром. Точно терпляче працює художник, завдає природа штрих за штрихом, накладає фарбу за фарбою…
Спочатку це тільки ембріон-маленький безформний клубочок живого речовини. Потім поступово набуває він людські обриси, стає плодом. Вже б’ється маленьке серце, уже ворушаться пальчики, вже потроху розправляються складки шкіри і більш правильні пропорції набуває тіло.
А всередині кожної клітини кожного органа йде своя, складна робота. Удосконалюється мозок, його по поверхні кори пролягають борозни і звивини; кістковий мозок виробляє кров, шкіра – змащувальні речовини, залози внутрішньої секреції гормони. Легкі, спочатку розвивалися дуже повільно, стають більше – адже скоро вони повинні будуть розправитися і прийняти в себе земної повітря…
І ось наближається ця хвилина. За складними шляхами – нервовим, механічним, хімічним – виникає і наполегливо гримить сигнал: Готово! Плід може покинути материнське лоно! І відтепер він буде вже не плодом, а дитиною, людиною, самостійним істотою!
Але що якщо сталося нещастя, якщо із-за хвороби матері або примхливої випадковості пологи відбудуться раніше, ніж закінчиться внутрішньоутробний період? Чи зможе дитина жити? Чи стане його організм таким же досконалим, як у дітей, народжених в строк?
Ці питання лікарі ставили собі вже дуже давно – адже недоношеними народжувалися тисячі дітей, і про них не можна було не думати.
Гіркий досвід виховних будинків і небагатьох в дореволюційний час лікарень для грудних дітей майже не давав надій на те, що помилка природи може бути виправлена. «Ми не можемо винагородити цим дітям те, чого вони позбавляються своїм раннім виходом з матки»,- стверджував один великий педіатр. «Власне з недоносків ледь зберігається десята людина». В десятках інших робіт, медичних звітів, наукових статей – ті ж гнітючі цифри і ті ж безнадійні слова: «діти-недоноски всі приречені на смерть», «діти-недоноски вмирають у 80-90% протягом першого року життя», «вони всі з задатками смерті»…
Із західної літератури перекочував в російську термін про «вроджену життєвої слабкості» недоношених дітей. Він звучав цілком науково, і здавалося, вселяв: до чого всі старання, всі тривоги, якщо дитина просто-напросто не здатний жити?
Ступінь життєздатності дитини визначали, виходячи з його ваги, з терміну пологів. Мала ходіння навіть складна математична формула – індекс Фребелиуса. Якщо при певних діях з цифрами окружності голови, окружності грудей і зростання дитини виходила негативна величина, дитина вважався нежиттєздатним.
Так, з сантиметром і олівцем у руках лікар протягом двадцяти хвилин визначав долю дитини і вирішував: варто за нього боротися або залишається просто чекати, коли прийде до природного кінця.
Але наші лікарі не захотіли довіряти дитяче життя ні стрілкою ваг, ні сантиметру, ні рятівного терміну про «вродженої слабкості». Вони довіряли її тільки своїй совісті, гарячої, не знає спокою совісті борців і гуманістів.
У 1921 році в старовинній будівлі, відданій Будинку охорони материнства і дитинства – відкрилося відділення для недоношених.
Великий педіатр Р. Н. Сперанський першим в країні присвятив свої праці вивченню саме самого раннього дитячого віку. То була важка пора, коли звучало ще забуте нині слово «підкидьок», коли бідна була наша медицина і оснащенням, апаратурою для наукових досліджень, і лікувальними засобами.
І все-таки лікарі відділення поставили перед собою завдання – врятувати недоношеної дитини, визначити його потреби і навчитися задовольняти їх.
Поступово, рік за роком, накопичувалися спостереження. Самим неупередженим критерієм – критерієм практики – лікарі оцінили те небагато, що було відомо про шляхи збереження життя недоношеної дитини. В дечому вони знайшли зерно істини, дещо відкинули. І сміливо, всупереч старим поглядам і традицій, створили своє, нове, подсказанное і узаконене все тим же непідкупним мірилом практикою, досвідом.
Відділення недоношених та патології новонароджених дітей Інституту педіатрії Академії медичних наук мало свою струнку, теоретично обґрунтовану систему догляду за передчасно народженими дітьми. Ця система і методика отримали широке поширення, вони застосовуються в багатьох пологових будинках і дитячих лікарнях країни, нею гаряче цікавляться зарубіжні фахівці.
