Скільки копій зламано на полі академічної лайки в контексті вивчення властивостей матерії, а досі швидкість світла так і не подолана. Тобто знання про закони всесвіту розширюються без будь-яких змін традиційних уявлень про підкорення просторів всесвіту активним чином або реальним впливом. Людству пропонується бути пасивними глядачами, а не учасниками дійства, адже методи спостереження в телескоп і подорожі з далекого космосу значно різняться по своїй об’єктивності і можливостям. Невже цивілізація зіткнулася з непереборною проблемою у вигляді подолання обмеженості простору в часових рамках, чи це тільки труднощі цього моменту?! Питання не риторичне, а тому й вимагає належного ставлення до себе.

Как обойти скорость света через фундаментальность материи

За всіма ознаками виявлених сьогодні властивостей фундаментальної матерії, включаючи й зрозумілі прогнози у цій галузі знань, не буде іншої можливості для використання в якості носія знову ж матерії нічого крім квантової енергії. Тобто швидкість світла бачиться на перший і не дуже обтяжений свідомої функцією погляд певним бар’єром у підкоренні космосу людиною. Але це тільки до моменту, коли людина не розкриє….

Таємниця переміщення по просторах макрокосму з адекватною швидкістю (вже точно не «ущербною» швидкістю світла!) знову ж таки криється в КВ (код всесвіту). В якості моделі взаємодії матерії на рівні, багаторазово (як мінімум, в трильйони разів!) перевищує порогове нині значення швидкості розміром у 300 000 км/сек., розглянемо маяки. Варто розставити ці нехитрі джерела світла на відстані в трильйон світлових років між собою по периметру поточної межі всесвіту. Суть полягає в тому, що ці самі маяки будуть загорятися один за одним як новорічна гірлянда, наприклад, через пару-трійку хвилин. Здавалося б, послідовність взаємодії елементів (маяків) цієї примітивної системи повинна управлятися певним носієм енергії (матерії, в якій швидкість світла є максимальною їх всіх відомих сьогодні варіантів), але за умови їх завчасного програмування це вже стає не актуальним.

В такому випадку проблемним стає вже не факт передачі інформації між об’єктами дослідження (маяками), а саме вищезгадана розстановка елементів зазначеної послідовності із закладеною в них інформацією. А ось це можна реалізувати тільки за умови циклічності розвитку всесвіту. Тут потрібно згадати такі поняття з космології індуїзму, наприклад, як «Століття Брами» і «Пралайя». Згодиться й філософія давніх греків, яку в частині циклічності і прогресуючих повторень розвитку всього матеріального світу в них «приватизували» будівельники «світлого» майбутнього на чолі з епічними німцями (К. Марксом та Ф. Енгельсом). Мова йде про діалектичному матеріалізмі, звичайно ж. Але не суть, адже зараз важливо зрозуміти, що всесвіт періодично схлопывается і розгортається. Частота такого «пульсування» вимірюється в тимчасовому масштабі (річне сприйняття часу людиною), вираженому в десятеричном форматі як дватцатитрехзначное число.

Виходить, що якщо в попередньому циклі розвитку всесвіту розставити такі маяки, то в подальшому їх зв’язок вже буде достовірно зафіксовано в рамках реальності. Що тут бентежить?! Напевно, велика різниця у тимчасових численнях! Як її подолати?! Очевидно, що за допомогою КВ (коду всесвіту) можна всі ці «труднощі» нівелювати. Адже все зводиться до того, що в повтореннях закладений ключ до успіху, так як всесвіт не тільки дає носія свідомого функції шанс прочитання майбутнього, але і, як у інтерактивних фільмах сучасності, дозволяє робити вибір.

Отже, можна передавати інформацію не шляхом простого (прямолінійного, так сказати) впливу матерії на простір, а саме, використовуючи його циклічність розвитку. Очевидно і те обставина, що всесвіт розширюється не з-за якогось «бум» («Великого вибуху»). І «схлопнется» вона не тому, що «порветься» полотно матерії (будуть досягнуті якісь показники її розрідженості). Всі ці процеси закладені спочатку в КВ. Всі відповіді людина знайде саме там. До речі, цілком можливо, що простір всесвіту зовсім і не однорідно, як бачиться в телескоп. Адже весь апарат аналізу побаченого зводиться до ототожнення примітивних чуттєвих сприйнять на планетарному рівні, що просто неадекватно при міркуваннях про вселенських розмірах.

Цілком можливо, що логарифмічна модель макрокосму більше відповідає його реальному просторово-часової конструкції, ніж аналог прямолінійного масштабування, якщо можна так висловитися. Тобто величезні розрідженості простору між скупченнями космічних макрообъектов (галактиками) можуть бути не просто якимись пустотами, а саме тим «океаном» всесвіту (щільність матерії під великим питанням!), в якому формується її «атмосфера» – джерело виникнення зірок і планет (енергетична субстанція). Але все це зараз не так важливо в контексті даних міркувань. Головне, що потрібно «хакнути» КВ і дістатися до актуальної інформації. І навіть за умови, що всесвіт буде протистояти в даному напрямку розвитку, це необхідно намагатися здійснити всіма наявними ресурсами, так як за нинішньої наукової концепції вивчення зовнішнього світу людство наблизилося до свого логічного тупика.

А зараз варто повернутися до прикладу з маяками і можливістю управління ними. Потрібно тільки уявити модель, в якій запрограмовані множинні варіанти їх запалювання. Наприклад, якщо один (головний статус умовний) загоряється на хвилину, то всі інші починають підключатися до системи по черзі і через певний інтервал часу. У разі ж, коли перший маяк горить дві хвилини, ланцюжок загоряється через одного. При іншому режимі схема працює інакше і т. д. Створюючи трильйони варіантів можна отримати ілюзію вибору, хоча і зрозуміло, що всі результати чітко регламентовані алгоритмом взаємодії матерії, тобто, КВ. Дана модель хороша тим, що можна в рамках коду всесвіту керувати власним життям, як в індивідуальному плані, так і на рівні соціуму. Ясно, що кількість варіантів має бути таким, щоб ілюзія вседозволеності була найбільш відчутна. Але при тих масштабах всесвіту, що спостерігаються сьогодні, дефіциту вибору бути не повинно.

До речі, за такою логікою розвитку взаємовідносин у схемою «людина – всесвіт» і стає більш зрозуміло, чому при таких мізерних масштабах Землі всесвіт настільки неефективно витрачає свої колосальні ресурси. Мова, звичайно ж, йде про те, що у всесвіті лише людство в реальному вимірі є вінцем творіння, наділеним свідомої функцією. Адже при варіантах розвитку людства потрібно задіяти величезний потенціал. Коротше кажучи, все можливо, але в рамках КВ.

А, враховуючи основний принцип безпеки всесвіту, можна особливо не «паритися» про такі речі, як третя світова війна і інших варіантах, супроводжуваних зникненням життя на Землі. Важливо розуміти, що людина є єдиним носієм свідомої функції, наділеним творчим початком Всесвіту, і вона їм дорожить! Залишилося зрозуміти її наміри на його рахунок, про що можна дізнатися тільки, коли вдасться «хакнути» КВ!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here