Кілька невідомих фактів про Візантії

Більше тисячі років Візантія була сполучною ланкою між Сходом і Заходом. Зародившись на заході античності, вона проіснувала аж до закінчення європейського середньовіччя. Поки не впала під натиском османів у 1453 році.

Знали візантійці, що вони візантійці?

Офіційно роком «народження» Візантії вважається 395 рік, коли Римська імперія розділилася на дві частини. Західна частина впала у 476 році. Східна — зі столицею в Константинополі, проіснувала до 1453 року.

Важливо, що названа «Візантією» вона була вже пізніше. Самі жителі імперії і навколишні народи називали її «Римської». І мали на те повне право, адже столиця була перенесена з Риму до Константинополя в 330 році, ще за часів єдиної Римської імперії.

Після втрати західних територій імперія продовжувала існувати в урізаному вигляді з колишньою столицею. Враховуючи, що народилася Римська імперія в 753 році до нашої ери, а загинула під гуркіт турецьких гармат у 1453 році нашої ери, вона проіснувала 2206 років.

Щит Європи

Візантія перебувала у перманентному стані війни: у будь століття візантійської історії на 100 років навряд чи набереться 20 років без війни, а іноді і 10 мирних років не буде.

Нерідко Візантія воювала на два фронти, а інший раз тіснили вороги її з усіх чотирьох сторін світу. І якщо інші європейські країни воювали, в основному, з ворогом більш-менш відомим і зрозумілим, то є один з одним, то Візантії нерідко доводилося першої в Європі зустрічати невідомих завойовників, диких кочівників, знищували все на своєму шляху.

Прийшли в VI столітті на Балкани слов’яни настільки винищили місцеве населення, що від нього залишилася лише мала частина — сучасні албанці.

Візантійська Анатолія (територія сучасної Туреччини) багато століть в достатку постачала імперії воїнів і продовольство. В XI столітті вторглися турки спустошили цю квітучу область, і коли візантійцям вдалося відвоювати частину території, вони не змогли зібрати там ні воїнів, ні продовольство — Анатолія перетворилася на пустелю.

Про Візантію, цей східний бастіон Європи, розбилися багато навали зі сходу, найпотужніший з яких — арабське в VII столітті. Не витримай «візантійський щит» удару», і намаз, як зауважив британський історик XVIII століття Гібон, чувся б тепер над сплячими шпилями Оксфорда.
Візантійський Хрестовий похід

Релігійна війна — зовсім не винахід арабів з їх джихадом чи католиків з їх Хрестовими походами. На початку VII століття Візантія стояла на краю загибелі — тіснили вороги з усіх боків і найгрізнішими з них був Іран.

У самий критичний момент — коли вороги підійшли з двох сторін до столиці — візантійський імператор Іраклій робить неординарний хід: він проголошує священну війну за християнську віру, за повернення Животворящого Хреста та інших реліквій, захоплених іранськими військами в Єрусалимі (сягає доісламської доби державною релігією в Ірані був зороастризм).

Церква пожертвувала на священну війну свої скарби, тисячі добровольців були споряджені і навчені на гроші церкви. Вперше візантійська армія йшла на персів, несучи попереду ікони. У важкій боротьбі Іран був переможений, християнські реліквії вернулися в Єрусалим, а Іраклій перетворився у легендарного героя, якого навіть у XII столітті згадували як свого великого попередника хрестоносці.
Двоголовий орел

Всупереч поширеній думці, двоголовий орел, став гербом Росії, аж ніяк не був гербом Візантії — це була емблема останньої візантійської династії Палеологів. Племінниця останнього візантійського імператора Софія, вийшовши заміж за московського великого князя Івана III, передала лише фамільний, а не державний герб.

Також важливо знати, що багато європейські держави (балканські, італійські, Австрія, Іспанія, Священна Римська імперія) вважали себе спадкоємцями Візантії з тих чи інших причин, і мали на своїх гербах і прапорах двоголового орла.

Вперше ж символ двоголового орла з’явився задовго до Візантії і Палеологів — в IV тисячолітті до нашої ери, у першій цивілізації на Землі, Шумері. Зображення двоголового орла також зустрічаються у хетів, індоєвропейського народу, який жив у II тисячолітті до нашої ери на території Малої Азії.
Росія — спадкоємиця Візантії?

Після падіння Візантії переважна більшість візантійців — від аристократів і вчених до ремісників і воїнів — втекло від турків аж ніяк не до одновірців, в православну Русь, а в католицьку Італію.

Багатовікові зв’язки між середземноморськими народами виявилися сильнішими релігійних розбіжностей. І якщо візантійські вчені заповнили університети Італії, а почасти навіть Франції та Англії, то на Русі вченим грекам заповнювати було нічого — університетів там не було.

Крім того, спадкоємцем візантійської корони була візантійська принцеса Софія, дружина московського князя, а племінник останнього імператора Андрій. Він продав свій титул іспанського монарха Фердинанду — тому самому, для якого Колумб відкрив Америку.
Росія може вважатися спадкоємицею Візантії лише у релігійному аспекті, адже після падіння останньої, наша країна стала головним оплотом православ’я.
Вплив Візантії на європейський Ренесанс.

Сотні візантійських вчених, які втекли від завоювали їхню батьківщину турків, взяли з собою свої бібліотеки і твори мистецтва, вдихнули нову енергію в європейське Відродження.

На відміну від Західної Європи, у Візантії вивчення античної традиції ніколи не переривалося. І все це спадщину своєю, грецької, цивілізації, набагато більш величезна і краще збережене, візантійці принесли в Західну Європу.

Не буде перебільшенням сказати, що без візантійських емігрантів Відродження було б не таким потужним і яскравим. Візантійська вченість вплинула навіть на Реформацію: оригінальний грецький текст Нового Завіту, пропагандировавшийся гуманістами Лоренцо Валлой і Еразм Роттердамський, справив великий вплив на ідеї Протестантизму.
Багатство Візантії

Багатство Візантії — факт досить відомий. Але наскільки багата була імперія — знають небагато. Один лише приклад: розмір данини грозному Аттілі, державшему в страху більшу частину Євразії, дорівнював річного доходу всього лише пари візантійських вілл.

Інший раз хабар у Візантії дорівнювала чверті виплат Аттіли. Іноді візантійцям вигідніше було відкупитися від вторгнення нерозбещених розкішшю варварів, чим споряджати дорогу професійну армію і покладатися на невідомий результат військової кампанії.

Так, бували в імперії і важкі часи, але візантійський «золотий» цінувалася завжди. Навіть на далекому острові Тапробана (суч. Шрі-Ланка) золоті візантійські монети по достоїнству були оцінені місцевими правителями і купцями. Скарб з візантійськими монетами був знайдений навіть на індонезійському острові Балі.

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/324237-kilka-nevidomih-faktiv-pro-vizantiyi/