Обмін шпигунами

10 лютого 1962 року на кордоні між Західним і Східним Берліном радянського розвідника Рудольфа Абеля обміняли на американського пілота Гері Пауерса, збитого над територією СРСР. «Російська планета» розповідає, як радянська влада змінювалася укладеними зі своїми супротивниками.

Рудольф Абель. Фото вище
Рудольф Абель — Гері Пауерс

Вільям Фішер, виходець з родини російських німців, висланих з Росії в 1901 році за революційну діяльність, народився у Великобританії. У 1920 році, коли йому було 17 років, сім’я повернулася в Росію, вже стала радянською. З 1927 року Фішер співпрацював з радянською розвідкою. В 1948 році його направили на нелегальну роботу в США. Крім іншого, Фішер добував відомості про ядерний потенціал США. У червні 1957 року ФБР заарештувало його за доносом колеги-радиста, і він назвався ім’ям свого покійного друга Рудольфа Абеля, теж розвідника. Фішер-Абель категорично відмовився співпрацювати з американськими спецслужбами, і його засудили на 32 роки тюремного ув’язнення.

Незважаючи на те, що КДБ намагався звільнити Абеля відразу після вироку, вирішальну роль у цій справі зіграв міжнародний скандал, що вибухнув 1 травня 1960 року. Тоді над Свердловської областю був збитий американський літак-розвідник U-2, що займався фотографуванням військових об’єктів. Пілота U-2 Гері Пауерса засудили до 10 років в’язниці, які він відбував у Володимирському централі.

Ініціатором обміну радянського розвідника на американського пілота став батько Пауерса, який написав Абелю лист з викладенням цієї ідеї. У той же час президент США Дуайт Ейзенхауер нагадав пресі справа Абеля як контраргумент на звинувачення в шпигунстві.

В результаті переговорів сторони погодилися обміняти Абеля відразу на трьох американців: крім Пауерса, СРСР повинен був звільнити засуджених за шпигунство Фредеріка Прайора і Марвіна Макинена.

Обмін Пауерса на Абеля стався 10 лютого 1962 року на мосту Глиникер-Брюкке в Потсдамі, по якому проходив кордон між НДР і ФРН. В той же день біля КПП «Чарлі» в Берліні американцям передали Прайора. Макинен чекав звільнення ще місяць.

Луїс Корвалан — Володимир Буковський

Найгучніший обмін політв’язнями стався 18 грудня 1976 року: влада Чилі і СРСР домовились про одночасною депортації лідера чилійської комуністичної партії Луїса Корвалана і радянського письменника-дисидента Володимира Буковського.

Переконаний противник комунізму, Буковський 20 років отримав діагноз «уповільнена шизофренія» і згодом провів в загальній легкості два з половиною року на примусовому лікуванні за спробу розповсюдження заборонених книг і участь в «мітинг гласності». У 1967 році його знову заарештували за організацію протестної демонстрації, але на цей раз письменника визнали психічно здоровим і дали три роки таборів. Після звільнення він кілька разів виступав у західних ЗМІ з викриттям радянської каральної психіатрії. У 1971 році Буковського засудили до семи років ув’язнення за антирадянську агітацію.

Через два роки в Чилі, після військового перевороту під проводом Аугусто Піночета, потрапив за ґрати генеральний секретар комуністичної партії Луїс Корвалан. З вересня 1973 року він без суду знаходився в одиночному ув’язненні, поки не був переведений в концтабір на острові Досон.

Пропозиція одночасно випустити Буковського і Корвалана надійшло радянським і чилійським владі від Данського комітету Сахаровских читань у вересні 1976 року і одразу отримало підтримку міжнародних правозахисних організацій. Після довгих переговорів при підтримці держдепартаменту США (між Чилі та СРСР на той момент були розірвані дипломатичні відносини) чилійський уряд погодився депортувати Корвалана, якщо СРСР вчинить так само з Буковським. 15 грудня ЦК КПРС прийняв документ «Про заходи в зв’язку зі звільненням т. Л. Корвалана», в якому Радянський Союз висловлював готовність взяти лідера чилійських комуністів з сім’єю і, в свою чергу, випустити з країни разом з сином мати Буковського.

Обмін політв’язнями відбувався в Швейцарії. Буковського доставили в аеропорт Клотен в Цюріху в наручниках у супроводі бійців спецпоздразделения «Альфа». Після звільнення радянський дисидент оселився у Великобританії, де продовжував займатися антикомуністичної агітацією. Вперше він приїхав до Москви лише через п’ятнадцять років.

Володимир Буковський, 1991 рік. Фото: Борис Кавашкин / Фотохроніка ТАСС

Корвалан прибув в СРСР як раз до 70-річного ювілею генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Він прожив у країні всього шість років, а потім з допомогою радянського Політбюро і трьох пластичних операцій таємно повернувся на батьківщину для продовження революційної боротьби.

Геннадій Захаров — Ніколас Данилофф

23 серпня 1986 року влада Сполучених Штатів звинуватили в шпигунстві співробітника представництва СРСР в ООН Геннадія Захарова, володіє дипломатичним імунітетом. Через тиждень в Москві заарештували главу московського корпункту журналу U. S. News and World Report Ніколаса Данилоффа, якому були висунуті аналогічні обвинувачення. Президент США Рональд Рейган назвав дії КДБ помстою за арешт свого розвідника.

В результаті переговорів між міністром закордонних справ СССР Едуардом Шеварднадзе і держсекретарем США Джорджем Шульцем вдалося зійтися на одночасному звільнення обвинувачених з-під варти під поруку послів. 28 вересня Данилофф отримав дозвіл покинути СРСР, а Захаров був депортований із США.

Потім 5 жовтня, напередодні зустрічі Рейгана і Горбачова в Рейк’явіку, засновника Московської Гельсінської групи Юрія Орлова позбавили радянського громадянства і вислали в Нью-Йорк. На той момент він перебував на засланні в Якутії, вже відсидівши сім років за антирадянську пропаганду. Одночасно депортували в Ізраїль борця за репатріацію євреїв Беньяміна Богомольного. Крім того, американський підприємець Арманд Хаммер на своєму літаку вивіз до США хворого радянського генетика Давида Гольдфарба, який був знайомий з Данилоффом і тому не міг звільнитися від КДБ.

Подружжя Коени — Джеральд Брук і троє закоханих

Працювали на радянську розвідку американські комуністи Морріс і Леонтина Коен у 1954 році були спрямовані у Великобританії як радистів розвідника-нелегала Конона Молодого. Вони перебували в країні під іменами новозеландця Пітера і Хелен Крогеров. Коли в 1961 році Молодого заарештували, британська контррозвідка МІ-5 досить швидко вийшла і на Коенів. Їх затримали при спробі завербувати агентів на Портлендській військово-морській базі, де стояли атомні підводні човни. Під час обшуку в комину їх будинку була виявлена радіоантена.

У суді Молодий заперечував, що Коени працювали на радянську розвідку. Тим не менш Морріса засудили до 25 років тюремного ув’язнення, а Леонтину — до 20. Але їм не довелося відсидіти весь термін.

У 1969 році радянські спецслужби затримали британського викладача російської мови Джеральда Брука. Його засудили до п’яти років позбавлення волі за ввезення в країну антирадянської літератури.

Великобританія погодилася обміняти Брука на подружжя Коенів, але оскільки всі розуміли, що така угода — два суперпрофесійних шпигуна за якогось учителя — нерівноцінна, СРСР великодушно дозволив ще трьом своїм громадянам укласти шлюб з громадянами Великобританії. Серед них був син композитора Сергія Прокоф’єва, художник і поет Олег Прокоф’єв, закоханий у дослідницю російського авангарду Каміллу Грей. Інший поновленої парою стали вчений Мервін Оуенс і дочка розстріляного в 1937 році комуніста Людмила Бібікова. Їх син, журналіст Оуен Метьюз, написав книгу «Антирадянський роман» про історію любові своїх батьків.

Подружжя Коени до кінця життя працювали в школах підготовки радянських розвідників. Їх імена були розсекречені лише після їх смерті в 1990-е роки, обом посмертно присвоїли звання Героїв Російської Федерації.

Олексій Козлов — десять німецьких розвідників і офіцер ПАР

Інший Герой Російської Федерації, радянський розвідник Олексій Козлов, під час роботи в Африці наприкінці 1970-х років встановив, що ПАР проводила випробування власної атомної бомби. У 1980 році південноафриканська контррозвідка заарештувала Козлова за звинуваченням у тероризмі. У південноафриканській в’язниці розвідник провів два роки — його допитували, катували, а потім перевели в камеру смертників, повз якої кожну п’ятницю проносили трупи страчених.

Про те, що Козлов міститься у в’язниці, не було відомо півроку, аж до офіційної заяви про це прем’єр-міністра ПАР Пітера Віллема Боти. У 1982 році Козлова з допомогою розвідки НДР обміняли на десять західнонімецьких розвідників і офіцера південноафриканської армії, який потрапив в полон до кубинцям в Анголі. Операція була проведена на КПП «Херлесхаузен», і як колишній полонений побачив своїх колег, всі вони негайно відправилися в найближчий шинок.

Провівши чотири роки у Москві, Козлов не витримав і знову пішов у нелегальну розвідку, де пропрацював ще десять років. У 2000 році він отримав звання Героя Росії за заслуги, які досі значною мірою залишаються засекреченими.

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/322356-obmin-shpigunami/