Життя в селі під час війни: борошно з колосків і похоронка на батька. Дороги Перемоги

Напевно, немає в нашій країні такої родини, в якій би Велика Вітчизняна війна не залишила свій слід. В моїй родині теж всі предки зробили свій посильний внесок у те, щоб наблизити перемогу. Прапрадіда воювали, а прабабусі та прадідусі були школярами, але працювали в тилу.

Прабабуся Костецька Надія Кирилівна з 12 років пішла працювати на завод. Прадідусь Стуканов Олександр Васильович був 10-річним хлопчиком, коли почалася війна. Багато моменти він пам’ятає, як наяву. Я вирішила дізнатися у нього, як він пережив роки війни.

Його батька Василя, призвали на війну з перших днів. В селі біля Бердянська залишилася мати з трьома дітьми. Мій прадід був середнім, тому він зі старшим братом працював по господарству. Молодшому брату було три роки, і ще доводилося доглядати за малюком. Школи були частково закриті, а потім і зовсім припинили працювати.

Прадідові довелося стати опорою в сім’ї. Він крив дах будинку зі старшим братом. Вдома раніше будувалися з саману (цегла з глини і соломи), а покривалися очеретом. Ось і довелося двом братам доробляти те, що не встиг батько. Очерет дуже виручав в ті суворі роки, він служив ще паливом.

З їжею було туго. Доводилося ходити в поле і підбирати впали колоски. Їх вручну вибивали і перемелювали на борошно. Поруч було море, яке давало людям рибу, завдяки якій багато вижили в тій війні. Город доводилося орати, впрягаясь самому в плуг замість коня.

Під час війни прадід дуже чекав листів від батька. Тільки в 1944 році прийшов перший лист, і вони з матір’ю і старшим братом раділи, танцювали і підстрибували. Але пізніше дізналися, що саме в той пам’ятний день, 15 березня, батько і загинув. Прадідові довелося отримувати похоронку самому, так як мати працювала в полі. І коли він отримав цю звістку, втік з військкомату і плакав.

Відлуння війни були чутні ще довго. Діти розряджали снаряди і від цього гинули. Троє друзів прадідуся хотіли розрядити гранату, яку вони знайшли ще під час війни. Це було 1 травня 1948 року. В цей день Великдень і День весни і праці збіглися. Прадідусь одягнув білу сорочку і пішов до друзів, але на півдорозі раптом повернув до бабусі. А в цей час хлопці розрядили гранату, вона вибухнула і повбивала їх. Коли мама прадідуся дізналася, що снаряд вибухнув, вона теж спочатку побігла до бабусі. Коли зайшла до неї в дім і побачила його живого, то втратила свідомість від радості.

Поліна Габченко

Особистий досвід

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/309143-zhittya-v-seli-pid-chas-viyni-boroshno-z-ko/