Думка або як уникнути впливу громадської думки

Добридень, дорогий читач. Слухай, ти ніби ідеєю якийсь загорівся, чи не так? А що настрій такий млявий? Сумніваєшся, що про це скажуть твої друзі, колеги на роботі, рідні…

Ну так, розумію тебе. Ох, як ми боїмося того, що про нас скажуть інші. Ми аж трясемося над тим, що подумають наші друзі, родичі, соратники, колеги і всі-всі навколо.

Незрозуміло, чи то думка оточуючих для нас так важливо, то ми чекаємо чийогось схвалення, а може і навпаки, умовлянь відмовитися від задуманого.

Громадська думка

Зміст статті:

Ох, як воно над нами висить і постійно пригинає до землі. Знаєш, я ще зі шкільної парти завжди боявся зробити щось, що не сподобалося б іншим. Мені все ввижалося, що мене будуть обговорювати, обговорювати. Намагався вслухатися і вдивлятися. Чекав. З’явиться думка яка, я все не наважуюсь її висловити. І розумієш, звик.

Після школи навчався в училищі, пішов на держпідприємство працювати слюсарем. І завжди думку оточуючих грало для мене значиму роль.

Пам’ятається, приходжу в новий колектив і відразу потрапляю в «прес». Мужики-то все терті, а ще любителі гарненько випити. Ну і, значить, як годиться, новоприбулий має «проставиться». Ну, ти зрозумів, про що я. А то, мовляв, не так зрозуміють.

І ось, пішло-поїхало. У кого у цеху день народження, ти повинен скинутися. Хоча може ти навіть і знати того самого іменинника не знаєш.

Зарплату отримав, звичай є «замочити» її гарненько. А тобі ніби й гроші треба. А може ти просто, і бухати не хочеш. Але, гарбуз чешешь, а що про тебе подумають інші! Як же! Ти що!

Вони дивляться на тебе. Вони чогось чекають від тебе. У колективі, та ще великому працювати непросто. Всі ж люблять попліткувати. А якщо об’єкт пліток ти сам, як тобі? Ти піддаєшся впливу громадської думки. Так це, друже мій, я описав побутову ситуацію на звичайному робочому місці, яка може трапитися з кожним і не позначається, в цілому на твоє життя.

А ось візьмемо більш серйозну ситуацію. Кілька років працював один чоловік за наймом. Плювався, жили рвав, але працював. Працював, тому, що сім’ю годувати треба було. Тому, що хотів бути тлумачним спецом. А потім вирішив, що пора по-іншому. Що, працюючи на великого начальника не розбагатієш, а тільки півжиття і стільки ж здоров’я віддаси.

Бо захотів він на себе попрацювати і відкрити, наприклад, свій маленький продуктовий магазинчик. Кредит надумав взяти, оформити ІП. У невеликому містечку. А йому «доброзичливці» твердять: «Навіщо воно тобі треба!? Прогориш! Он, скільки наплодилося, магазинів цих».

І опускаються руки у цієї людини. І пропадає бажання. І вмить випаровується той запал, та іскра, що з’явилася в голівоньці.

Думка оточуючих зіграло свою роль

Не хоче цей чоловік вже на себе працювати, а йде туди, де всі. Ось воно!!! Те, до чого закликає громадська думка?

  • Бути як всі!
  • Не висовуватися!
  • Навіщо ідеї?
  • Навіщо ризик?

Найстрашніше, що той, хто не зможе побороти вплив громадської думки, позбудеться самого головного. Бажання ризикувати. Бажання пробувати щось нове. Бажання рухатися вперед.

Адже, слухаючи чиюсь точку зору, він втрачає здатність до самовизначення!

Він стає як вата, як папір. А скількох людей згубила громадську думку? Людей талановитих. Людей геніальних. Вінсент Ван Гог, художник-імпресіоніст помер у злиднях, в психлікарні. Його картини називали мазаниною. Його роботи були нікому не потрібні. А жив він тільки тим, що писав. І по-іншому не міг. Тепер же його найвідоміша і найдорожча картина «Соняшники» була продана в 1987 за 40 млн. американських «рублів».

Я це до того, мій друг, що, якщо піддатися впливу громадської думки, можна втратити своє «Я». І залишити після себе лише жменьку кісток і мерзенних черв’яків. Ван Гог, всупереч громадській думці залишив після себе свої полотна. І своє ім’я. На століття.

Так що ж виходить, ти питаєш мене, протистояти громадській думці?

Як не реагувати на чужу думку?

Та в тому-то все і справа, що протистояти і боротися з точкою зору абсолютно не потрібно. Адже завжди знайдуться і противники, і прихильники твоїх ідей і думок. До думки інших необхідно прислухатися, але не обов’язково слідувати йому.

Є люди, які не мають власної думки. Вони живуть тим, що йдуть на поводу у інших. Вони керуються мовою емоцій та почуттів. Їх розум перебуває в летаргічному стані. Вони ніби і розуміють, що робити що-то можна, але роблять, так як надають дуже велику вагу точки зору інших.

Знаєш, це на виборах президента, парламенту, депутатів та інших представників влади думку більшості відіграє вагому роль. А ось у власному житті на людину впливає лише його власна думка.

Згадую свою матір, коли я підлітком, прийшовши додому пізно вночі і, відповідаючи на її питання, де був, щось невиразно бурмотів собі під ніс. Мовляв, ось хлопці покликали, і я пішов. На що вона мені говорила: «Так хлопці топитися підуть, і ти за ними?» Грубувато, звичайно, але зате дохідливо.

Я народився і прожив чверть століття в маленькому провінційному містечку з населенням до 10 тис. осіб. Тамтешнє населення в таких містечках перебуває в полоні просто величезного стереотипу залежно громадської думки.

Там все про всіх знають і тому життя кожного городянина викликає або осуд і осуд, або повагу і захоплення. Перше, що не дивно відбувається значно частіше.

Мій друг, в твоїх силах зуміти подолати залежність від впливу громадської думки. І зробити це можна лише одним способом.

Яким? Приймай, прислухайся, придивляйся, погоджуйся або заперечуй, але роби це з боку.

Запам’ятай – громадська думка — це дерева. Твоя думка – це стежина між ними. Йдучи по ній, ти не рубаєш нещадно дерева, ти прокладати стежку. Ти можеш посидіти під листям кожного і послухати їх шелест. Ти можеш видертися на них. Але ні в якому разі не дозволяй перепинити деревах твою стежку. І як тільки це почне відбуватися, просто навчися розсовувати їх гілки, пригинати їх до землі. Але намагайся не ламати.

Тому, що, поважаючи думку інших, ти поважаєш свою думку в першу чергу.

Будь щасливий!

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/296169-d-147/