Зміст:
- Лист бабусі
Півроку тому було десять років, як не стало моєї дорогої бабуні — Лукіної Валентини Дмитрівни (6 травня 1910 — 21 квітня 2005 року). Біль досі ще не зовсім ущухла. Ця розповідь присвячується їй.
Десять років — це достатній термін, щоб зрозуміти, що значив людина в твоєму житті. Хоча я це дуже добре розуміла, коли вона ще була жива. Бабуся — не просто дуже улюблений, близький, рідний чоловік. Це людина, який любив мене більше всіх інших людей на світі!
Два тижні перед своєю смертю вона кликала тільки мене і весь час повторювала моє ім’я. А я як раз не могла тоді віддати їй увесь свій час, тому що майже все воно було зайнято дев’ятимісячної донечкою, у якої було дуже багато проблем зі здоров’ям.
Бабуся два тижні не дожила до дев’яноста п’яти років. Це була гарна, дуже сильна духом жінка. На її долю випало багато випробувань.
Коли почалася війна, їй було тридцять один рік. За кілька років до війни помер її батько, а в самому початку війни чоловік пропав без вісті (це було дуже болісно, тому що доля дідуся залишалася невідомою, і в серці жила надія, що він живий).
Дідусь з фронту не повернувся. Бабуся більше заміж не виходила. До того моменту вона жила з літньою матір’ю (моєю прабабусею Маргаритою) і 8-річною донькою (моєю мамою). Бабуся піклувалася про них, як могла. Вона працювала в тилу і була донором у війну (сто дванадцять прямих переливань крові на її рахунку) і після війни теж.
Бабуся була нагороджена орденом «Знак Пошани», двічі отримала звання «Почесний донор», мала інші ордени і медалі.
Вона стійко трималася в самих складних життєвих обставинах, не падала духом, дуже любила людей і допомагала, кому могла (не тільки родичам). Бабуся була дуже товариська і могла знайти спільну мову з будь-якою людиною, яке б положення не займав. У неї було багато друзів.
Лукіна Валентина Дмитрівна
До змісту
Лист бабусі
Бабуся, люба, в минулому році було сімдесят років з дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Я рада, що люди пам’ятали цю дату і святкували!
Пам’ятаю, як мама розповідала, що в сам День Перемоги ти від радості перефарбувала свої красиві чорні волосся в білий колір, і тебе ніхто не впізнавав… Блондинкою ти була тільки після Перемоги, більше такого не було.
Я часто тебе згадую, особливо твої слова: «Чим складніші обставини, тим спокійніше повинен вести себе людина, щоб не зробити якусь помилку»; «З будь-якої ситуації можна знайти вихід, тільки не треба поспішати» і так далі. Безмежно вдячна тобі за те, що ти навчила мене багатьом життєво важливим речам!
Особливо запам’ятався мені один твій день народження. Адже він був у тебе під самий День Перемоги — 6 травня. Правда, День Перемоги ти все одно любила більше.
У нас в школі намічався урок, присвячений 9 травня. Вчителька попросила, щоб я прийшла з тобою і щоб ти розповіла про війну всьому нашому першого класу. Один-єдиний раз ти прийшла зі мною до школи.
Було сонячно. Ти одягла свій піджак (вже не пам’ятаю, якого кольору), який був весь в орденах і медалях… Вони так сяяли на сонці!
Це був один з найщасливіших моментів мого життя. Я йшла, горда і радісна, що у мене така бабуся. А потім ти вийшла перед усім класом і стала нам розповідати про життя під час війни. Я слухала з завмиранням серця. Ти дуже добре і спокійно говорила.
Пам’ятаю останні слова: «Хлопці, ми воювали, щоб над вами завжди було чисте небо!». А потім тобі подарували квіти.
