Сама складна робота в світі. Тепер я пишаюся своєю мамою. Сім’я і діти

Яким членом своєї сім’ї я можу пишатися? На перший погляд, мої батьки -звичайні люди. Тато — механік в СГВК, та що вже там, просто механіком у колгоспі. Мама — няня в дитячому саду. Начебто звичайні роботяги, але як же я ними пишаюся!

Для початку я б хотів розповісти про сільському працю. Зазвичай моя мама встає о 5 ранку, і кругообіг починається щоденної роботи — до 8 вечора, а влітку і до 11 буває. У батька приблизно такий же розпорядок, але іноді він постає і в 4 години ранку! Для села це норма. І як ви розумієте, у такому режимі важко приділяти час дітям, але їм завжди це вдавалося, особливо мамі. Нас 4 дітей, і кожному завжди діставалося порівну уваги і любові.

Скільки я пам’ятаю, вона завжди в русі, в роботі. З кожним роком вона не стає молодшим, сумно, чи не правда? Мама завжди буде для мене кумиром.

Але в моїй пам’яті збереглося подія, яка мені досі неприємно згадувати. Неприємно, тому що мій вчинок не можна назвати чоловічим, хоча тато з дитинства виховував у мені чоловіка. Отже, поринемо у моє дитинство.

Наша школа складалася з двох корпусів. У першому проводилося більшість уроків, у другому були російська мова та фізкультура. Також у нашої школи була своя міні-ферма. Там утримувались свині, вівці, великий рогата худоба. Робота на цій фермі була важкою. Працював там дядько Сергій завжди ходив у брудному одязі, ну і, звичайно, попахивал він теж недобре. Багато школярі його цуралися.

В один прекрасний день він звільнився і йому відразу ж знайшли заміну. Я лише знав, що це була жінка невисокого зросту, її обличчя ще ніхто не бачив, але вона часто проходила між двома корпусами.

Тоді я навчався в 5 класі (а зараз закінчую 4 курс університету, вже пройшло близько 10 років). Закінчувався третій урок. Наступним був росіянин, і треба було перебратися в інший корпус. Так от, йду я на російську, а праворуч до мене наближається ця жінка. І знаєте, кого я в ній впізнав? Це була моя мама.

Який же неприємний був у неї вигляд! На ній була брудна спецівка, явно на розмір більше, на голові синій хустку, теж брудне. Вона була в чорних по коліно чоботях, бруд також була на всю висоту чобіт.

Побачивши все це, я втік. Мені стало соромно за свою маму. Перші мої думки: «Вона не може так виглядати. Це не моя мама». Я прекрасно розумів, що це була вона, але намагався переконати себе в протилежному. У всіх моїх однокласників мами виглядали добре, а що ж моя? Мені було соромно, дуже соромно за свою маму, а точніше мамину роботу. Напевно, треба було підійти і обійняти її в той момент, а не тікати. Тоді наше фінансове становище було невтішним, і моя мама ніколи не цуралася роботи, якою б вона не була. Вона знайшла вихід. Вона молодець!

Коли я вчився в школі, мені було соромно обіймати її, говорити їй приємні слова. І тільки коли я поїхав вчитися в інше місто, я зрозумів, як це приємно — почути голос матері в телефоні, обійняти кохану людину після довгої розлуки.

Я гордий тим, що у мене така мама! Я гордий, що коли-то, мама працювала різноробочим! Я просто її люблю!

І я дуже соромлюся свого вчинку… У мене є мета, швидше навіть мрія, але це вже інша історія.

Олександр Калеев

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/278410-sama-skladna-robota-v-sviti-teper-ya-pish/