Виховуємо дитину адекватно

1. Ніколи не відповідайте дитині агресією на агресію!

 

2. Про заборони. Коли ви повідомляєте дитині про заборону, стежте за тоном. Він повинен бути дружнім і роз’яснювальним, а не наказовим. Виключіть зі свого лексикону фрази типу «не можна, тому що я так сказала!», «не можна і все!». Говорите: «не Можна тому що…», пояснюйте причинно-наслідкові зв’язки. А краще всього сказати, починаючи з фрази: «Я не можу собі дозволити, щоб…», наприклад – «ти перегрівся на сонці, а потім у тебе боліла голова і шкіра».

 

3. Права і правила. Обмеження, вимоги і межі в житті дитини необхідні для його безпеки і відчуття себе в надійній передбачуваною середовищі. Але цих правил не повинно бути більше, ніж прав дитини і добре було б надати правилами достатню гнучкість. Завжди є заборони, які не обговорюються, вони відносяться до здоров’я і безпеки. Але так само дитині необхідно психологічний простір для тренування здатності до свідомого вибору, і питання, які він може вирішувати самостійно. Дитина – повноцінний член сім’ї і хоча б іноді включайте його в процес сімейного ради з приводу прийняття рішення, наприклад про який-небудь купівлі (якщо це щось доступне), шанобливо вислухайте його думку.

 

4. Узгодженість. Про зміст правил і обмежень для дитини повинні бути обізнані всі члени сім’ї, які беруть безпосередню участь у вихованні дитини, узгодженість необхідна. Вимоги, які пред’являються дитині близькими, не повинні нести суперечливий характер.

 

5. Спокуси і відповідальність. У кожного вікового періоду є свої завдання і обмеження. Наприклад, дитині до п’яти років не може бути притаманна акуратність – це вік «бруднення» та дослідження всього навколишнього. А малюк, який повзає або починає ходити, все тягне, перевертає, відкриває шафки. Це ті спокуси, які дитина не здатна контролювати в силу свого віку, він розвивається таким способом. Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, слід співвідносити власні очікування з можливостями дитини. Візьміть на себе відповідальність за стан навколишнього середовища. Приберіть в зону дитячої недосяжності цінні і небезпечні предмети. Але не допускайте явного протиріччя між батьківськими вимогами і найважливішими закономірними для даного віку потребами.

 

6. П’ятнадцять хвилин. Спілкуйтеся зі своєю дитиною з задоволенням, знаходите час для ігор з ним. Як би ви не були зайняті, візьміть собі за обов’язкове правило проводити з дитиною 15 хвилин в день обов’язково. Він повинен знати, що це час цілком належить йому! Проводити його необхідно так, як бажає дитина, ці моменти НЕ для навчання і виховання, а для радості задоволення і відчуття близькості. 15 хвилин в день – це зовсім небагато для щастя і стабільності дитини.

 

7. Спілкування з однолітками – це важлива сфера розвитку дитини, так само як навчання і гуртки. Час для гри і дружби повинно бути вбудовано в графік обов’язків.

 

8. Власний простір (кімната або куточок) у дитини повинні бути! Дорослим необхідно шанобливо ставитися до цих кордонів, не втручатися туди без дозволу господаря (в незалежності від його віку). Питаючи дозволу увійти.

 

9. Більше одного. Скільки б у вас не було дітей, важливо пам’ятати, що кожен з них має право на індивідуальне увагу мами і тата. Не кажіть дітям, що ви їх «любіть однаково». Вони близькі, але все ж різні люди, окремі особистості, їм важливо це чути від батьків. Дуже віриться, що ви сильно любите, але все ж як двох окремих людей. Посил любові до дітей повинен звучати не в порівняльному ступені, а просто по-різному, з відзнаками.

 

10. Повага і ясність. Якщо вже так сталося, що ви покарали дитину, то було б добре, якщо б це був самий-самий крайній випадок. І тут є настійні рекомендації: не принижуйте гідність дитини, караючи його; він повинен чітко розуміти причину свого покарання; кількість зауважень – мінімально; не карайте у присутності інших людей; вибираючи з двох зол – краще обмежити дитину в чомусь хорошому, ніж зробити йому погано.

 

11. Щирість. Навіть якщо ви дуже розсердилися або засмучені, не позбавляйте дитину контакту з собою, не ігноруйте його, не бойкотують! Така реакція травматична і руйнівна для психіки дитини. Цього кошмару, дитина не заслуговує НІКОЛИ, що б він не накоїв! Набагато экологичней щиро висловити свої почуття з приводу вчинку, наприклад: «Зараз я дуже злюся на те, що ти зробив (і описати його помилкова дія)!». І зворотна сторона медалі – щиро визнайте свої помилки, не бійтеся вибачатися. Говорити в таких випадках краще НЕ «пробач мене», а «мені дуже шкода, що я… (і описати своє помилкова дія)». Дитині потрібні не ідеальні батьки, а адекватні. Дозволяйте дитині себе критикувати. Він теж має повне право злитися.

 

12. Я люблю тебе завжди. Після напруженої конфліктної ситуації або звичайного висловлення свого невдоволення, обов’язково переконливо скажіть дитині кілька разів, що любите його, не дивлячись ні на що. «Я злюся, я засмучена, мене засмутив твій вчинок, але я все одно люблю тебе. Я люблю тебе, навіть коли лаю. Я люблю тебе, що б ти не зробив. Ти мені дуже потрібен». Обов’язково слід розділяти два поняття: дитина і його вчинок. Підкреслюйте дитині, що ви не розсердилися на нього, а на його вчинок – «Я розлютилася на те, що ти зробив (і опишіть дію)». Намагайтеся виключити з лексикону – «Я злюся на тебе» дитина-це чує, як пряме обвинувачення, напад, він внутрішньо захищається і суть решти послання не сприймає.

 

13. Тут і зараз. Якщо конфлікт стався безпосередньо перед тим, як вам необхідно розлучитися з дитиною надовго (на час сну, він іде в садок, школу або на роботу), то ні в якому разі не залишайте ситуацію в «підвішеному» стані, а дитину зі своїми переживаннями наодинці. Завершіть розмову, проясніть до кінця, розставте всі крапки, дайте дитині висловитися.

 

14. Без вини. У разі, якщо в сім’ї відбувається розлад між батьками, сварки, конфлікти, хтось із членів залишає сім’ю, то психіка дитини сприймає ці події специфічним чином. Дитина підсвідомо звинувачує себе в тому, що відбувається – «тато пішов, тому що я був поганим». Так як цей процес глибинний, то дитина навряд чи стане озвучувати те, що відбувається в його душі. У будь-якому разі, в цій ситуації йому важливо пояснити, що він тут ні при чому, особисто він не має до цього жодного відношення, це справи дорослих і він тут ніяким чином не винен. Це робота, яку батьки повинні робити як можна частіше на тлі сімейного конфлікту або розпаду сім’ї, просто вставляти в різні контексти і повторювати якомога частіше фрази «ти ні в чому не винен», «ми не живемо разом, але ми дуже любимо тебе, ти завжди будеш нашим улюбленим сином, а ми своїми мамою і татом».

 

15. Чим пряміше, тим краще. Спілкуйтеся з дитиною на прямих посланнях, без непрямих, подвійних, завуальованих фраз і натяків. Свої прохання, звернення та пояснення формулюйте для дитини дуже конкретно і прямо. У сприйнятті дитини будь-яке питання не передбачає поширеного відповіді, розшифровується як агресія; проста констатація очевидного факту без роз’яснення теж сприймається як агресія. А на будь-яку агресію включається захисний механізм і, як наслідок – дитина не сприймає інформацію.

 

16. Самооцінка. Ставлення до себе у дитини на пряму залежить від того, що йому про нього ж транслюють його батьки і близькі значущі люди. Позитивна самооцінка – це основа психологічного здоров’я. Поведінка, досягнення, успіхи дитини можуть не викликати гордості, але це не привід відмовляти дитині в любові і підтримки. Більш того, сім’я – це єдине місце, де дитина підтримку повинен отримувати, навіть якщо весь світ проти нього». Атмосфера прийняття та довіри дасть можливість відкритися всім його здібностям з часом.

 

17. Порівняння. Порівнювати себе з іншими – це нормальний елемент розвитку дитини у соціальному середовищі. Головний посил, який дитина має чути від батьків, коли порівнює себе з ким-то: «Ти не гірше за когось, ти не краще кого-то, всі люди різні і ти особливий». І корисним було б у цей момент ще дитину похвалити, підкреслити те, що в ньому добре й те, що здорово виходить. Якщо ви порівнюєте, то тільки з її власними досягненнями, які були раніше. Відмовтеся назавжди від порівняльних характеристик своєї дитини з іншими людьми.

 

18. Безумовне прийняття. Дитина має знати і навіть не сумніватися в тому, що батьки її люблять просто за фактом його існування, а не за якісь хороші вчинки або зразкову поведінку. Це – безумовне прийняття дитини. Ваша любов і прийняття присутній завжди, як повітря, незалежно ні від яких його дій. Ось це: «Якщо ти не будеш слухняним, я не буду тебе любити» – жорстока та руйнівна маніпуляція дитячої несформировавшейся психікою, і за великим рахунком – це брехня, якщо гарненько вдуматися. Справжня правда в тому, що ви відчуваєте тимчасову негативну емоцію, а дитини все одно любити не перестаєте.

 

19. Похвала. Хваліть – хваліть – хваліть дитину, похвали ніколи не буде надмірно. Не втрачайте не єдиної можливості, щоб похвалити за кожну дрібницю, але щиро, без фальші. Обосновывайте свою похвалу, завжди пояснюйте за що хваліть. Повідомляйте про успіхи дитини в присутності інших членів сім’ї.

 

20. Почуття. Не засуджуйте і не знецінюйте почуття дитини, не забороняйте йому його почуття, навіть якщо вони відверто агресивні. Будь-яке переживання має знайти свій вихід, щоб не стати токсичним для психіки. Якщо дитина знає, що він буде прийнятий близькими будь зі своїми переживаннями, то йому не доведеться ділитися десь там, де його переживання можуть неправильно витлумачити і всякого зайвого нарадити.

 

21. Обійми. Обіймайте, цілуйте, торкайтеся, погладжуйте свою дитину в будь-якому віці. Обіймайте часто, багато, щиро, з любов’ю. Обійми творять чудеса, іноді один дотик замінює тисячі слів!

 

Автор: Аліна Адлер

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/261991-v-120/