Всі хто дивиться телевізор, в курсі, що без супутників неможливо побачити більшість відомих телеканалів (виняток кабельне телебачення). Та й більшість сімей вже давно володіє супутниковими тарілками, які приймають сигнали краще, ніж антени з минулого століття. Хоча нам здається, що супутникове телебачення прийшло в наше життя зовсім нещодавно, вона існує вже досить давно, і щоб вона функціонувала стабільно, а наші телевізори показували якісну картинку, існують центри космічного зв’язку. В один такий центр ми сьогодні підемо на екскурсію.
Центр космічного зв’язку “Дубна” був введений в експлуатацію в 1980 році і приурочений до московської олімпіади 1980 р., для забезпечення трансляції ігор на країни Європи й Атлантичного регіону. Після олімпійських ігор ЦКШ став використовуватися як об’єкт урядового зв’язку Кремля з керівництвом інших країн.
Багато цікавого про цей об’єкт нам розповів Олександр Петрович Дука – директор ЦКШ “Дубна”. Крім цієї станції, в Росії функціонує ще 4 подібні (всього 5), але не такі великі. Всі вони входять в ФГУП “Космічна зв’язок”. Центр космічного зв’язку забезпечує роботу супутникових каналів зв’язку та телерадіомовлення.
Всього в систему космічного зв’язку входять
– 24 приймально-передавальних земних станцій супутникового зв’язку з антенними системами від 2,4 до 32 метрів. 27 приймально-передавальних земних станцій для забезпечення телеметрії і телекерування космічними апаратами ДП КС, “Еutelsat”, “ABS”;
– 11 вимірювальних та моніторингових наземних станцій для проведення орбітальних випробувань, надання доступу земних станцій до космічного сегменту та моніторингу завантаження супутникових транспондерів західної дуги ДП КС, “Еutelsat”, “ABS”;
– 2 незалежні опто-волоконні лінії зв’язку ємністю 20 Гбіт/c (кожна) працюють в режимі резервування один одного і забезпечують надійний зв’язок об’єкта з Технічним центром “Шаболовка” ДП КС. Вони дозволяють зв’язати ЦКШ “Дубна” практично з будь-яким оператором зв’язку Москви;
– 4 високовольтних фідера (2 х 10 кВ та 2 х 6 кВ) забезпечують резервне енергоживлення об’єкта. Для надійної роботи технологічного обладнання в ЦКШ реалізована система безперебійного електроживлення загальною потужністю 700 КВА. У разі форс-мажорних обставин електропостачання об’єкта може бути забезпечене від автономної дизельної електростанції загальною потужністю 1800 КВА.
Як було вище сказано, комплекс має 24 станції супутникового зв’язку з антенними системами від 2,4 до 32 метрів, які дозволяють організовувати канали передачі через російські і зарубіжні супутники зв’язку. Так як із землі неможливо охопити всі антени в один кадр, довелося вкрасти фото у 
sergeydolya на якому все видно досить докладно.
ГКС також належить найбільша в Росії орбітальне угруповання з 13 геостаціонарних супутників, що працюють в С-, Ku-, Ка – і L – діапазонах. Зони обслуговування космічних апаратів ГПКС, розташованих на дузі орбіти від 14° з.д. до 145° сх. д., охоплюють всю територію Росії, країни СНД, Європи, Близького Сходу, Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Північної і Південної Америки, Австралії.
Мовлення відбувається з транспондера, який знаходиться на супутнику. На одному супутнику може знаходиться 40-60 транспондерів. Більшість з них знаходяться над екватором на висоті 35 786 км. Тому супутникові антени в Північній півкулі встановлюють у південному напрямку.
Дзеркало, яке все неправильно називають тарілкою, збирає сигнал, що приходить з супутників, концентрує його і відображає на приймач-передавач, який розташований над площиною дзеркала.
При висоті орбіти супутників 35 786 км. шлях променя від Землі вимагає близько 0,12 секунди, а хід променя земля-супутник-земля займає приблизно 0,24 секунди. При цьому реальна повна затримка при використанні супутникового зв’язку складе майже півсекунди.
Зверніть увагу на табличку.
Термін служби одного супутника становить 15 років. Цього часу цілком вистачає на роботу і забезпечення разивающихся за цей час технологій супутникового зв’язку. Потім супутник застаріває, і на його заміну приходить новий. Супутники дуже дорогі, 190-230 млн. доларів коштує спорудження та виведення супутника на геостаціонарну орбіту.
Основне завдання власника супутника: побудувати, запустити і здавати в оренду споживачам його частотний діапазон.
В якості власника виступають великі організації (компанії з величезними фінансовими можливостями і сильної інфраструктурою). У Росії таких організацій лише дві: (ВАТ “Газпром космічні системи” і ФГУП “Космічна зв’язок”), які замовляють споруду, фінансують виробничий процес і виробляють запуск самих супутників на геостаціонарну орбіту. Далі забезпечують повсякденну експлуатацію (корекцію положення супутника на орбіті, моніторинг і управління роботою бортового обладнання).
Далі ми йдемо в будинок, де знаходяться комп’ютери, які працюють зі своїми космічними апаратами, обробляють сигнали і сюди йде постійний прийом телеметрії.
Я знаю, що серед вас є фахівці з космічної зв’язку, тут все в порядку?
Територія ГКС всіяна супутниковими тарілками всіх розмірів.
Є навіть ось такий незвичайної форми.
А це сама велика тарілка – 32 м. у діаметрі. Значний розмір.
Як нам розповіли, супутникове телебачення в Росії дуже актуально, що можна помітити, якщо проїхатися на машині вздовж міст чи сіл, на будинках яких часто стоять іржаві тарілки “Триколора”. Прокладати кабелі в віддалені місця досить дорого і нерентабельно, а в районах вічної мерзлоти вони на вагу золота, тут слід враховувати, що і кабелі не вічні.
В кінці екскурсії потрапляємо у головний центр управління.
Тут знаходяться сервера компанії та безліч моніторів, по картинках на яких фахівці відстежують якість передачі сигналів.
Тепер і ви знаєте, як влаштована космічна зв’язок, спасибі що дочитали цей пост!
Окрема подяка “Триколору”, яка провела цю екскурсію по ЦКШ на честь свого 10-річчя. З 15 листопада у них запрацювало мовлення двох каналів у форматі 4K Ultra HD роздільною здатністю 3840?2160 (для порівняння, HD-формат – 1920х1080).
І на прощання моє фото з мисочкою на долоньці. Правда оригінально?)
