Заморожування людини і наука кріоніка

Добрий день, дорогі домосіди. Ми сьогодні розповімо про заморожування людини або іншого організму, і що це за наука – кріоніка. Можливість життя після смерті цікавила людство з найдавніших часів, що відбивалося і в релігійних віруваннях починаючи з Давнього Єгипту, жителі якого вірили в існування життя після смерті.

Проводжаючи померлих в останню путь, вони постачали їх усім необхідним для загробного життя у відповідності з соціальним статусом. Аналогічні ритуали зустрічалися і в інших народів.

Мрії та надії, пов’язані з можливістю воскресіння померлих, згадувалися і в народній творчості, наприклад у міфах Стародавньої Греції та Риму, а також переказах різних народів світу, наприклад в казці «Про мертву царівну».

Ймовірність переривання нормального плину життя на час хвилювала і продовжує хвилювати вчених і дослідників різних напрямів. Осторонь від обговорення цієї проблематики не можуть залишитися філософи та представники різних релігійних течій.

Дійсно можливо, що життя організму під впливом будь-яких несприятливих факторів може згаснути на час і знову відновитися, як тільки будуть створені відповідні умови життєдіяльності?

Заморожування людини і наука кріоніка

Вперше на цю тему заговорив відомий голландський дослідник і винахідник, фактично перший мікробіолог Леван Левенгук. Ще на початку XVIII століття за допомогою створеного ним приладу, який став прообразом сучасних мікроскопів, він зайнявся вивченням мікроскопічних істот — коловерток, що живуть у мохах, що покривають стьопи будівель, і в піску, що знаходиться в водостічних трубах.

Назвавши їх анималькулями, Левенгук при спостереженнях і експериментах з ними виявив, що нерухомі, деформовані від висушування і здавалися мертвими, ці організми оживали, купували абсолютно нормальний вигляд і відновлювали здатність до руху, як тільки потрапляли у водне середовище!

Незабаром подібні феномени були виявлені при вивченні та інших найпростіших організмів: угриць, тихоходок та ін. Отримані результати привели до появи декількох думок у натуралістів того часу.

Так, частина дослідників, до числа яких належав і сам Левенгук, припускали, що найпростіші мікроорганізми навіть у висушеному вигляді зберігають то мінімальна кількість рідини, яка необхідна їм для підтримки їх життєдіяльності.

Інша група допускала можливість повного зневоднення живого організму і, отже, тимчасове припинення його життєдіяльності.

До числа представників другої групи належав абат Ладзаро Спалланцани, видатний італійський фізіолог, высказывавший надзвичайно сміливі для свого часу судження та припущення, часто йшли врозріз з господствовавшими в ті часи поглядами в науці і суспільстві.

Фахівцям добре відома його ввійшла в історію природничих наук робота, сама назва якої визначає позицію автора по розглянутій темі, — «Спостереження і досліди на деяких дивовижних тварин, яких спостерігач за своїм бажанням може переводити зі стану смерті до життя».

У цій роботі Спалланцани формулює і блискуче розвиває концепцію так званої тимчасової смерті. За допомогою оригінальних дослідів (природно, з урахуванням існуючого рівня розвитку науки в 1775 році) автор намагається підкріпити свої припущення практичними дослідами. Всі повідомляються їм факти цілком достовірні.

До жаль, вченому не удаюсь знайти однозначних підтверджень, висловлюваних ним припущень, наочно показати різницю між повним або майже повним висушуванням, між остаточним припиненням процесів життєдіяльності в організмі коловертки і його ослабленням або уповільненням практично до нуля.

Після Спалланцани дослідники робили численні спроби розібратися в особливостях процесів, що відбуваються в цих мікроскопічно малих «воскрешающихся» живих істотах. Однак однозначні дані, що пояснюють ці феномени, отримати не вдавалося нікому.

Суперечки тривали, розпалюючись все сильніше і сильніше, так як вони торкаються не лише біологічні аспекти, але і деякі філософські і релігійні точки зору.

Після закінчення ста років питання про можливість тимчасового припинення життя залишившись настільки ж спірними і неясними. Раніше були затяті прихильники, які дотримувалися двох протилежних поглядів. Так, К. Бернар висловлює думку про можливість повної зупинки всіх проявів життєдіяльності, причому незалежно від виду живого організму.

Він вважав, що у тихоходки або коловертки, як і рослинного зерна, життя може прийняти форму «латентного» (прихованого) течії і перейти з поняття реального в поняття віртуальне. Учень К. Бернара А. Дастр у своїй роботі «Життя і смерть» повністю виключає можливість тимчасового припинення всіх життєво важливих процесів життєдіяльності організму.

На його думку, життя є безперервний процес. Він не допуску! можливості, що організм, подібно до казкової сплячої красуні, може почати знову функціонувати з того моменту, коли його життя було перерване, здійснюючи таким чином стрибок у часі. Великий внесок у вивчення цих питань вніс Т. В. Прейер.

У 1883 році він опублікував свою наукову роботу «Елементи загальної фізіології», в якій стверджував, що зміна деяких зовнішніх умов може повністю зупинити життєдіяльність організму, в той же час не виключаючи можливості її відновлення в подальшому при усуненні цих несприятливих чинників.

Прейер ввів термін «анабіоз», яким він називав таке повернення до життя після її припинення, а також поняття відмінності між станом «нежизненным» і станом безпосередньо смерті. Автор висловлював думку про те, що органічне тіло, яке не отримало непоправних ушкоджень, може перестати жити, але його все ж не можна вважати мертвим.

Маючи на увазі ту ж колоратку, він підкреслював, що організм, незважаючи на видиму смерть, яка настає при зневодненні, зберігає життєздатність при приміщенні його в краплю води. Прейер порівнює організми з годинником, які, будучи абсолютно неушкодженими, не ходять тільки тому, що не стосується їх маятник.

Надалі проводилося величезну кількість експериментів, метою яких було довести можливість зворотності процесу висушування або заморожування живих істот. Досліди проводилися над об’єктами, які в своїй природній життя могли існувати в умовах зниженої (нижче Про °С) температури.

Заморожування організму з подальшим розморожуванням зазнали черв’яки, лялечки метеликів, водорості, різні представники земноводних і риби. Часто отримані в результаті цих експериментів результати розцінювалися як позитивні і вселяли в науковців надію на успіх у досягненні поставленої ними завдання — збереження і продовження життя більш складних живих об’єктів.

Так, англійський фізик Роберт Бойль припустив можливість заморожування представників класу ссавців, а англієць Джон Хантер в кінці XVIII століття висловлював думки про можливості продовження життя і самої людини на необмежений термін шляхом повторення з ним циклів заморожування – розморожування.

Великий внесок у вивчення цих проблем зробив російський фізик Порфирій Гнатович Бахметьев, вивчав феномени анабіозу.

Дискусії на цю тему стали набувати більш прагматичне спрямування після того, як дослідження почали проводитися із застосуванням методик охолодження організмів для підтвердження можливостей тимчасової зупинки їх життєдіяльності.

Деякі експериментатори, зокрема ІІ. Беккерель, відзначали, що багато найпростіші організми (коловертки, тихоходки, насіння і спори рослин) після ретельного висушування здатні переносити досить низькі температури, при цьому не втрачаючи здатності до подальшого пожвавлення при зміні умов існування.

Поль Беккерель стверджував, що, помістивши найпростіші організми в середу з низькою температурою, можна говорити не про граничний уповільненні життя, а про се припинення. Так поступово формувалася серед дослідників поняття про анабіозі, тобто повернення до життя після перебування в нежизненном стані.

По мірі розвитку прогресу, отримуючи на озброєння нові знання, обладнання та технології, фахівці, що працюють над вирішенням даних проблем, прийшли до цікавих висновків. З’явилися сміливі гіпотези, суть яких полягала в тому, що стійкість до дуже низьких температур — це привілей аж ніяк не тільки найпростіших живих мікроорганізмів!

Подібна ж резистентність можлива й у відношенні клітин більш високоорганізованих тварин і навіть людини!

Температура навколишнього середовища — один з найважливіших факторів, що впливають на живі організми. Перепади її в ту чи іншу сторону роблять істотний вплив на життєдіяльність організмів, викликаючи в них певні зміни.

У природі існують живі організми, температура тіла яких близька до температури навколишнього середовища. Можна навіть сказати, що її показники непостійні. Мова йде про холоднокровних тварин.

Інша частина тварин має постійну температуру тіла незалежно від температури середовища, в якій вони знаходяться. Це стосується теплокровних тварин, сюди ж відноситься і людина. Постійна температура тіла досягається за допомогою системи підтримки внутрішньої рівноваги в організмі, в якій різноманітні органи, системи і тканини.

З допомогою цих механізмів жива істота пристосовується до змін температури навколишнього середовища і дозволяє переносити досить великі величини їх коливань у різні сторони. Незважаючи на існуючі можливості, ці межі не безмежні.

Дійсно, в результаті еволюційного відбору у тварин сформувалися такі можливості щодо підтримання сталості внутрішнього середовища організму, які дозволяють їм існувати в конкретних кліматичних умовах.

Виходять за усталені рамки кількісні показники температури можуть зробити згубний вплив на існування того чи іншого виду живих організмів аж до їх загибелі. Всі знають про сумну долю динозаврів через пониження температури повітря на планеті.

У той же час на півночі Сибіру і Канади, в зоні центрально-азіатських нагорій, на вершинах гірських ланцюгів і в заполярних областях протягом багатьох місяців панують жорстокі морози, снігові вихори проносяться над пустельними просторами. Температура в цих областях сягає позначки в 40-50 °С, тим не менше і тут життя не зникає повністю.

Деякі живі істоти зуміли пристосуватися до таких екстремальних для більшості живих істот умов.

Ймовірно, вони навчилися переносити тимчасове зниження температури власного тіла і навіть часткове замерзання міжклітинної та внутрішньоклітинної рідини або у них виробилися певні фізіологічні механізми, які допомагають їм підтримувати постійну температуру тіла, не дивлячись на навколишній їхній холод.

Найменше ж порушення внутрішнього стану рівноваги або здібностей організму до адаптації негайно супроводжується дуже великою втратою тепла і настанням смерті організму від холоду.

Стійкість до дії низьких температур різних рослин, тварин і, звичайно, людини служила предметом численних досліджень. Повноцінні дослідження у цій галузі стали проводитися тільки з появою можливості кількісного вимірювання температури — термометрії.

Рене Антуан Реомюр, який у 1731 році винайшов перший термометр, вже через п’ять років — у 1736 році — став задаватися питанням про вплив холоду на комах. Спалланцани вдалося в 1776 році отримати штучним шляхом температуру -24 °С, додаючи азотну кислоту до суміші з снігу і кухонної солі.

Під час досліджень він встановив, що метелики і яйця шовковичного хробака переносили в лабораторних умовах температуру до -24 °С.

Цікаві також зміни вивчення впливу холоду на живі організми. Якщо ранні дослідження в цій області стосувалися головним чином рослин та впливу на них заморозків, то більш пізні охоплюють вже тваринний світ. У 1853 році де Катрфаж вивчає стійкість до холоду у річкових риб. Ватьтер в 1862 році досліджує вплив холоду на кроликів.

Паралельно значних успіхів досягло розвиток фізичних наук, зокрема пов’язаних з низькими температурами. Кайтэ і Пиктэ в 1877 році переводять у рідкий стан кисень, Лінде в 1895 році сжижает повітря, а Дьюар в 1898 році отримує зріджений водень. Ці успіхи підштовхнули до значного збільшення кількості робіт, присвячених проблемі охолодження.

Застосування холоду досить швидко вийшло за межі лабораторій і отримало широке застосування в різних сферах життя. Харчова, хімічна, фармацевтична, будівельна галузі промисловості, медицина, транспорт та машинобудування в тій чи іншій мірі пов’язані з проблемами низьких температур або охолодження.

У міру розвитку науки і знань людини про природу людського організму і суті механізмів його функціонування думки вчених щодо можливості продовження життя людини з допомогою заморожування зазнали значні зміни.

З’явився цілий напрям у науці про заморожування людини — кріоніка, присвячене цій проблемі.

Основоположниками кріоніки вважаються американські вчені Роберт Эттинджер і Еван Кушра. Саме вони вперше в 1963 році у США утворили «Товариство продовження життя», а в 1964 році Роберт Эттинджер випустив книгу «Перспективи безсмертя», в якій виклав суть кріоніки, її основні положення, завдання і цілі.

До чого приведуть нас заморожування людини і наука кріоніка – ми поки що відповіді не маємо.

© 2015,

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/192719-zamorojyvannia-ludini-i-nayka-krionika/