Віртуальне спілкування стрімко увійшло в життя людей. Соціальні мережі щомиті поповнюють багатомільярдну аудиторію все новими і новими учасниками, значна частина яких – діти.
«Діти і соціальні мережі: забороняти чи не заважати?» – це один з головних питань, що хвилюють батьків.
Перша частина статті присвячена невеликого екскурсу в історію віртуального спілкування. У другій частині будуть розібрані питання непорозуміння, що виникають у батьків і дітей, у висновку – рекомендації, пов’язані з тим, яку інформацію про власну дитину можна отримувати, відвідуючи регулярно його сторінку.
Перша соціальна мережа з’явилась в 1995 році в США. Про це мало хто знав на пострадянському просторі. Але на період 2000-2005 років частина молодого покоління, освоївши електронну пошту, стало відкривати для себе новий спосіб спілкування за допомогою соціальних мереж. Воно вабило своїми безмежними можливостями.
З часом аудиторія розширювалася. Заради такого способу спілкування величезна кількість зрілих людей стало освоювати комп’ютер, щоб сайт «Однокласники» дозволив їм нарешті «погостювати» у своїх друзів і вдосталь «наговоритися».
На відміну від дорослих, дітям не потрібно було відвідувати спеціальні курси з метою освоєння комп’ютера. Вони з легкістю маневрували мишею, знаходячи для себе гри. А у віці середнього школяра їм не становило праці приєднатися до групи просунутих друзів у віртуальному світі.
З появою смартфонів і планшетів коло користувачів соціальних мереж ще з більшою швидкістю став поповнювати свої ряди.
До теперішнього часу у більшої частини батьків сформувалося занепокоєння, пов’язане з тим, що їх діти багато часу проводять в соціальних мережах. На їхню думку, віртуальне спілкування псує дітей. Більше того, – воно небезпечно!
З цим не можна не погодитися, але приймати категоричні рішення і в різкій формі забороняти – не найкращі способи захистити свою дитину. Крім образи і психологічної травми ці методи нічого не принесуть.
Згадався приклад однієї сім’ї. Мама випадково потрапила на сторінку «ВКонтакте» своєї 12-річної доньки. Прочитавши листування, в якій жінку ввели в шок нецензурна лексика та «дорослі» обговорювані теми, вона видалила всіх друзів і заблокувала акаунт.
Дівчинка зазнала величезний стрес і була доведена до істерики. На той момент для дитини ця сторінка була єдиним місцем, де вона могла бути самою собою. В результаті мама, бачачи страждання дитини, вимолювали у неї прощення і обіцяла, що допоможе їй знайти і відновити все, що було видалене.
А найголовніше – жінка і забула, що таким чином вона хотіла відучити свою дочку від нецензурної лексики. Питання: «Відучила вона?» – залишається відкритим…
З цієї причини дорослим людям варто досить виважено підходити до своїх рішень і хоча б на деякий час спробувати відчути себе в позиції дитини…
Проводячи семінари з батьками, часто ставлю запитання: «Навіщо Ви купуєте смартфони дітям?». Відповіді в основному ідентичні: «Хочеться, щоб відчував себе не гірше інших», «У всіх є, значить, і у мого повинен бути», «За гарне навчання подарунок отримав».
З найдобріших намірів батьки дарують дітям гаджети і з цих «добрих» намірів вони можуть їх забирати…
Практика показує:
Якщо у дитини до 10-12 років сформований рівень відповідальності за навчання і свої власні вчинки, то поява гаджета в його житті не завадить йому.
Якщо у дитини, крім занять у школі, є серйозне захоплення (спортом, музикою, танцями, образотворчим мистецтвом), то в рази знижений ризик його залежності від віртуального спілкування.
Якщо дитині комфортно вдома, і нитка довіри між ним і батьками є, то зайві одкровення в соціальних мережах виключені.
Нижче наведено висновки, отримані в результаті вивчення та аналізу сторінок підлітків, зареєстрованих в популярній мережі «ВКонтакте»:
80% дітей висловлюють свій душевний стан у статусах, решту 20% викладають фото, беруть участь у простих тестах і відзначають вподобані матеріали;
50% відзначають своє «сімейне положення: «в активному пошуку», «є друг», «закоханий (на)»;
нецензурна лексика у великих або малих масштабах присутній у більшості.
У зв’язку з цим, у батьків є чудова можливість «бути в курсі» того, що відбувається в житті їх дітей. І для цього не потрібно вимагати пароль від сторінки. (Діти, які старше 10 років, зазвичай його не дають). Багато інформації є у стрічці, в статусах. А якщо ще «погостювати» у «друзів», то чимало корисного можна дізнатися про інтереси своєї дитини.
Один нюанс: не варто на підвищених емоціях перевиховувати своє чадо. Наводьте приклади схожих ситуацій (чужих) і запитуйте думку дитини. Він може зніяковіти. Міркуйте разом: як по-іншому можна було б викладати свої думки, і в яких випадках доречні одкровення. Обговорюючи проблемні теми подібним чином, можна поступово направити дитини в потрібне русло.
Батьки хвилюються і про те, як захистити дітей від віртуального спокушання. Це важливе питання. І він регулюється в контексті тих розмов, які дорослі люди зобов’язані проводити з дітьми, так як ризик має місце бути не тільки у віртуальному світі, але і в реальному. У дітей має бути сформоване правильне розуміння того, як поводитися з незнайомими людьми і як виконувати цю межу в соціальних мережах.
З точки зору науки, є величезні мінуси в тому, що віртуальне спілкування буде домінувати над реальним:
70% інформації людина отримує невербально.
При віртуальному спілкуванні ця складова відсутня. Ми співрозмовника не бачимо і не чуємо. А значить, позбавляємо себе дорогоцінного досвіду розуміння того, якою людина перед нами.
Не формується досвід живої реакції у спілкуванні.
Листування «дозволяє» допускати паузи, думаючи, як би «круто» відповісти. Але в реальному спілкуванні це проявляється як відсутність винахідливості.
Практично всі віртуальні дії не мають необоротних процесів: коментарі видаляються, померлого героя в грі можна відновити. У дітей не формується розуміння, що їх дії можуть нести наслідки. Саме тому вони з легкістю використовують ненормативну лексику і «дозволяють» собі ображати інших. На жаль, такі моделі поведінки можуть бути перенесені і в реальне життя.
На закінчення хочеться, щоб дорослі зрозуміли своїх діток і задумалися над питанням: «Чому дітям так хочеться набрати якомога більше лайків за фото або за думка?». Може, їм не вистачає схвалення і визнання будинку?..
А скільки разів ми спостерігали в стрічках соціальних мереж, як дитина просить, щоб йому поставили «Клас». Згадайте ці просять підтримки очі дитини з написом: «Якщо я наберу 10 000 класів – мені куплять собаку» (або «дозволять навчатися грі на гітарі»). Виходить так, що батьки змушують дитину шукати підтримку у десяти тисяч невідомих йому дорослих людей, не помічаючи, що самі вони цю підтримку йому не надали…
Бути ближче до дитини – важлива складова гармонійних з ним відносин. А для цього, хоча б іноді, необхідно спуститися з «висот» свого віку і подивитися на світ очима цього улюбленого чоловічка.
Автор: Інна Снєгірьова
